Ми — це наш мозок - Дік Свааб
Традиційна китайська медицина (ТКМ), скільки сягає людська пам’ять, пропагує, що незліченна кількість речовин та страв є дуже корисними для здоров’я. Справді, в Китаї майже до всього, що смакує, додають, що воно корисне для здоров’я і довготривалого життя. Але серйозні дослідження також підтверджують, що й без того вартий похвали неферментований зелений чай зменшує ризик серцево-судинних захворювань, а також деяких видів раку. На основі 17 групових обстежень дійшли висновку, що вживання трьох великих горнят зеленого чаю на день зменшує ризик серцевого інфаркту на 10 відсотків. Зелений чай допомагає не тільки при високому кров’яному тиску та надмірній вазі, він також захищає наш мозок. Стверджують, що ціла низка традиційних китайських трав’яних препаратів послаблює симптоми деменції, тому зараз за допомогою сучасної технології вивчають склад їхніх активних речовин та механізми дії. Так, наприклад, рослина Uncaria rhynchophylla має виражену дію проти накопичення бета-амілоїду, а тому може бути дієвою речовиною проти хвороби Альцгеймера. Проте гіпотези про дієвість зеленого чаю проти хвороби Паркінсона та Альцгеймера потребують подальшого наукового обґрунтування. Тисячоніжки, жуки і дощові черви славляться в китайській медицині як засоби для лікування деменції. Здається, що екстракти з цих тварин справді гальмують активність ацетилхолінестерази, так само як і деякі препарати, які пацієнтам з Альцгеймера прописують з цією метою на Заході, і вони іноді виявляються дієвими. Тому цілком можливо, що сучасне китайське дослідження традиційних лікарських трав приведе до відкриття зовсім нових активних речовин.
Перше питання, яке можна поставити собі щодо лікування акупунктурою, це чи не відбувається тут ефекту плацебо. Бо ефект плацебо, безумовно, присутній при такій екзотичній терапії з її вражаючим ритуалом, що викликає в пацієнта високі очікування. До того ж при такому лікуванні постає питання, чи дійсно правильне тисячолітнє уявлення китайців про значущість меридіанів і класичних пунктів акупунктури. Щоб проілюструвати складність проблеми, задля прикладу я детальніше розгляну деякі дослідження.
Аби дати відповідь на ці запитання, при лікуванні пацієнтів з мігренями довільно розділили на три групи. Першу групу лікували справжньою акупунктурою, коли голки вколювали у класичні акупунктурні точки, а лікарі мають досягнути «кі», стану, в якому пацієнт на знак ефективності уколу відчуває випромінювання. Другій групі робили «фальшиву акупунктуру», коли голку вколювали в наперед визначені точки, які не були «акупунктурними». Третя група очікувала своєї черги. Лікування групи справжньої акупунктури було не більш ефективним, ніж фальшивої групи, та в обох них було видно більший ефект, ніж у тієї групи, яка очікувала. Це дає можливість зробити, з одного боку, висновок, що акупунктура дієва, але з іншого також, що значення класичних точок акупунктури можна поставити під сумнів, принаймні для лікування мігрені. Проте таке дослідження не дало можливості судити, чи походить дія від фізіологічного механізму, чи від дуже дієвого ефекту плацебо. Той самий результат отримали в трьох груп пацієнтів з головними болями м’язового напруження (дослідження Мелчарта (Melchart) та інших, 2005 року).
Під час схожого експерименту з пацієнтами, які страждали від остеоартриту коліна, акупунктура давала кращі результати. У цьому дослідженні «справжнє» лікування акупунктурою порівнювали як із «мінімальною» акупунктурою, коли поверхнево кололи в «неакупунктурні точки», так і з групою очікування. Після восьми тижнів лікування у пацієнтів, які пройшли справжню акупунктуру, у порівнянні з пацієнтами «мінімальної акупунктури» були значні покращення як у зменшенні болів, так і в функціонуванні коліна. Хоча з часом різниця між групами стала меншою, все одно можна було констатувати клінічно релевантний ефект. При хронічних механічних болях у потилиці акупунктура виявилася дієвою статистично, але не клінічно. У цьому експерименті електроакупунктуру порівнювали з ідентичним фальшивим процесом, при якому кабелі не проводили струму. Тож не можна сказати, яку дію мала сама акупунктурна голка.
На позитронно-емісійному сканері досліджували, як мозок пацієнтів, хворих на болючий остеоартрит, реагує на лікування акупунктурою, і чого вони очікують від такого лікування. У досліді «single-blind-crossover» (односторонньому сліпому перехресному дослідженні) розглядали три форми лікування: справжню акупунктуру, акупунктуру-плацебо і поколювання шкіри. При акупунктурі-плацебо застосовували «голку Штрайтберґера» з тупим кінчиком, яка втискається в отвір рукоятки, коли тиснути нею на шкіру пацієнта. Так у пацієнта створювалося враження, що голка входить у шкіру. У третій групі на шкіру натискали тупим кінцем акупунктурної голки. Жодна з терапій не зменшила болю в пацієнтів. На томографі було видно, що іпсилатеральний острівець, ділянка мозку, яка координує автономні реакції тіла, сильніше активувалася акупунктурою голкою, ніж голкою Штрайтберґера, хоча обидві терапії викликали в пацієнтів однакові очікування. Обидва лікування викликали сильнішу активність передлобної кори, передньої сингулярної кори і середнього мозку, ніж поколювання шкіри, від якого пацієнти не очікували терапевтичного ефекту. Такий експеримент показує, що акупунктурна голка має специфічний фізіологічний ефект, а очікування пацієнтів, пов’язані з лікуванням, пов’язані з винагородою. Тож акупунктура є більш дієвою, ніж плацебо, що живиться очікуваннями від терапії. Наскільки це є клінічно релевантним і наскільки суттєвими є класичні точки акупунктури, треба вивчати окремо щодо кожного виду скарг та лікування, щоб з цього можна було розробити «нормальні» методи лікування, які базуються на наукових дослідженнях. Для вивчення механізму дії акупунктури також дуже важливі досліди на тваринах. Болезаспокійлива електроакупунктура в пацюків викликала підвищення концентрації вазопресину в паравентрикулярному ядрі, в той час як змін у рівні окситоцину та опіатних пептидів не виявили. Рівень вазопресину в крові можна підтвердити, отже, це, напевне, допоможе оцінити дію акупунктури на людину.
XVII.6 Лікування травами
У травах містяться не тільки лікарські речовини,
але й дуже отруйні.
Трави є шалено популярною альтернативою медицині. У США, країні, де все люблять описувати в цифрах, на ринку представлені 30 000 продуктів на травах, оборот яких становить близько 4 мільярдів доларів на рік. Коли хворієш на хронічне захворювання і лікарі вже не знають, чим тобі допомогти, рано чи пізно настає момент, коли більшість із нас вирішує спробувати «альтернативну» терапію. Напевне, кожен знає когось, хто таким чином раптом зцілився. Тільки дивно, що ніхто не порушує тему того, як іноді хвороби минають самі по собі. Важлива складова дієвості, яку приписують альтернативному лікуванню, імовірно, ґрунтується на тому, що лікарі альтернативної медицини значно привітніші й виділяють на пацієнта більше часу, ніж класичні медики. Часто віра в дієвість альтернативної терапії у лікаря та його пацієнта настільки сильна, що кращого плацебо годі знайти. Коли пацієнти погоджуються лікуватися травами, то вони часто виправдовуються: якщо не допоможе, то принаймні не зашкодить». Адже мова йде про «натуральні» речовини, а вони ж не можуть зашкодити, як пояснює пацієнт. Я б хотів покласти край цьому непорозумінню. Трави можуть бути абсолютно недієвими щодо тих скарг, проти яких їх призначають, і при тому ще й можуть бути дуже небезпечними для життя. Зрештою більшість відомих нам отрут — це також «натуральні» речовини. І це логічно, адже, коли хімічна речовина впливає на наш організм, це здебільшого відбувається через рецептор, специфічний білок, який служить їй приймальною станцією. А рецептори є лише для натуральних речовин чи таких, які з ними хімічно схожі.
Якщо переглянути медичну літературу на тему того, які отруйні наслідки можуть мати ці «безпечні» лікарські трави, то волосся стає дибки. Є документальні підтвердження того, що вживання трав може спровокувати велику кількість неврологічних та психічних захворювань: запалення судин мозку, набряк мозку,
