Давня історія України (в трьох томах). Том 2: Скіфо-антична доба - Колектив авторів
Так Євмел остаточно розправився із своїми братами і став одноосібним правителем великої держави, уособлюючи елліністичний тип монарха[641]. З самого початку свого правління він стратив усіх прихильників Сатира і Притана, навіть їх дружин і дітей, лише юний син Сатира Перісад зміг втекти до скіфського царя Агара, який дав йому притулок.
Тривалий час, коли йшла війна за трон, боспорці не виявляли ніякого протесту проти порушень традицій і незаконних дій. Така пасивність жителів Боспору до політичного життя вказує на сильну владу Спартокідів, брак громадянського ополчення і можливе викорінення основних полісних законів[642].
Рис. 54. Акрополь Пантикапею за елліністичної доби. Загальний вигляд. Реконструкція В. П. Толстикова.
Тільки після майже повного завершення драматичної боротьби за владу, знищення чималої кількості сімей пантикапейці вийшли зі стану апатії. За словами Діодора в столиці Боспору почалось заворушення громадян [АΓANAKTOYNTΩN ΠΟΛΙΤΩΝ // Diod., 20, 24, 4], внаслідок чого Євмел був змушений зібрати народні збори. Цей політичний акт за тиранічного режиму влади свідчить про те, що якісь елементи полісних традицій все ж таки зберігались на Боспорі. В усякому разі Євмел пообіцяв своїм підданим зберегти форму правління попередників і підтвердив привілеї пантикапейців, зокрема їх полісне право на звільнення від податків і безмитну торгівлю [Diod., 20, 24]. Звичайно, цар розумів, що не рахуватися з опозиційно настроєними громадянами після жорстоких розправ із сім'ями братів і їхніх прихильників не можна. Надання населенню деяких пільг і збільшення торгових операцій швидко привернуло боспорців на його бік і принесло йому популярність. Спроби Євмел а таким чином спиратися на пантикапейців свідчать також про бажання заручитися їх підтримкою на випадок можливого виступу прибічників законної влади.
Тривала (309—304 рр.), але надто енергійна діяльність Євмела, принесла чимало благ боспорцям [Diod., 20, 24, 5]. Проте відсутність епіграфічних документів його часу не дає змоги прослідкувати, за рахунок яких саме територій ще більше розширилася й зміцнилася держава [Diod., 20, 25, 3]. Також значно поліпшилися і зросли торгові зв'язки не лише з містами Егеїди, а й Понту.
Як і раніше, перше місце займав торговий обмін з Афінами. В боспорському експорті вивіз хліба сюди переважав. Але в значній кількості вивозилась і риба, зокрема осетрина, яка мала великий попит у афінян [Athen., VII, 2]. До однієї з важливих статей експорту належали продукти тваринництва — шерсть, шкури і т. ін. У промові проти Форміона Демосфен, наприклад, повідомляв, що афінський навклер Лампід, крім різних товарів, погрузив на палубу корабля 1000 шкур, що спричинилося до загибелі судна [Dem., 34, 10].
Афіняни в обмін на ці товари везли вино, маслинову олію, зброю і безліч керамічних та ювелірних виробів. Взагалі упродовж IV ст. взаємовідносини Боспору і Афін мали дружній характер, будувалися на основі повної рівноправності, взаємної вигоди[643].
У характері Євмела простежується чимало честолюбних прагнень. Він підготував ґрунт для здійснення великодержавних планів створення понтійської держави [Diod., 20, 25, 3], певно, на противагу експансійній політиці Лісімаха. Допомагаючи Візантію, Синопі, іншим містам на Понті, Євмел здобув собі славу філелліна, незважаючи на те, що громадяни його міст — греки за походженням — не користувались повними правами в його державі на відміну від самостійних демократичних полісів[644]. Під час облоги Каллатію Лісімахом Євмел зумів вивезти з нього тисячу каллатійців, надавши їм місто для поселення і місцевість Псою, імовірно, на території Сіндики, розділену на ділянки[645]. Таким чином, боспорський цар мав великі земельні володіння і право розпоряджатися ними на свій розсуд. Розподіливши землю новим переселенцям за полісним звичаєм, він значно укріпив громадянський колектив греків на Боспорі.
Крім того Євмел, як і його батько, дбав про авторитет Боспору на Понті. Він боровся з розбоєм і піратством геніохів, таврів, «ахейців» [Diod., 20, 25, 2], що значно поліпшило торговельні зв'язки. Незважаючи на порівняно короткий строк його правління і прихід до влади через братовбивство, він зумів досягти великих успіхів і стати широковідомим правителем, діянням якого було присвячено історичну розповідь анонімного автора, якою пізніше скористався Діодор[646]. За правління Євмела Боспор найбільше відповідав державі елліністичного типу з його строкатим гетерогенним населенням (боспорські і каллатійські греки, представники інших полісів, сінди, меоти, скіфи і варварські об'єднання), військом з різних найманців та культом Перісада І. Проте і за правління Євмела Боспор не став елліністичною BAΣIAEIA в повному значенні цього терміна, оскільки Євмел все-таки рахувався з громадянами, для яких він був архонтом[647]. За Пантикапеєм зберігалося право випуску монет, на яких традиційно зображалась голова Сатира чи Аполлона[648]. Певно, особливим політичним статусом на Боспорі, як і раніше, користувалася Феодосія, яка зуміла зберегти, хоч і номінальну, автономію та свої полісні традиції.
Правління Євмела було останнім, коли Боспор досяг свого найвищого розквіту за часів династії Спартокідів. Після нього почався повільний спад економіки і зменшилася територія держави.
Син Євмела Спарток III[649] за двадцятиріччя свого царювання (304/3—284/3) вже не зумів досягти значних успіхів і навіть втратив владу над варварськими об'єднаннями. В написах він іменується значно простіше за своїх предків: «архонт Спарток, син Євмела», «царствуючий Спарток, син Євмела», або ж «архонт і царствуючий Спарток, син Євмела» [КБН, 18, 19, 19, 974, 1043]. Однак на відміну від попередніх Спартокідів афінський деіфет 285 р. називає його «царем». У боспорських написах вже немає переліку підвладних цьому царю народів. Певно, вони зуміли відійти від Боспорської держави, стати незалежними, але перебували з нею у мирних стосунках, бо археологічні дослідження не фіксують для цього часу ніяких слідів розрух чи пожеж.
Спарток продовжував торгівлю з Афінами, хоч вона вже не давала значний прибутків, бо знаменитий раніше поліс втратив своє політичне та економічне значення. До того ж велику роль у торгівлі Боспору наприкінці IV — у першій чверті III ст. до н. е. починають відігравати різні острівні й малоазійські центри (Фасос, Родос, Кос, Пергам), а також південнопонтійські міста — Гераклея, Синопа, Аміс[650].
Звільнившись від короткочасного правління македонця Деметрія Поліоркета, афіняни звернулися з проханням до боспорського царя надати їм продовольчу допомогу, про що було відзначено і в їхньому декреті на його пошану.
