Давня історія України (в трьох томах). Том 2: Скіфо-антична доба - Колектив авторів

Глава 3

Боспорська держава у другій половині IV — І ст. до н. е.

Ранні Спартокіди, зокрема, Левкон І, заклали основи великої держави на Боспорі, яка відрізнялась від усіх інших припонтійських полісів не лише розмірами і кількістю підкорених іншоетнічних об'єднань, а й своєю політико-правовою структурою із своєрідним синкретизмом влади архонта для еллінів і царя для місцевого варварського населення.

Боспорську державу завдяки політичній єдності, досягнутій за авторитарної влади, можна вважати територіальною монархією. На користь цього свідчить і те, що архонт грецьких полісів виступав і як цар, правлячи країною варварів; грецькі ж поліси не мали реальної автономії, хоч і користувались його підтримкою. Правитель у своїй політиці спирався на добре організовану центральну адміністрацію, військо і храми, зокрема жерців Аполлона, які належали до вищої аристократії. Все це вказує на те, що до доби еллінізму Боспор вступив з деякими ознаками, характерними для елліністичних монархій[630].

Розквіт Боспорської держави тривав і за правління сина Левкона — Перісада І (349/8—310/9), тобто на межі класичного й елліністичного періодів розвитку античного суспільства. Оскільки Левкон довго правив зі своїми дорослими синами, Перісад наприкінці його життя і одразу після смерті управляв тільки азіатським Боспором і Феодосією [КБН, 9]. Його співправителем виступав Спарток II, про якого йдеться в афінському декреті 347 р. [IG, II2, 212][631]. У промові Демосфена, спрямованій проти Форміона (344 р.), Перісад згадується без брата. Це дає підстави вважати, що після 347 р. він правив одноосібно і найчастіше носив титул архонта Боспору і Феодосії та царя всіх сіндів і меотів [КБН, 10, 11, 971, 1039, 1040]. У розповіді Поліена його названо навіть царем Понту [Роlуаеn., 7, 37], що підкреслювало тодішню могутність Боспору. А в одній із боспорських епітафій Перісада величали «правителем землі, кордони якої — вершини гір таврів і Кавказькі гори» [КБН, 113].

Головний зміст політики Перісада полягав у зміцненні влади архонта над грецькими полісами і царя над підкореними батьком варварськими територіями, до яких він приєднав ще землі досхів і фатеїв [КБН, 9, 972], а також закріплення досягнутих раніше успіхів у державному правлінні і зміцненні зв'язків з Афінами. Лише на початку його правління, певно, створилась така ситуація, коли відокремилась країна сіндів, яка потім знову ввійшла до Боспорського царства, і влада над всіма племенами булд значно укріплена[632].

Зовнішня політика Перісада мала в цілому миролюбний характер, оскільки за весь час його правління відбулася одна війна. Внаслідок цієї, як видно недовгої, війни справи на Боспорі погіршились [Dem. 34, 8], але, очевидно, не настільки, щоб порушити загальний розвиток життя в державі[633]. Військова політика скіфів унаслідок розпаду держави була спрямована знову на схід, тому що Боспор виступав головним конкурентом їх економічної діяльності. Висловлена думка, що Перісад навіть допомагав Зопіріону в боротьбі проти скіфів[634]. Як би то не було, але боспорсько-скіфська війна не внесла особливих змін у життя боспорців. Експансійна політика Спартокідів не виключає і того, що вони після загарбання чималих територій намагались підкорити кочових скіфів, щоб не платити їм данину. Короткочасний конфлікт міг спричинитися через несвоєчасну її сплату.

Значну увагу приділяв Перісад відносинам з Афінами. Він «піклувався про відправку хліба, як і батько, із готовністю сприяв афінському народу у всьому необхідному» [IG, II2, 212], зокрема дозволив афінянам користуватися правом безмитної торгівлі [Dem., 24, 36]. Саме тісні зв'язки Спартокідів з демократичними Афінами, які встановлювали у себе декрети на їх честь[635] і навіть статуї, дозволяють вбачати в їхній політиці прихильність до демократичного режиму влади. Поміркована демократизація правління Перісада простежується і в тому, що він, як і Левкон, в офіційних документах міжполісного типу визначався як приватна особа без згадки про будь-яку титулатуру.

Можливо, за правління Перісада і Спартока II існував договір між Афінами і Боспором про військову допомогу, який згадується в декреті 285 р. до н. е. на честь Спартока IV [Syll.3, 370]. Тільки відповідно з таким договором Перісад і Спарток могли попросити у афінян, щоб ті дали в їх розпорядження матросів [IG, II2, 112]. Боспорські правителі, очевидно, значно зміцнивши свій флот завдяки набраним матросам, забезпечували нормальне функціонування торгових шляхів на Понті, де завжди діяли пірати[636]. Окрім Афін Боспор за Перісада продовжував підтримувати економічні зв'язки з Херсонесом, островами, південнопонтійськими і середземноморськими містами [КБН, 1, 2, 194, 1193].

Боспорська держава ще більше збагатилась. Керівна верхівка місцевих племен, яка теж збагачувалась в результаті хлібної торгівлі, отримуючи коштовні вироби грецького художнього ремесла, всіляко підтримувала діяльність Спартокідів. Характерно, що якась частина варварської знаті, перейнявши звичаї еллінів і усвідомивши переваги їхньої культури, переселялась в боспорські міста, вносячи своєрідний колорит в усі сфери життя. Саме до цього часу належить найбільша кількість багатих курганних поховань грецької і варварської знаті.

Популярність Перісада І, очевидно, була настільки значною на Боспорі, що його було зараховано до сонму божеств [Strabo., VII, 4, 5]. Вплив Афін, де в 307—304 рр. до н. е. були запроваджені культи державних діячів Антігона і Деметрія, яких прирівнювали до богів-спасителів з щорічним проведенням релігійних свят з агодами і жертвоприношеннями[637], виявився і в обожненні Перисада на Боспорі. Ця подія відноситься, напевно, до часу діяльності Євмела наприкінці IV ст. до н. е., коли в Афінах вже існував згаданий культ. Жоден з інших представників роду Спартокідів не удостоївся такої шани.

Після смерті Перісада 309 р. до н. е. у житті Боспорської держави відбулися значні зміни. Вони в основному були пов'язані з діяльністю сина Перісада — Євмела, який порушив принцип наслідування трону [Diod., 20, 22—24]. Бажання стати одноосібним правителем спонукало Євмела розпочати жорстоку боротьбу зі своїм старшим братом Сатиром, який юридично був законним спадкоємцем Перісада[638]. Вступивши в союз з вождями найближчих племен, Євмел розпочав проти нього військові операції.

На боці Євмела виступив цар фатеїв (сіраків) Аріфарн з 20 тис. кінних і 22 тис. піших воїнів[639], а Сатир мав 2 тис. грецьких і приблизно стільки ж фракійських найманців, а також близько 30 тис. скіфських воїнів. Завдяки останнім, коли розпочався бій біля р. Фат, перевага спочатку була на боці Сатира[640]. Його воїни змусили тікати супротивника і, переслідуючи фатеїв, майже зовсім спустошили їх землю. Але коли боротьба стала зосереджуватись біля фортеці Аріфарна, яка знаходилась у важкодоступних болотистих місцях, Сатир отримав смертельну рану і помер. Боспорські війська припинили