Офіцерський корпус Армії Української Народної Республіки (1917—1921) - Ярослав Юрійович Тінченко

РГВИА. — Ф. 409. — Оп. 1. - п/с 95-165; Дубовий І. Причинки до монографії отамана Волоха//Літопис Червоної Калини. — Львів. — 1930. — Ч. 9. — С. 12; Крат М. Вапнярська операція//За Державність. — Варшава. — 1938. — Ч. 8. — С. 66–80; О. Ш. Село Наливайки//Табор. — Варшава. — 1928. — Ч. 8. — С. 64–75; Монкевич Б. Похід Болбочана на Крим. — Нью-Йорк. — 1956; Андрух І. Січові стрільці у корпусі ген. Натієва//Літопис Червоної Калини. — Львів. — 1930. — Ч. 4. — С. 5-8; Омелянович-Павленко М. Спогади українського командарма. — Київ. — 2002.

(20.11.1893-23.11.1921) — підполковник Армії УНР.

Аугельний Грицько, фото 1920 року (ЦДАКФДУ)

Походив із козаків Полтавської губернії. Закінчив Полтавське реальне училище, Олександрівське військове училище (01.02.1915). 25.02.1915 р прибув на поповнення до 190-го піхотного Очаківського полку, в його складі брав участь у Першій світовій війні. Був поранений та контужений, нагороджений солдатською відзнакою Святого Георгія IV ступеня. 07.03.1917 р. був переведений до 238-го запасного полку. Останнє звання у російській армії — штабс-капітан.

З грудня 1918 р. командир 31-го пішого Роменського полку військ Директорії. У січні 1919 р. з кадрами 31-го Роменського полку влився до складу Залізнично-Технічного корпусу Дієвої армії УНР. Помічник командира 1-го Залізнично-Технічного полку Дієвої армії УНР. З 26.06.1919 р. і до листопада 1919 р. — командир 25-го (1-го) Залізничного полку Дієвої армії УНР. 21.10.1920 р. прибув у розпорядження штабу Армії УНР з території, зайнятої більшовиками. З 07.11.1920 р. — помічник начальника

Морської фльоти і командир куреня Морської піхоти. Учасник Другого Зимового походу: командир комендантської сотні. Був важко поранений в останньому бою під с. Миньки 17.11.1921 р. Розстріляний під с. Базар.

РГВИА. -Ф. 409. -Оп. І. -п/с 53-171; ЦДАВОУ — Ф. 1696 — фонд державного інспектора Залізнично-Технічного корпусу; ЦДАВОУ. — Ф. 1075. — Оп. 2. — Спр. 653. — С. 34–55; Ремболович І. Рейд 1921 року//За Державність. — Каліш. — 1932. — Ч. 3. — С. 156–171.

(?—?) — старшина Дієвої армії УНР.

Станом на 01.01.1910 р. — підпоручик 164-го піхотного Закатальського полку (Вітебськ). Останнє звання у російській армії — підполковник.

На початку 1919 р. — т. в. о. начальника штабу 1-ї пішої дивізії Дієвої армії УНР. 17.03.1919 р. був призначений у розпорядження начальника Коростеньської групи військ І. Феденяка-Білинського. Подальша доля невідома.

ЦДАВОУ. — Ф. 2248. — Оп. 1. — Спр. 7. — С. 82.

(06.11.1875-?) — полковник Армії УНР.

Походив із міщан Путивля Курської губернії. Закінчив 3-класне Путивльське міське реальне училище. На військову службу вступив 10.11.1892 р. однорічником 2-го розряду до 130-го піхотного Херсонського полку (Київ). Закінчив Чугуївське піхотне юнкерське училище (1896), вийшов підпрапорщиком до 41-го піхотного Селенгінського полку (Дубно). 02.08.1904 р., під час Російсько-японської війни, був відряджений до Ляояну, з 13.09.1904 р. воював у складі 36-го Східно-Сибірського стрілецького полку.

03.10.1904 р. був поранений у руку під час бою на Путилівській сопці. Штабс-капітан за бойові заслуги (з 20.04.1905 р.). 09.02.1906 р. повернувся на службу до 41-го піхотного Селенгінського полку, у складі якого в 1914 р. вирушив на Першу світову війну. За бій 13.11.1914 р. був нагороджений орденом Святого Георгія IV ступеня. З 06.10.1914 р. — полковник. З 12.01.1917 р. — командир 615-го піхотного Ківерецького полку.

Душенко Михайло, фото 1905 року (Иллюстрированная летопись Русско-японской войны. — СПб. — 1904. — Выпуск 17)

3 10.07.1918 р. — командир 1-го пішого Луцького полку Армії Української Держави, перебував на цій посаді і після протигетьманського повстання. З 17.05.1919 р. — начальник 18-ї дієвої дивізії Дієвої армії УНР. З кінця травня 1919 р. — у резерві старшин. Восени 1919 р. потрапив у полон до білих. Повернувся з полону (з Константинополя) 15.08.1920 р. З 01.09.1920 р. — начальник постачання Армії УНР. Станом на 27.03.1921 р. — виведений зі списків Дієвої армії УНР. Подальша доля невідома.

РГВИА. — Ф. 409. — Оп. 1. - п/с 944; ЦДАВОУ Ф. 1075. — Оп. 2. — Спр. 653. — С 34–55.

(?—?) — начальник дивізії Дієвої армії УНР.

Станом на 01.01.1910 р. — поручик 63-го піхотного Углицького полку. Останнє звання у російській армії — полковник.

У 1918 р. — острозький повітовий військовий комендант. З 05.10.1918 р. — помічник командира Окремого Чорноморського Коша Дієвої армії УНР. Наприкінці 1918 р. — початку 1919 р. — начальник 1-ї дієвої дивізії Дієвої армії УНР. З 15.02.1919 р. перебував у відпустці. Подальша доля невідома.

Смовський К Окремий Чорноморський Кіш//За Державність. — Варшава — 1938. — Ч. 8. — С. 99–118; ЦДАВОУ. — Ф. 4587. — Он 1. — Спр. 1. — С 4–5; ЦДАВОУ. — Ф 2248. — Оп. 1. — Спр. 7. — С. 8.

(26.09.1870-23.05.1933) — генерал-поручик Армії УНР.

Дядюша Сергій, фото 1918 року (ГАРФ)

Походив із дворянської родини з Полтави. Закінчив Петровський Полтавський кадетський корпус, 1-ше військове Павлівське училиіце (1889), служив у 2-й артилерійській бригаді, згодом перевівся до 35-ї артилерійської бригади. Закінчив Миколаївську академію Генерального штабу за 1-м розрядом (1900). Обіймав штабові посади у Варшавській та Московській військових округах. З 13.11.1904 р. викладав у Московському піхотному юнкерському училищі. З 06.12.1908 р. — полковник. З 29.10.1908 р. — штаб-офіцер для доручень штабу Гренадерського корпусу. З 20.03.1913 р. — начальник штабу 1-ї Гренадерської дивізії. З 08.10.1914 р. — командир 2-го гренадерського Ростовського полку. 18.07.1915 був поранений (перебував на лікуванні до 28.09.1915 р.). З 12.01.1916 р. — в. о. начальника штабу 84-ї піхотної дивізії. З 07.01.1917 р. — начальник: 84-ї піхотної дивізії. З 10.03.1917 р. — начальник: штабу 4-го армійського корпусу. Під час Першої світової війни був нагороджений всіма орденами до Святого Станіслава І ступеня та Георгіївською зброєю (29.01.1915 р., за бій 07.11.1914 р).