Дохристиянські вірування українського народу - Іван Іванович Огієнко
Юрій має різні назви, як до місцевості: церковне Георгій, Юрій, місцеве: Юрко, Юр, Юрай, Урай, а то й просто Рай. Потебня доводив, що назва Юрія постала з стародавньої дохристиянської назви «Рай». В народніх творах він надзвичайно поважається, а в одній пісні зветься навіть «сином Божим».[212]
Виступає Юрій і як громовик, пор. приповідку (Плавюк 355): Гур-гур, їде Святий Юр!
Юрій — охоронець скота, і береже його від хвороби та звірини. Але що Юрій призначить звірині, те мусить їй піти: «Що в вовка в зубах, то Юрій дав», каже наша приказка, і на Юрія від звірини не можна відбирати того, що попало їй у зуби, бо це їй призначене.
Юрій керує також і звіриною: «Святий Юрій звіра пасе» (Номис, 434). Юрій також і вовчий пастух, а вовки — то Юрові собаки; взагалі Юрій — господар над усією звіриною. Він покровитель ловців: може звіря нагнати на ловця, або відігнати від нього. Коли він ходить, він оточений вовками, або звіриною. Юріїв день, 23 квітня, це Свято пастухів, коли починається новий пастуший рік; цього дня рано пастухові зносять їжу та дарунки.
Роса в Юріїв день надзвичайно цілюща, і подає здоров'я та красу, чому цього дня качаються! по росі для здоров'я; качаються по росі й по посівах на чотири боки навіть господарі, щоб урожай був добрий і щоб бути здоровим. Худоба цього дня вперше виганяється в поле на пашу в череду, виганяється ще вдосвіта, на «Юрієву росу», що дає й їй здоров'я.
На Юрія так само й дівчата вмиваються росою для краси. В одній пісні співається, — Юрій проказує своїй матері:Ти подай, матко, ключі Одімкнути Небо, Випустити ррсу, Дівоцькую красу.[213]
Відьма і всяка інша зла сила не може зіпсути скотину, яка побувала в Юрієвій росі. Деякі зілля, зібрані на Юрія, дуже цілющі.
Юрій їздить на білому коні ввесь у білому вбранні, звичайно в супроводі трьох псів-вовків. В нашому заговорі говориться про Юрія: «їхав Юрій на білому коні, білі губи, білі зуби, сам білий, в біле одягся, білим підперезався».[214] Юрій виїзджує найсильніших коней.
Увечері під Юрія гуцули палять рясно вогні, — це «Юрика палити». На Юр'я в багатьох місцях України служать Молебні, кроплять череду освяченою водою і йдуть на поля з корогвами.
З бігом часу Юрій став найпопулярнішим Святим у всій Европі, а також і в слов'ян. Легенда про нього відома в римлян уже в IV–V віках. Як Юрій поширений в Европі, вказує хоча б те, що на Заході відомо понад 190 топографічних назов на його честь.
Велес був «скотій бог», охоронець череди, але в цьому його потроху замінив Юрій, а також Св. Власій, що святкується 11 лютого.
Усі обряди на Юрія мають головно скотарский характер. Молодь іде на поле з піснями, хороводами та танцями, а старші йдуть хресним ходом. Уся худоба окроплюється свяченою водою; по церемоніях справляється громадський обід. Як знаємо, цаш письменник XVII віку Іван Вишенський гостро виступав проти цього ходження на поле на Юр'я, і накликав знищити цей «празник диявольський на по ле ізшедших сатані офіру танцями і скоками чи нити».
На передодні Юр'я, 22 квітня, по деяких місцевостях України справляється цікавий стародавній обряд «ляля». Хв. Вовк описує його так (Студії 185): «Дівчата обірають найкращу поміж себе, лялю, прикрашують її шию, груди, руки й ноги різними зіллями, а на голову кладуть вінка з квітів. Убравши так, лялю садовлять на дернову лавку, куди ставлять також глечик молока, сир, масло тощо, а до ніг кладуть кілька вінків з свіжого зілля. Потім навкруги лялі починають коловий танок і співають пісні. Нарешті всі частуються, а ляля роздає вінки всім присутнім. Де-не-де ці вінки несуть до води, ставлять на них запалені свічки та пускають їх за водою». На Волині ці вінки ховаються до другої весни.
6. Великдень
Великдень тісно зв'язаний з весняними Святами, — це головне весняне Свято. Кожна родина дуже пильно до нього готується ввесь Страсний Тиждень. Уже Вербна субота й неділя — підготова до великого Свята. В Вербну суботу (чи в неділю) зносять до Церкви на Освячення молоду вербу, а потім б'ються нею, приговорюючи: «Верба б'є, не я б'ю, за тиждень Великдень, недалечке червоне яєчко». В Іпат. Літоп. під 1148 роком уже згадується Вербна неділя, як календарне означення: «В то время уже бисть тепло, бяшеть бо уже Вербної неділі» (ст. 260). У Страсний четвер увечері вертаються до дому з Церкви з запаленими страсними свічками, які дуже помічні на всяку нечисту силу. До цього четверга всі грубші роботи біля хати мусять бути покінчені, а сама хата прибрана, бо це — Чистий Четвер. Починаючи з п'ятниці, замовкають дзвони, — калатають, за давнім звичаєм, тільки довбеньками в суху дошку («било»), розносячи похоронний сум.
В саму Великодню ніч парубки та чоловіки розкладають біля Церкви великий вогонь, а як святять паски, то стріляють. Сходячи на Великдень, сонце грає, — танцює й міниться. Того дня, як Христос Воскрес, сонце з радости не заходило, і день був великим, тому й назва Великдень. На Великдень освячується стародавня християнська їжа: паска, порося, ковбаси, крашанки, сир, що так уразили Цар-городського Патріярха Єремію II, і він 1591-го року виступив з окремим Посланням проти того, і видрукував його в Львівській Братській
