Українська Держава — жорсткі уроки. Павло Скоропадський Погляд через 100 років - Кирило Юрійович Галушко

516

ЦДАВОВ України, ф. 1074, оп. 1, спр. 65, арк. 25, 57зв.

Газетне повідомлення від 13 травня 1918 р. про запровадження нових розпізнавальних знаків (Я. Тинченко, Герої нашого неба)

До Харківського району передали перший український авіаційний підрозділ, утворений в грудні 1917 р. — 1-й Український армiйський (Запорозький) авiазагін, який із квiтня 1918 р. перебував у Слов’янську в пiдпорядкуваннi бригади Натiєва (Запорозької бригади). Згідно з наказом по авiацiї Української Держави ч. 77 вiд 12 липня 1918 р. ця частина мала бути передислокована до Катеринослава i мала ввiйти до складу 8-го авiацiйного дивiзiону як 46-й гарматний авiазагiн. Однак це рiшення спричинило опiр командування бригади. Зрештою в серпнi 1918 р. iнспектор авiацiї Харкiвського району змушений був ухвалити компромiсне рiшення: пiдпорядкувати 1-й Український авiацiйний загiн у технiчному забезпеченні 8-му авiадивiзiону, а в оперативному i господарському — бригадi Натiєва517.

Чисельність лiтакiв у пiдроздiлах була визначена циркуляром iнспектора авiацiї Наконечного вiд 23 травня 1918 р.518. Вiдповiдно до встановлених у ньому норм у кожному авiацiйному загонi повинно було нараховуватися 10 лiтакiв — 5 першої черги i 5 другої черги. До першої черги належали машини новi й тi, що ще не були в капітальному ремонтi. Їх передбачалося берегти для участi в можливих бойових дiях, а в мирний час дозволялося використовувати лише для виконання особливо вiдповiдальних завдань. До другої черги належали тi лiтаки, що вже пройшли капiтальний ремонт або потребували незначного ремонту, який можна було виконати силами самого загону. Такi машини мали використовувати для повсякденних тренувальних польотiв. У червнi 1918 р. ухвалили рiшення мати, крiм лiтакiв у загонах, ще по двi машини в управлiннi дивiзiону — здебільшого для підтримання льотної майстерності пілотів, що служили в управлінні519. Тобто укомплектований за штатом корпусний авiацiйний дивiзiон повинен був налічувати 42 лiтаки, а для восьми дивiзiонiв (без урахування Ескадри повiтряних кораблiв i навчальних пiдроздiлiв) потрiбно було 336 машин. Реально ця цифра була значно нижчою, нiж передбачено в штатному розписі — улiтку 1918 р. авiацiя Української Держави нараховувала за архівними даними 193 лiтаки, зокрема 189 легких машин i чотири важкi бомбардувальники типу «Iлля Муромець»520.

517

ЦДАВОВ України, ф. 1074, оп. 1, спр. 65, арк. 78, 82.

518

ЦДАВОВ України, ф. 4588, оп. 1, спр. 8, арк. 35.

519

ЦДАВОВ України, ф. 4588, оп. 1, спр. 4, арк. 6.

520

ЦДАВОВ України, ф. 4588, оп. 1, спр. 4, арк. 16а.

Георгій Горшков — інспектор Управління Повітряного Флоту. Фото часів служби у російській авіації (viupetra2.3dn.ru)

У вересні — жовтні 1918 р. було підготовлено низку документів, які передбачали суттєву реорганізацію авіації. Планували територiальну структуру авiацiї замінити мішаною — територiально-цiльовою. Управлiння районних iнспекторiв авiацiї було реорганiзовано в управлiння територiальних авiагруп — Київської, Харкiвської та Одеської521. 12 вересня 1918 р. член колегiї Верховного Правлiння генерал-бунчужний Рогоза затвердив штат управлiння авiагрупи на мирний час. За цим штатом до управлiння авiагрупи входили чотири частини — муштрово-iнспекцiйна, технiчна, господарська та санiтарна. Штатна категорiя командира авiагрупи — генерал-хорунжий, начальника частини — вiйськовий старшина. Усього ж управлiння авiагрупи мало нараховувати 29 осіб — 9 старшин, 13 урядовцiв, 6 немуштрових козакiв та одного лiкаря. Крiм того, для виконання завдань охорони, автотранспортного забезпечення та виконання iнших допомiжних функцiй при управлiннi авiагрупи було створено стройову команду у складi 67 козаків (Київська i Харкiвська авiагрупи) чи 61 (Одеська авiагрупа) козака.

Замiсть восьми корпусних територiальних авiацiйних дивiзiонiв мiшаного складу було передбачено формування дев’яти авiадивiзiонiв за цiльовим принципом — трьох винищувальних, трьох гарматних i трьох розвiдувальних. До авiагрупи повинні входити по одному дивiзiону кожного типу, якi подiлялися на авiазагони — по три в дивiзiонах Київської i Харкiвської авiагруп i по два в дивiзiонах Одеської авiагрупи. Управлiння авiадивiзiону складалося з командира (штатна категорiя полковник) та заступника. Штатна чисельнiсть розвiдувального авiазагону мала становити 17 осіб (7 старшин i 10 козакiв), гарматного — 16 осіб (вiдповiдно 6 i 10), винищувального — 15 осіб (5 i 10). Очевидно, що ця кiлькiсть містила лише льотний склад і мотористiв, iншi категорiї допомiжного аеродромно-технiчного персоналу входили до складу бази дивiзiону. Тобто саме дивiзiон, а не загiн був найнижчою органiзацiйною ланкою, здатною здiйснювати повноцiнну бойову дiяльнiсть.

Кожен авiазагiн повинен був мати 10 лiтакiв — п’ять бойових і п’ять тренувальних. Загалом у пiдроздiлах Київської та Харкiвської авiагруп мало бути по 90 лiтакiв, а в Одеськiй — 60. Отже, кiлькiсть лiтакiв, потрiбних для комплектування авiагруп за штатом, зменшилася порiвняно з попередньою органiзацiйно-штатною структурою майже на 100 одиниць — iз 336 до 240. Безперечно, це свідчило про бiльш реалiстичний пiдхiд командування до оцiнки стану i наявних можливостей для розвитку Повітряного Флоту. Крiм лiтакiв, передбачалося забезпечити пiдроздiли належним допомiжним майном, зокрема, автотранспортом. У частинах Київської та Харкiвської авiгруп мало бути по 13 легкових автомобiлiв, 11 вантажних i 2 мотоцикли, а в Одеськiй — вiдповiдно 10, 8 i 2.

Ремонт лiтакiв, як i ранiше, мали виконувати авiацiйнi парки. Їх кiлькiсть i дислокацiя (Київ, Харкiв, Одеса), за новою органiзацiйною структурою, змiн не зазнали. Однак, урахувавши попередній досвiд, у жовтнi 1918 р. був розроблений i запроваджений новий штатний розклад — єдиний для всiх трьох авiапаркiв522. Вiдповiдно до цього розкладу авiапарк очолював старшина у званнi полковник чи вiйськовий старшина i нараховував у своєму складi 314 осіб — 14 старшин, 21 урядовця та 279 муштрових i немуштрових козакiв. Дiяльнiстю авiапарку керувала муштрово-мобiлiзацiйна частина, питання господарського забезпечення розв’язував вiддiл постачання. Основним же пiдроздiлом авiапарку була технiчна частина, до якої входили управлiння, авiасклад i ремонтнi авiамайстернi. Крiм того, до складу авiапарку входили фотографiчна лабораторiя, аеронавiгацiйний кабiнет, склад і вартова сотня. Передбачалося забезпечення авiапарку потрібним технiчним обладнанням, а також автомобiльним та гужовим транспортом (2 легкових i 6 вантажних автомобiлiв, 3 вози та 6 коней). Проаналiзувавши цей штатний розпис, слiд вiдзначити значне зменшення кiлькостi особового складу авiапарку порiвняно з прийнятим у росiйськiй авiацiї (з 2—3 тис. осіб до близько 300 осіб). Це можна пояснити тим, що українське командування запроваджувало штати мирного часу, вiдповiдно до яких на авiапарки покладали виконання ремонтних робiт середньої складностi, капiтальний же ремонт лiтакiв мали виконувати цивiльнi пiдприємства авiацiйної промисловостi.

521

ЦДАВОВ України, ф. 1074, оп. 2, спр. 18, арк. 66—71.

522

ЦДАВОВ України, ф. 1074, оп. 2, спр. 18, арк. 72—76зв.

В’ячеслав Баранов. Фото часів служби у Війську Донському (feb-web.ru)

Питання організації підготовки авіаспеціалістів в Українській Державі розв’язувала секція по