Злочини у сфері службової діяльності: кримінально-правова характеристика. - П. П. Андрушко

Тому, очевидно, не міститимуть ознак складу злочину, передбаченого ст. 364, дії керівника сільськогосподарського кооперативу, активи якого знаходилось у податковій заставі і який частину зібраного зерна обміняв на пально-мастильні матеріали без письмової згоди податкового органу. Хоча формально подібна реалізація майна є здійсненням службовою особою платника податків операцій, передбачених підпунктами 8.6.1–8.6.3 п. 8.6 ст.6 Закону України від 21 грудня 2000 р. "Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами", здійснення яких потребує попередньої згоди податкового органу згідно з роз'ясненнями ПВСУ, що містяться в його постанові "Про деякі питання застосування законодавства про відповідальність за ухилення від сплати податків, зборів, інших обов'язкових платежів" від 8 жовтня 2004 р. № 15[386], має кваліфікуватися як зловживання службовим становищем, але дії керівника мають розцінюватись як вчинені у стані крайньої необхідності, оскільки відсутність пально-мастильних матеріалів не дозволила б завершити збирання збіжжя, чим була б заподіяна суттєво істотніша шкода не лише кооперативу, його членам та Найманим працівникам, а й, у кінцевому підсумку, державі та суспільству в цілому.

При вирішенні питання, чи є діяння службової особи такими, що вчинені всупереч інтересам служби, необхідно також враховувати пріоритет інтересів, а також те, що в окремих випадках законодавець визначає пріоритет певних інтересів шляхом встановлення їх кримінально-правового чи адміністративно-правового захисту, передбачаючи за посягання на них кримінальну або адміністративну відповідальність. Якщо дії службової особи вчинені в інтересах служби (в інтересах конкретного підприємства, установи чи організації), однак заподіюють шкоду іншим суспільним інтересам, питання про відповідальність такої особи необхідно вирішувати з урахуванням визначеної законодавцем оцінки пріоритетів різних інтересів, враховуючи, що така оцінка може зазнавати змін. Зокрема, ч. 3 ст. 15 Закону України від 23 березня 1995 р. "Про оплату праці" передбачалось, що оплата праці працівників підприємства здійснюється в першочерговому порядку після здійснення обов'язкових платежів[387]. Законом України “Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо забезпечення своєчасності виплати заробітної плати" від 21 жовтня 2004 р. до названого Закону внесені суттєві зміни: 1) ч. 3 ст. 15 викладена в новій редакції: "Оплата праці працівників підприємства здійснюється в першочерговому порядку. Всі інші платежі здійснюється підприємством після виконання зобов'язань щодо оплати праці". При цьому ст.97 КЗпП України була доповнена частиною п'ятою такого ж змісту; 2) ст. 24 Закону доповнена частиною п'ятою, згідно з якою своєчасність та обсяги виплати заробітної плати працівникам не можуть бути поставлені в залежність від здійснення інших платежів та їх черговості[388]. Таким чином, якщо у 1995 р. законодавець надавав пріоритет виконанню підприємствами зобов'язань перед бюджетами та державними цільовими фондами по оплаті податків, зборів, інших обов'язкових платежів, то з прийняттям названого Закону від 21 жовтня 2004 р. такий пріоритет законодавцем надано оплаті праці працівників підприємства. При оцінці здійснення службовою особою черговості платежів підприємством слід також враховувати, що Законом України "Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами" від 21 грудня 2000 р.[389] платникам податків надано право самостійно визначати черговість та форми задоволення претензій кредиторів за рахунок активів, вільних від заставних зобов'язань забезпечення боргу, за винятком першочергового примусового стягнення активів платників податків в рахунок погашення їх податкового боргу виключно за рішенням суду.

Вчинення діянь, які містять ознаки правопорушення, повинно розглядатись як використання влади чи службового становища всупереч інтересам служби, якщо вони не вчинені у стані крайньої необхідності.

7. Частина 1 ст. 364 передбачає відповідальність за зловживання владою або службовим становищем, якщо воно заподіяло істотну шкоду охоронюваним законом правам, свободам та інтересам окремих громадян, або державним чи громадським інтересам, або інтересам юридичних осіб. Злочин має матеріальний склад і вважається закінченим з моменту настання таких наслідків.

Відповідно до п. 3 примітки до ст. 364 істотною шкодою, якщо вона полягає у заподіянні матеріальних збитків, вважається така шкода, яка в сто і більше разів перевищує неоподатковуваний мінімум доходів громадян. При цьому мають враховуватись не лише прямі збитки, а й упущена вигода. ПВСУ звертає увагу судів на те, що при вирішенні питання про те, чи є заподіяна шкода істотною, потрібно також ураховувати кількість потерпілих громадян, розмір моральної шкоди чи упущеної вигоди тощо (абз. 4 п. 6 постанови "Про судову практику у справах про перевищення влади або службових повноважень” від 25 грудня 2003 р. № 15[390]).

Істотна шкода, що не полягає в заподіянні матеріальних збитків, — це оціночне поняття, тому питання, чи є заподіяна шкода істотною, вирішується з урахуванням конкретних обставин справи. ПВСУ у названій постанові від 26 грудня 2003 р. № 15