Офіцерський корпус Армії Української Народної Республіки (1917—1921) - Ярослав Юрійович Тінченко

З 01.09.1911 р. — викладач Єлисаветградського кавалерійського училища. З 25.03.1912 р. — полковник Учасник Першої світової війни. З 27.06.1917 р. — генерал-майор, начальник: штабу XXXI армійського корпусу, з листопада 1917 р. — фактичний його командувач.

Дорошкевич Олександр, фото 1918 року (ГАРФ)

З 17.04.1918 р. — командувач Чернігівського (згодом — 5-го) корпусу Армії УНР, згодом — Армії Української Держави. Після початку протигетьманського повстання був заарештований отаманом Палієм, командувачем військ Директорії на Чернігівщині. Утримувався у чернігівській в'язниці. 11.01.1919 р. штаб Дієвої армії УНР наказав новому командувачу 5-го Чернігівського корпусу В. Янченку негайно відправити генерала до Києва, але наказ не було виконано. Після захоплення Чернігова червоними був розстріляний більшовиками у чернігівській в'язниці.

ЦДАВОУ — Ф. 1078. — Оп. 1. — Спр. 74 — С. 41; Оп 2 — Спр. 39. -С. 151–152; Ф. 1078. — Оп. 2. — Спр 37, загальний список старшин Генштабу складений 21.11.1918. — С. 43-зв. — 44; Янів М. Сторінка виправлень//За Державність. — Варшава — 1937. — Ч. 7. — С. 237; Список Генерального штаба на 1914. — СПб. — 1914.

ДОЦЕНКО Олександр

(1897-07.06.1941) — підполковник Армії УНР.

Народився на Полтавщині. Навесні 1915 р. закінчив Сорочинську семінарію, згодом — Віленське військове училище, яке у 1915 р. було евакуйоване до Полтави. У складі 107-го піхотного Троїцького полку брав участь у Першій світовій війні. Останнє звання у російській армії — підпоручик.

З 15.12.1918 р. — старшина для доручень при Головному Отамані С. Петлюрі. У 1919–1922 рр. — особистий ад'ютант Головного Отамана С. Петлюри.

Доценко Олександр, фото 1919 року (ЦДАКФДУ)

У 1923–1924 рр. видав два томи (з п'яти запланованих) збірника документів «Літопис української революції». Помер та похований у Кракові.

Доценко Олександр, фото 30-х років (з видання: У 50-річчя Зимового походу Армії УНР — Нью-Йорк. — 1973)

Тютюнник Ю. З поляками проти Вкраїни. — Харків. — 1924. — С. 66; Тризуб. — Нью-Йорк. — 1966. — Ч. 38. — С. 24; Майстренко І. Історія мого покоління. — Едмонтон — 1985. — С. 14.

ДРОБІНСЬКИЙ Олександр Миколайович

(?—?) — адміністративний підполковник Армії УНР.

Закінчив 3-тю Київську гімназію, навчався у Київському військовому училищі (не закінчив).

З 20.07.1918 р. — старший бухгалтер бюджетно-рахівничої управи канцелярії Військового міністерства Української Держави (статський радник). З 28.08.1919 р. — начальник відділу бюджетно-рахівничої управи канцелярії Військового міністерства УНР. З 19.03.1920 р. — начальник відділу бюджетно-рахівничого управління головного управління постачання УНР. З 09.06.1920 р. — т. в. о. начальника бюджетно-рахівничого управління головного інтендантського управління Військового міністерства УНР. З 11.05.1921 р. — т. в. о. начальника бюджетно-рахівничого управління Військового міністерства УНР. Подальша доля невідома.

ЦДАВОУ. — Ф. 1075. — Оп. 2. — Спр. 903. — С. 27–28.

ДРОЗДОВСЬКИЙ Левко Антонович

(15.02.1869–1951) — генеральний хорунжий Армії Української Держави.

Дроздовський Левко, фото 1918 року (з приватної колекції)

Народився у м. Деражня Подільської губернії. Закінчив Керченську Олександрівську класичну гімназію, військово-училищний курс Київського піхотного юнкерського училища (1894), математичний факультет Новоросійського університету (Одеса). Служив у 32-й артилерійській бригаді (Рівне). Закінчив Миколаївську академію Генерального штабу за 1-м розрядом (1904). Брав участь у Російсько-японській війні. З 1905 р. служив на штабових посадах у Кавказькій, Віленській та Туркестанській військових округах. З 05.02.1911 р. — помічник справовиробника Головного управління Генерального штабу. З 25.03.1912 р. — полковник. Учасник Першої світової війни. З 09.08.1917 р. — начальник штабу 3-го армійського корпусу. Був нагороджений Георгіївською зброєю (1916) та всіма орденами до Святого Володимира III ступеня з мечами та биндою. Останнє звання у російській армії — генерал-майор.

З 20.04.1918 р. — 1-й генерал-квартирмейстер Генерального штабу УНР, згодом — Української Держави. З 25.10.1918 р. - військовий агент Української Держави у Швейцарії. Після повалення гетьмана П. Скоропадського визнав владу Директорії. Станом на 09.05.1919 р. — військовий агент УНР у Швейцарії та Італії (Берн).

З 1920 р. — на еміграції, 17 років жив у Абіссінії, з 1948 р. — у Перу. Помер та похований у м. Ліма (Перу).

ЦДАВОУ. — Ф. 1078. — Оп. 2. — Спр. 37, загальний список старшин Генштабу складений 21.11.1918 — С. 43-зв. — 44; Список Генерального штаба на 1914. — СПб. — 1914; Незабытые могилы. — Москва. — 1999. — Т. 2. — С. 428.

ДУБОВИЙ Іван Костянтинович

(07.12.1894-27.12.1956) — полковник Армії УНР.

Народився у с. Галиця Ніжинського повіту Чернігівської губернії. Закінчив Ніжинське комерційне училище, Миколаївське інженерне училище (14.05.1915), вийшов прапорщиком у розпорядження штабу XI російської армії. З 28.05.1915 р. служив у 1-й роті 22-го саперного батальйону. Під час Першої світової війни дістав всі бойові нагороди до ордена Святого Володимира IV ступеня з мечами та биндою, орден Святого Георгія IV ступеня — за бій 28.05–02.06.1916 р. під с. Гайворонка. Штабс-капітан з 17.09.1917 р.

З 09.02.1918 р. — командир сотні ім. І. Мазепи 2-го Запорізького куреня військ Центральної Ради. З початку березня 1918 р. — командир 2-го куреня 2-го Запорізького полку

Армії УНР, згодом — Армії Української Держави. З 17.11.1918 р, після протигетьманського повстання, — комендант Харкова. З грудня 1918 р — командир 2-го Запорізького, а потім — 2-го Мазепинського полку 1-ї Республіканської дивізії Дієвої армії УНР. З 13.04.1919 р. — командувач Запорізького корпусу Дієвої армії УНР. З кінця травня 1919 р. — командир 20-го Запорізького пішого ім. І. Мазепи полку Дієвої армії УНР. Учасник Першого Зимового походу: командир збірної бригади Запорізької дивізії, що складалася з піших полків Запорізького корпусу. У 1921–1922 рр — командир 1-ї Запорізької бригади 1-ї Запорізької стрілецької дивізії Армії УНР.

З 1923 р. жив на еміграції у Франції. У 1932–1938 рр. очолював у Франції «Товариство Запорожців» та Союз лицарів Залізного Хреста. Помер на еміграції.

Дубовий Іван,