Повна академічна збірка творів - Григорій Савич Сковорода
Важливе місце у творчому доробку Сковороди посідають трактати: «Начальная дверь ко христіанскому добронравію», «Книжечка, называемая Silenus Alcibiadis, сирѣчь Икона Алківіадская», «Книжечка о чтеніи Священного Писанія, нареченна Жена Лотова». «Начальная дверь ко христіанскому добронравію» - це конспект кате-хитичного курсу, що його Сковорода читав у додаткових класах Харківського колегіуму. Твір написано 1768 року. Значно пізніше, а власне 1780 року, Сковорода дописав до нього вступ. «Начальная дверь...» складається з десяти невеличких розділів, в яких коротко з'ясовано поняття Бога, віри, Божого промислу, любові, гріха тощо, а також подано десять Божих заповідей. Цей трактат Сковороди відрізняється від узвичаєних у старій українській богословській традиції катехізисів. Недаром він призвів до конфлікту Сковороди з церковним начальством. Тим часом «Икона Алківіадская» (перша редакція - 1776 p., друга - 1780 р.) та «Жена Лотова» (1780-1788 pp.) присвячені питанням біблійної герменевтики. На думку Сковороди, "природний стиль Библіи" полягає в тому, аби "исторіалною41 или моралною лицемѣрностью так соплестъ фиіуры и символы, что иное на лицѣ, а иное в сердцѣ. Лицо, как шелу-ха, а сердце єсть зерном". З огляду на це філософ прагне сприймати Біблію в одному тільки символічному ключі, не надаючи, здається, жодного значення, окрім знакового, її буквальному сенсу. Підставою для такого всеосяжного "фііуратизму" є передовсім ті численні енантіофанїї, тобто позірні суперечності, що їх Сковорода добачає в біблійному тексті. Навзаємна неузгодженість окремих біблійних віршів чи навіть граматичних форм слів, невідповідність сюжетів Святого Письма вічним законам "блаженної натури", моральна уломність багатьох персонажів священної історії є для Сковороди незаперечним свідченням "фііуративної" природи старозаповітних та новозаповітних текстів. Отож, припустімо, Лотове п'янство та кровосумішка постають у трактаті «Жена Лотова» всього лиш "тайнообразними" фігурами: "Когда в Божіих книгах читаєш: піянство, наложничество, кровосмѣшеніе, амуры и подо-бное, не мѣшкай на содомских сих улицах, но проходь, не задумываясь на них, и на пути грѣшных не стой. Вить Библіа не к сим улицам, а только чрез сій улицы ведет тебе в горнія страны и чистый край...
Так само, як і твори інших жанрів, трактати Сковороди відзначаються яскравою образністю та оригінальною будовою. Скажімо, «Икона Алківіадская» розпочинається "присінком, чи Ганком", що його становить запозичена з «Великого зерцала» легенда про пустельника й птаха, а завершується "катавасією", в якій філософ порівнює Біблію із силеном - зовні смішною фііуркою, що приховувала в собі Божу велич.
Проте основну частину корпусу творів Сковороди складають діалоги. Філософ писав їх понад два десятиліття: від кінця 1760-х до початку 1790-х років. Більшість цих творів за своєю жанровою природою належить до так званих "сократівських" діалогів. У пишних барокових формах Сковорода змальовує тут свої справжні розмови з друзями. Філософсько-богословські міркування розгортаються в його діалогах на доволі яскравому побутовому, подієвому та психологічному тлі, помережані "інтермедійними" сценками. Письменник рясно вживає різноманітні образи, взяті, зокрема, з Біблії, грецької міфології, емблематики тощо.
"Первородним" "сократівським" діалогом Сковороди є «Наркісс. Разглагол
0 том: узнай себе». Він складається з двох коротких вступних розділів («Пролог» та «Чудо, явленное во водах Наркіссу»), семи "розмов" про себепізнання, а власне, про "внутрішню людину", невидиму природу Божого творива, людину як міру всіх речей, добро та зло, воскресіння та його містичну запоруку - Божу "іскру", а також «Симфоніи, сирѣчь согласія священных слов...», яка своєю чергою має вступ, хор
1 чотири "малі" симфонії. При цьому художній час діалогу розшаровується на час емпіричний (дія розгортається впродовж семи днів, від понеділка до неділі), символічний ("страсна сідмиця" та тиждень перед Різдвом), архетипічний (сім днів притчі, що її розповідає Памва на початку «Симфоніи»), ба навіть літургійний (Олег Марченко). «Наркісс» інколи називають першою пам'яткою оригінальної філософії в східних слов'ян (Стефан Шерер).
До найбільш яскравих "сократівських" діалогів Сковороди належить і «Алфавит, или Букварь мира», написаний у другій половині 1774 року. Недаром на своєму най-відомішому портреті Сковорода тримає в руках книжку «Алфавит мира». Саме в цьому творі філософ подав науку про "нерівну рівність", змалювавши людину в образі "посудини", наповненої божественним буттям: "Бог богатому подобен фонтану, наполняющему различные сосуды по их вмѣстности. Над фонтаном надпись сія: 'Не равное всѣм равенство'. Льются из разных трубок разные токи в разные сосу-ды, вкруг фонтана стоящіе. Меншій сосуд менѣе имѣет, но в том равен єсть больше-му, что равно єсть полный". Тут-таки філософ викладає і науку про "сродність", розглянувши по черзі "сродності" до землеробства, вояцтва та богослів'я, які корелюють із трьома станами платонівської ідеальної держави. Правлячи про ці та інші філософсько-богословські матерії, Сковорода використовує численні емблематичні образи. В «Алфавиті» він власноруч змалював цілу низку гравюр з амстердамської книги «Symbola et emblemata»
