Українська Держава — жорсткі уроки. Павло Скоропадський Погляд через 100 років - Кирило Юрійович Галушко

Літак-винищувач «Ньюпор» XXIII авіації Української Держави (А. Харук, Крила України)

Це стало безпосереднім приводом до повстання, яке ще з вересня 1918 р. готувала група представників українських лівих партій на чолі з головою Українського Національного Союзу В. Винниченком. Основною ударною силою повстання став Окремий Загін Січових Стрільців (ОЗСС), сформований у Білій Церкві з колишніх вояків полку Січових Стрільців під командуванням військового старшини Є. Коновальця.

Повстання почалося 16 листопада 1918 р. виступом Січових Стрільців на Київ. Того ж дня в Харкові Запорізька дивізія на чолі з полковником П. Болобочаном — найбоєздатніше військове формування гетьмана П. Скоропадського — також повстала та приєдналася до Директорії510. Вісімнадцятого листопада під станцією Мотовилiвка Січові Стрільці розбили відправлений на придушення повстання офіцерський загін генерал-майора Святополка-Мирського, при цьому частини Сердюцької дивізії, відправлені разом із офіцерським загоном, фактично відмовилися воювати проти повстанців.

Хоча повстанці не змогли, як планували, швидко захопити Київ, протягом кількох тижнів вони майже повністю знищили опір гетьманської влади та війська в провінції. До повстання приєдналося багато частин Української армії, а також значна кількість добре організованих загонів повсталих селян.

Ані оголошення загальних мобілізацій, ані заклики добровільно вставати на захист Української Держави особливих результатів не давали: більшість населення України просто не бажала битися за П. Скоропадського. Основними силами, що встали на захист Гетьмана, були офіцерські кадри деяких частин, а також різні охоронні загони (які формувалися переважно з офіцерів), що їх почали активно створювати з осені 1918 р. Одначе швидко з’ясувалося, що воювали вони не за Українську Державу, а за «єдину та неділиму» Росію. Усе, що залишалося Скоропадському, — удавати, ніби ці вояки йому підпорядковуються, хоча командири цих офіцерських загонів відкрито заявляли про підпорядкування командуванню російської Добровольчої армії.

Вісімнадцятого листопада 1918 р. гетьман П. Скоропадський призначив головнокомандувачем армії Української Держави відомого російського монархіста, генерала від кавалерії Ф. Келлера. Той енергійно взявся організовувати війська, але що міг він вдіяти з кількома тисячами вояків проти десятків тисяч повстанців? Унаслідок цього єдине, на що були здатними вірні П. Скоропадському війська, — це захист Києва й деяких залізничних вузлів, які вони, однак, утримували доти, доки цього бажали німці, що евакуювали свої війська з України.

Двадцять шостого листопада Ф. Келлера, який відкрито заявляв про підтримку відновлення монархії в Росії, змінив більш лояльний до П. Скоропадського генерал-лейтенант А. Долгорукий, але й він не зміг змінити ситуацію.

Коли стало зрозуміло, що гетьман Скоропадський уже не контролює ситуацію в Україні, німці без жодних вагань домовилися з керівництвом повстанців — Директорією УНР. Тринадцятого грудня 1918 р. було укладено угоду між німецьким командуванням і Директорією про нейтралітет та безперешкодну евакуацію німецьких військ з України, а вже наступного дня гетьман П. Скоропадський зрікся влади й утік із Києва, а до міста вступили війська Директорії. Залишки гетьманських частин (залога Києва, Гомельський загін, офіцерські підрозділи V (Чернігівського) та VI (Полтавського) корпусів) здалися військам УНР511. Так припинила своє існування армія Української Держави.

Повітряний Флот Української Держави

У структурі Збройних сил Гетьманату Повітряний Флот мав статус роду військ, а його інспектор (командувач) прирівнювався до командира корпусу. Незважаючи на гучну назву, за сучасними стандартами, Повітряний Флот не був самостійним видом Збройних сил, а підпорядковувався сухопутним військам, тобто був армійською авіацією. Це визначило його організаційну структуру.

Організація

За основу організації Повітряного Флоту, як і загалом Збройних сил Української Держави, було взято схему, розроблену навесні 1918 р. — ще за часів УНР. Вона передбачала створення трьох авіаційних районiв із центрами в Києвi, Харковi та Одесi. У цих мiстах розташовувалися три авiапарки, які обслуговували вiсiм корпусних авiацiйних дивiзiонiв (у складi Волинського, Подiльського, Одеського, Київського, Чернiгiвського, Полтавського, Харкiвського та Катеринославського армiйських корпусiв). Кожен авiадивiзiон мав управлiння i чотири авiаційних загони: два гарматних (призначених для коректування артилерійського вогню), один розвiдувальний i один винищувальний. Авiацiю доповнювали два повiтроплавні райони з центрами в Києвi та Миколаєвi, де були розташовані повiтроплавнi парки, а також чотири навчально-кадрові повiтро­плавні дивiзiони — Чернiгово-Волинський, Одесько-Подiльський, Києво-­Полтавський та Харково-Катеринославський512.

510

Тинченко Я. Українські збройні сили березень 1917 р. — листопад 1918 р. (організація, чисельність, бойові дії). — К.: Темпора, 2009. — С. 288.

511

Тинченко Я. Українські збройні сили березень 1917 р. — листопад 1918 р. (організація, чисельність, бойові дії). — К.: Темпора, 2009. — С. 368.

512

ЦДАВОВ України, ф. 1076, оп. 1, спр. 15, арк. 205.

Літак-винищувач «Ньюпор» XVII авіації Української Держави зі старими російськими розпізнавальними знаками (А. Харук, Крила України)

Органи центрального управлiння силами були представленi Управлiнням iнспектора Повiтряного Флоту в складi Генштабу. Це управлiння мало два вiддiли — повiтроплавний та авiацiйний, очолювані відповідними інспекторами. Для розв’язання питань матерiально-технiчного забезпечення передбачалося створення авiацiйного вiддiлу в складi апарату начальника iнженерного постачання, пiдпорядкованого Головному начальникові постачання513.

Формування бiльшостi авiацiйних пiдроздiлiв відбувалося на базi частин колишньої росiйської армiї. Указівкою управлiння Повiтряного Флоту був запроваджений суворий порядок нумерацiї авiацiйних пiдроздiлiв. Дивiзiони отримали номери тих корпусiв, до яких вони були прикрiплені. Авiацiйнi загони мали суцiльну нумерацiю, причому парнi номери надавали для гарматних авiазагонiв, непарнi, що не дiляться на три, — для розвiдувальних, i непарнi, що дiляться на три, — для винищувальних. Передбачалося залишити промiжки в нумерацiї, оскiльки в перспективi склад кожного дивiзiону мав бути доведений до шести загонiв — трьох гарматних, двох розвiдувальних i одного винищувального514. Так, наприклад, до складу 1-го (Волинського) корпусного авiацiйного дивiзiону входили 1-й розвiдувальний авiазагiн, 2-й i 4-й гарматнi та 3-й винищувальний, до 2-го (Подiльського) — 7-й розвiдувальний, 8-й i 10-й гарматнi та 9-й винищувальний i т. д. Наказами по управлiнню iнспектора авiацiї ч. 101 вiд 5 серпня та ч. 108 вiд 12 серпня 1918 р.515 було затверджено повний перелiк корпусних авiацiйних частин армiї Української Держави iз зазначенням пiдроздiлiв, на базi яких цi частини формувалися, та їх дислокацiя (див. Додаток 1). Є підстави вважати, що вищеназвані накази лише систематизували раніше зроблені розпорядження. Наприклад, нумерація підрозділів Харківського авіаційного району та базові загони для їх формування були визначені наказами інспектора авіації ще в червні — липні 1918 р.516. Штатні розписи авіаційних і повітроплавних частин, а також органів управління були визначені ще за часів Центральної Ради.

513

ЦДАВОВ України, ф. 1076, оп. 1, спр. 14, арк. 74.

514

ЦДАВОВ України, ф. 1077, оп. 5, спр. 19, арк. 58зв.

515

ЦДАВОВ України,