Повна академічна збірка творів - Григорій Савич Сковорода
Реєстр своїх творів Сковорода подає в листі до Ковалинського від 26 вересня 1790 року. Філософ назвав тут тринадцять діалогів і трактатів: «Наркісс», «Асхань», «Разговор пяти путников...», «Алфавит», «Кольцо», «Разглагол о древнем мірѣ», «Жена Лотова», «Брань архистратига Михаила...», «Silenus Alcibiadis», «Бесѣда 1-я...», «Бесѣда 2-я...», «Бесѣда, нареченная двоє», «Потоп зміин»; притчу «Убогій Жайворонок» та сім перекладів: «О старости» Ціцерона, «О смерти», «О Божій пра-восудіи», «О храненіи от долгов», «О спокойствіи душевном», «О вожделѣніи бо-гатства» Плутарха, «Ода о уединеніи» фламандського новолатинського поета XVII століття Сідеруна ван Госе. Цей реєстр не є вичерпним. Філософ не згадав тут циклів «Сад божественных пѣсней» та «Басни Харьковскія», трактату «Начальная дверь...», діалогу «Пря бѣсу со Варсавою», притчі «Благодарный Еродій», листів (їх близько ста тридцяти) та деяких перекладів. Окрім того, Сковороді приписують ще й авторство трагедокомедії (Григорій Данилевський стверджував, що він мав під рукою цей твір Сковороди, одержаний від херсонського й таврійського архієпископа Інокентія Борисова), "лічебника", кількох пісень («Ах ушли мои лѣта...», «Ах счастье, счастье, бѣдное, злое...», «Ах, Еву не вини...», ба навіть найславетнішої лірницької псальми «Пісня про Правду і Кривду»), цілої низки трактатів, діалогів та листів. Скажімо, Александру Хашдеу називав серед творів філософа «Жизнь труженику в пустынѣ», «Симфонія, о народв», «Книжечка о любви до своих, нареченная Ольга Православная», три листи до архієпископа Георгія Кониського, Ізмаїл Срезнев-ський - трактати під назвами «Мученики во имя Христа», «Исповѣдь и покаяніе», «Путь к вѣчности», «Мрак міра», а Григорій Данилевський - «О богослуженіи на небѣ», «Небо состоит их двух царств». Один із таких трактатів - «Правда вѣри» -був опублікований Дмитром Багалієм 1894 року в харківському виданні творів Сковороди. Як припускав Володимир Ерн, авторами цих писань могли бути учні філософа. З другого боку, не всі автентичні твори Сковороди дійшли до нашого часу. Принаймні досі не знайдено згадуваного Ковалинським «Разсужденія о поезій...», перекладів чотирьох трактатів Плутарха («О смерти», «О Божій правосудіи», «О храненіи от долгов», «О вожделѣніи богатства») та кількох листів. Переважна більшість творів філософа збереглася в автографах, деякі - в автографах та списках, а деякі - лише в списках. Тільки притча «Убогій Жайворонок» невідома ні в автографі, ні в списку.
Структура корпусу творів Сковороди така. Під мовним оглядом він поділяється на три частини: 1) тексти, писані книжною українською або церковнослов'янською мовою (88,4%); 2) латино мовні тексти (11%); 3) тексти, написані по-грецькому (0,6 %). Книжною українською мовою Сковорода написав усі свої діалоги, трактати, притчі, прозові байки, майже всі переклади, 69,3% корпусу поезій, 48,3 % листів. Тим часом латинською мовою ним створено понад половину (51,3 %) листів та 30,6 % поезій. По-грецькому він написав один короткий лист до Ковалинського та пару епіграм. Оригінальні тексти в складі корпусу творів Сковороди становлять 92,6 %, а переклади 6,9 % (0,5 % припадає на філологічні нотатки - «Excerpta philologica»). Своєю чергою оригінальні тексти можна поділити на власне авторський текст (85,5 %) та цитати (14,5 %). При цьому співвідношення оригінального тексту й цитат у різних творах Сковороди істотно варіює. Це залежить від жанру твору, від його проблематики, часу написання та мови.
Під жанровим оглядом корпус оригінальних творів Сковороди постає таким: 55 % припадає тут на філософські діалоги, 19,7 % - на листи, 7,5 % - на трактати, 6 % - на різноманітні віршовані жанри, здебільшого на набожну лірику, 4 % - на притчі, 3,2 % - на прозові байки, 4,6 % - на все інше. Основну частину корпусу творів Сковороди, а власне 94 %, обіймають прозові тексти.
Одначе свою літературну творчість Сковорода розпочинав як поет. До корпусу його поезій належить цикл «Сад божественных пѣсней», ціла низка окремих творів, приміром, енкомій вольності під назвою «De libertate», «Carmen» - емблематичні вірші на образ непорочного зачаття Пречистої Діви Марії, який прикрашав колись богословський клас Харківського колегіуму, пройняті неоплатонівським пафосом роздуми над таїнством святої євхаристії «De sacra caena, seu aeternitate»16, поезії, що входять до складу листів та діалогів (найрясніше поетичних вкраплень у візії «Брань архистратига Михаила со Сатаною»), тощо.
«Сад божественних пѣсней, прозябшій из зерн Священнаго Писанія» - це збірка оригінальних поезій, що складається з трьох десятків творів, написаних упродовж 1753-1785 років. Частина з них покладена на музику, очевидно, самим Сковородою. Автограф «Саду...» не зберігся. Щоправда, автографи окремих поезій збірки зустрічаємо в листах Сковороди, писаних наприкінці 1750-х та впродовж 1760-х років. Основу цієї збірки складає набожна лірика, зокрема вірші на Різдво («Ангелы сни-жайтеся, ко землѣ сближайтеся...», «Тайна странна и преславна!..») та на Великдень («Кто ли мене разлучит от любви Твоей...», «Объяли вкруг мя раны смертонос-ны...»). Пісня «Вонми, небо и земля, нынв ужаснися...» написана на Водохрещу, а «Голова всяка свой имѣет смысл...» - на пошану Святого Духа. Поруч із цими духовними піснями перебуває псальма «Всякому городу нрав и права...», буколічний образок «Ой ты, птичко жолтобоко...», вільний переклад шістнадцятої оди другої книги од Горація - «О покою наш небесный!..» тощо. Поезії «Саду...» пройняті ревним релігійним почуттям і "прозябають" із богодухновенного тексту Біблії. Окрім того, сковородинські пісні здавна було
