Офіцерський корпус Армії Української Народної Республіки (1917—1921) - Ярослав Юрійович Тінченко

(31.10.1896-?) — підполковник Армії УНР. Родом із м. Носівка на Чернігівщині. Останнє звання у російській армії — поручик.

Аовгаль Спиридон, фото 1921 року (За Державність. — Варшава. — 1939. — Ч. 9)

З січня 1919 р. — ад'ютант командира 1-го Синього полку Дієвої армії УНР 3 кінця квітня 1919 р — командир 1-го куреня 1-го Синього полку (згодом — 7-го Синього 3-ї Залізної стрілецької дивізії) Дієвої армії УНР 25.12.1919 р разом із частинами 3-ї Залізної дивізії потрапив до білогвардійського полону, але того ж дня зумів утекти.

Довгаль Спиридон, фото 50-х років (За Державність. — Торонто. — 1964. — Ч. 10)

Захворів на тиф, перебував у вінницькому шпиталі, звідки повернувся до Дієвої армії УНР. З 11.01.1920 р. служив у 4-й бригаді Армії УНР у Кам'янці-Подільському. Згодом — у 3-й Залізній дивізії Армії УНР. З 10.01.1921 р. — командир 20-го куреня 7-ї бригади 3-ї Залізної стрілецької дивізії Армії УНР. У 1930 р. закінчив економічно-кооперативний відділ Української господарської академії у Подєбрадах. Подальша доля невідома.

ЦДАВОУ. — Ф. 1075. — Оп. 2. — Спр. 653. — С. 67–72, Вишнівський О. До історії Синіх і Залізних//За Державність. — Варшава. — 1937. — Ч. 7. — С. 68— 101; Вишнівський О. Трагедія 3-ї дивізії Дієвої армії УНР. — Мюнхен — Дітройт. — 1963; Зубенко І. Наші лицарі й мученики. — Каліш. — 1923. — Ч. 2. — С. 32–33; Наріжний С. Українська еміграція. — Прага. — 1942. — С. 155

(1893-06.09.1976) — полковник Армії УНР (генерал-хорунжий в еміграції).

Народився у с. Плетений Ташлик Херсонської губернії. На військову службу вступив у 1914 р. Останнє звання у російській армії — поручик.

У 1917 р. на III Всеукраїнському військовому з'їзді був обраний до складу Всеукраїнської ради військових депутатів, перебував у розпорядженні Військового міністра Центральної Ради. На початку листопада 1918 р. сформував в Одесі загін ім. І. Богуна, на чолі якого вирушив до Львова на допомогу Західноукраїнській Народній Республіці. Брав участь у боях за Львів, був командиром куреня у 6-й бригаді УГА, до складу якої влився загін ім. Богуна. Після переходу УГА через Збруч перейшов до Дієвої армії УНР. З кінця серпня 1919 р. — командир 1-го Гайсинського пішого полку ім. С. Петлюри. Учасник Першого Зимового походу: начальник штабу Дієвої армії УНР З 22.05.1920 р. — начальник 5-ї Херсонської стрілецької дивізії Армії УНР.

Станом на 01.10.1922 р. — у безтерміновому відрядженні. Жив на еміграції у Польщі.

У 1942 р. формально очолював так зване Українське визвольне військо, що формувалося у складі сухопутних сил німецької армії (Вермахту). З 1943 р. очолював т. зв. Запорізький загін (Ost-Nachschub-Bataillon 651) у складі Вермахту. У 1944 р. — член Козацького штабу генерала А. Шкуро, співробітничав із генералом А. Власовим. Після 1945 р. емігрував до Латинської Америки. Помер у Куритібі, Парана, Бразилія.

Долуд Андрій, фото 1920 року (За Державність. — Варшава. — 1939. — Ч. 9)

ЦДАВОУ. — Ф. 1075. — Оп. 2. — Спр. 653. — С. 1; Спр. 923. — С. 41–44; Благодир О. Отаман Долуд// Стрілець. — Ч. 25 від 29.04.1919; Ч. 26. - 01.05.1919; Ч. 27. - 04.05.1919; Науменко Ю. Моя служба в 5-й Херсонській стрілецькій дивізії//За Державність. — Варшава. — 1937. — Ч. 7. — С. 165–180; Тютюнник Ю. Зимовий похід. — Львів. — 1922; Єрошевич П. З боротьби українського народу за свою незалежність//За Державність. — Варшава. — 1939. — № 9. — С. 39, 47; Некролог//Українське Козацтво. — 1976. — Ч. 5(39). — С. 59–60; Боляновський А. Українські військові формування в збройних силах Німеччини (1939–1945). — Львів. — 2003. — С. 176, 496, 509; Некролог//Вісті Комбатанта. — Нью- Йорк. — 1976. — Ч. 5/6; Омелянович-Павленко М. Спогади українського командарма. — Київ. — 2002.

(15.03.1891-193?) — підполковник Армії УНР.

Народився у с. Журовіце Перемишльського повіту (Галичина). Закінчив класичну гімназію, навчався у Львівському університеті, закінчив австро-угорську військову школу у м. Єгерсдорф (6.12.1914). Служив у Легіоні Українських січових стрільців, 13.01.1917 р. у бою під Бережанами потрапив до російського полону. Останнє звання в австро-угорській армії — обер-лейтенант.

З 21.09.1917 р. — старшина Галицько-Буковинського куреня Січових стрільців військ Центральної Ради, з березня 1918 р. командир сотні 1-го полку Січових стрільців Армії УНР. З червня 1918 р. командир сотні у 2-му Запорізькому полку Армії Української Держави, з 16.08.1918 р. командир сотні Окремого загону Січових стрільців Армії Української Держави. 1.01.1919 р. командир 2-го куреня 1-го полку Січових стрільців Дієвої армії УНР, з березня 1919 р. командир 5-го полку Січових стрільців Дієвої армії УНР, а з 6.10.1919 р. начальник оперативного відділу штабу 10-ї дивізії Січових стрільців Дієвої армії УНР. 3 кінця жовтня до початку листопада 1919 р. тимчасово виконуючий обов'язки начальника 10-ї пішої дивізії Січових стрільців Дієвої армії УНР З 28.05.1920 р. — старшина штабу 6-ї Січової дивізії Армії УНР.

З 1922 р. мешкав на батьківщині. Помер у 1930-х рр.

ЦДАВОУ. — Ф. 3172. — Оп. 1. — Спр. 66. — С. 13–14.

(?—?) — полковник медичної служби Армії УНР.

У 1917 р. — корпусний лікар 6-го армійського (згодом — 2-го Січового Запорізького) корпусу. Навесні 1919 р. — начальник санітарної частини Північної групи Дієвої армії УНР. Станом на 26.09.1919 р. — помічник начальника Військово-санітарного управління Військового міністерства УНР. Подальша доля невідома.

Сулковський Б. З історії формування 2-го Січового Запоріжського корпусу//Табор. — Варшава. — 1927. — Ч 4. — С. 71–87.

(20.08.1874-12.01.1919) — генеральний хорунжий Армії Української Держави.

Народився на Чернігівщині. Закінчив 2-й Московський кадетський корпус, Олександрівське військове училище (1895), вийшов підпоручиком до 41-ї артилерійської бригади.

Закінчив Миколаївську академію Генерального штабу за 1-м розрядом (1904). Брав участь у Російсько-японській війні. Згодом служив на штабових посадах у Варшавській, Віленській та Приамурській військових округах.