Дохристиянські вірування українського народу - Іван Іванович Огієнко
Ніч під Івана звичайно дуже темна, і чари найсильніші. Ніч найчарівніша, і нечиста сила найбільше ганяє, бо стереже папороть і інші чудодійні зела, які вперше розцвітають цієї ночі.
Рівно опівночі розцвітає папороть, — з тріскотом загорається, і горить блакитним вогнем. Звичайно цвіт папороті зриває собі тільки нечиста сила, а тому вона така багата, всезнаюча й всемогутня. Коли б квітку папороті зірвала людина, то й вона була б такою, але сатана її до чудодійної квітки не допустить.
Хто шукає захованого скарбу чи квітки папороті, тому треба зняти з себе Хрестика, і навіть хреститися невільно, — бо він зникне разом з нечистим.
В Іванову ніч дозріває багато чудодійних зел, і їх треба збирати головно в цю ніч. Це такі зела: розрив трава, Іван та Мар'я, чорнобильник, ведмеже вушко й ін., див. вище ст. 58. Чорнобильник — це жертовне зело: його кидають у Іванів вогонь і просять, чого хотять, — сповниться.
Багато-багато різних гадань по Івановому вогневі, головно про свою Долю.
Чудодійна навіть Іванівська роса, — надає краси обличчю, коли нею вмитися.
У цю ж ніч молодь десь над водою запалює вогнище й плигає через нього (часом через кропиву) так, щоб попасти в воду: Купальський вогонь і купальська вода мають велику цілющу силу, чому через цей вогонь переводять і худобу. Для запалення купальського стосу вдавнину перше добували «живий вогонь», — терли дерево об дерево, аж поки воно не запалювалося.
А на Купайла рано сонце, сходячи, «грає — Купайла звеличає»: міниться в фарбах і танцює, бо цього дня воно жениться. Над вечір дівчата пускають на воду вінки, і з них гадають: куди попливе вінок, туди дівка й заміж піде, а коли вінок стане на воді, не вийде заміж, а коли потоне — помре. Пускають вінки і з свічками, і чия свічка погасне раніше, тій дівчині трапиться нещастя. А то часом парубки ловлять пущені вінки, а дівчата співають:
Хто віночка пойме, Той дівоньку возьме, Хто вінка дістане, То той моїм стане.
Вінки це взагалі давній символ побрання молодих.
По деяких місцях дівчата зрання йдуть у ліс чи в поле, збирають там квітки та зілля й плетуть з них вінки. Вибирають з-поміж себе гарну дівчину, Купайла, і в лісі садовлять у яму, повну вінків. Дівчині-Купайлу зав'язують очі, й вона роздає вінки присутнім, а ті в вінках танцюють навколо неї.
А в інших місцях роблять з соломи, кропиви чи з чорнокльону жіноче опудало, велику ляльку, це Марена, і прикрашують її вінками, квітами та стрічками, а то й свічками. Біля Марени ставлять Купайла, прив'язують їх до дерева, й співають та танцюють навколо них та плигають через розкладений вогонь при співі купальських пісень (Хв. Вовк: Студії 185). По всьому цьому Марену кидали в воду або спалювали, або закопували в землю. (Див. вище Марена, ст. 119).
А чоловіки в цей день викачуються в купальській росі, щоб бути здоровими.
Свято Купайла широко знане на всьому слов'янському Сході, і його мальовничо описує вже року 1505-го ігумен Єлеазарового манастиря Памфил у листі до Намісника псковського й псковських влад. У цьому Посланні читаємо: «Аще бо єще єсть останок непріязні в граді сем (Пскові), і зіло не престала зді єще лесть ідолская, кумирскоє празнованіє, радость і веселіє сотонински, в нем єсть ликованіє і величаніє діаволу і красованіє бісом єго в людех сих, невідящих істини… Си бо на всяко літо кумирослуженним обичаєм сотона призиваєть в град сей і тому, яже жертва, приноситься всяка скверна і беззаконнеє богомерзкоє празнованіє. Єгда бо приходить велій Праздник, день Рождества Предтечева, і тогда во святую ту нощь мало не весь град взмятеться (в селіх) і возбіситься… Стучать бубни і глас соповлій, і гудуть струни, женам же і дівам плесканіє і плясаніє, і главам їх накиваніє, устам непріязнен кличь і вопль, всескверненния пісні, бісовскія угодія свершахуся, і хребтом їх вихляніє, і ногам їх скаканіє і топтаніє. Ту же єсть мужем же і отроком великеє прелщеніє і паденіє, но яко на женскоє і дівическоє шатаніє блудно їм возрініє. Тако же і женам мужатим (замужним) беззаконнеє оскверненіє і дівам растлініє».[226]
Так само виступав проти цього Свята й Стоглавий Московський Собор 1551-го року. Він подає, що в Іванів день «сходяться мужі і жени, і дівиці на нощноє плещаваніє, і на безчинний говор, і на бісовскія пісні, і на плясаніє, і на скаканіє, і на богомерзкія діла, і биваєть отроком оскверненіє і дівам растлініє».[227]
В одному «Слові» за списком XIV віку читаємо, що багато є таких, що приносять жертви «огневі, і каменію, і рікам, і істочникам, і Берегиням, і в древа, не токмо же преже в поганьстві, но мнозі і нині то творять і черес огнь скачють, мняшеся крестяни, а поганьская діла творять».[228] Звичайно, тут мова головно про Свято Купайла.
Є таке й наше джерело, це «Житіє Володимира», пам'ятка XVI віку, і в ній[229] читаємо такий опис Свята Купайла: «В вечер зобравшися младенци і панни плетуть собі вінки із зілія розного,
