Дохристиянські вірування українського народу - Іван Іванович Огієнко
Багато ігрищ та різних гадань припадає на Свято Андрея, 30-го листопада, коли молодь, парубки та дівчата, ввечері, зібравшися на Досвітки, хапають, т. зв. кал ату. Робиться це так. Калату, цебто пшеничний круглий великий корж чи хліб, густо помазаний медодо, підвішують на мотузку до сволока, а хлопці їдуть під нею на коцюбі й хапають її, щоб укусити, але послуговуватись руками не вільно. Хто їде, проказує: «їду, їду калату хапати!» Калата, звичайно, калатається, й утікає з рота й маже обличчя медом, з чого здіймається гучний регіт у хаті. По забаві всі сідають за вечерю, на якій конче мусять бути й вареники, але їсти їх треба дуже обережно, бо свавільні дівчата начиняють їх для сміху чимбудь, напр. часто вовною. Тут же з'їдаються й рештки калати.
Калата, як твердять дослідники, це різдвяний хліб, перенесений на Андрея, це французький раin de calende, болгарський колендар, албанський колендра, — різдвяний хліб, що печеться під Різдво й роздається колядникам. Друга назва калати — король; саму калату звуть: калата (від калататися, гойдатися), калита, калета, як до вимови місцевости.
Для вороження під Андрія дівчата «сіють» льон чи коноплі й приговорюють:
«Андрію, Андрію, на тобі коноплі сію, дай мені, Боже, знати, з ким буду шлюб брати!» (Плавюк 2).Взагалі цього вечора гадають про будучу пару різними способами.
З Св. В а р в а р й, 4 грудня, ніч поменшала, день побільшав: «Варвара ночі ввірвала, а дня приточила» (приказка). Дівчата варять для хлопців вареники з маком, але замість маку часом може бути на збитки й що інше, часто вовна.
З Св. Микалаєм у нас нема пов'язаних народніх свят, як то бачимо в Росії.[240]
13. Боротьба Церкви з поганськими звичаями на Святах
Як бачимо, стародавні Свята не позникали безслідно, не були остаточно згладжені, але вперто позоставалися й за часів Християнства, і дійшли аж до нашого часу. Християнство остаточно не виперло їх, але в багатьох випадках міцно з ними поєдналося, надавши нові ідеї стародавнім обрядам і прив'язавши стародавні Свята до певне окреслених дат Свят християнських.
Різні народні свята, а пізніше й Свята церковні переповнені найрізнішими звичаями та повір'ями, які сягають ще доісторичних, дохристиянських ча сів. І повно гадань, які прив'язуються до тих чи інших Свят.
Дуже багато всього цього постало з глибокої давнини і не в Україні. Проти цих звичаїв, повір'ЇЕ'. та ворожби завжди виступала Церква, звучи це ідольським. Звичайно, багато зникло з життя, але багато ще й позосталося.
Церква завжди виступала проти різних домішок до християнських Свят, і до цього прямували її головно два Канони VI Вселенського Собору, т. зв, Трульського. Це Канони 61 і 62, які міцно берегла вся Православна Церква.
Ось 61- й й Канон: «Ті, хто віддається ворожбитам, або так званим стоначальникам (так звалися старші волхви), або іншим таким, щоб вивідати від них, що ті схочуть їм відкрити, згідно з попередніми про них постановами, нехай підпадають Правилу шестилітньої епітимії.
Ту ж епітимію накладаємо й на тих, хто водить ведмедиць або інших худобин на посміховище і на шкоду простим людям, і, єднаючи обман з безумством, ворожать про щастя, про Долю, про родовід, і багато подібного.
Так само й т. зв. хмарогонів, заклинателів, вироблювачів охоронних талісманів і знахарів.
А тих, що закостеніли в цьому і не відходять від цих згубливих і поганських видумок, постановляємо зовсім викидати з Церкви, як і Священні Правила наказують. «Бо яка спільність у світла з тьмою», як каже Апостол. Або яке єднання Церкви Божої з ідолами? Або що спільного у вірного з невірним? Яка згода в Христа з белійяаром?» (2 Кор. 6. 14–16).
А ось поширення й продовження попереднього, Канон 6 2: «Так звані Календи чи Вбта, Врумалія і народне збіговище першого дня місяця березня прагнемо викинути зовсім з життя вірних.
Також викидаємо І всенародні жіночі скакання (танці), що можуть приносити велику шкоду та погубу, так само й на честь богів, як ложно звуть так елліни, чоловічі чи жіночі скакання та обряди, чинимі за звичаєм стародавнім, але чужим християнам.
І постановляємо: Жодному мужчині не одягатися в жіночу одіж, ані жінці в мужеську одіж. Не носити масок комедійних або сатиричних, або трагічних. При вичавлюванні винограда в чавилах не виголошувати паскудного імені Діониса. І при наливанні вина в бочки не реготати. І з невігластва чи з марноти не робити того, що належить до диявольського обману.
А тому тих, хто відтепер наважиться чинити що з вищесказаного, коли вони клирики — наказуємо викидати з Священного Чину, а коли миряни — вилучати з церковної спільноти».
До цього Канону подаються такі вияснення: «Під назвою Календ забороняється святкування 1-го дня кожного місяця, зо звичаями і забавами, посталими від язицтва. Під назвою Вота — це залишки язицького святкування на честь Пана. Під назвою Врумалія — залишки святкування на честь поганського божка Діониса чи Вакха, якого одна з назв була Вромій».
Канони Вселенських Соборів користувалися в Православній Церкві глибокою пошаною, тому Церква й постійно виконувала їх.
Ці два Канони мали величезне основне значення у викоріненні дохристиянських вірувань у всьому. Християнському світі, а в тому і в нас.
