Офіцерський корпус Армії Української Народної Республіки (1917—1921) - Ярослав Юрійович Тінченко

Єрошевич Петро, фото 1918 року (ГАРФ)

У грудні 1917 р. українізував 12-ту піхотну дивізію та незабаром передав її у розпорядження Центральної Ради. З кінця квітня 1918 р. начальник 2-го Подільського корпусу Армії УНР, згодом — Армії Української Держави. 07.11.1918 р. був підвищений Військовою офіцією до звання генерал-значкового. З наказу Директорії був заарештований 22.12.1918 р., однак звільнений за кілька днів. У лютому — березні 1919 р. — командувач 1-го Волинського корпусу Дієвої армії УНР. У квітні 1919 р. — командувач 9-го дієвого корпусу Дієвої армії УНР. З 03.05.1919 р. — начальник залоги Рівного. З 02.06.1919 р. до початку жовтня 1919 р. — начальник 1-ї Північної дивізії Дієвої армії УНР. З 23.10.1919 р. - начальник оборони Могилева-Подільського.

11.11.1919 р. у Могилеві-Подільському потрапив у полон до білих. 16.11.1919 р. був відправлений до Одеси, згодом — до Севастополя і Катеринодару. У лютому 1920 р. повернувся до Севастополя.

У середині травня 1920 р. разом з 67 старшинами та урядовцями-українцями виїхав із Криму через Балкани до Армії УНР. 07.10.1920 р. прибув у розпорядження Військового міністерства УНР. З 16.10.1920 р. — начальник Тилу Армії УНР. З 03.11.1921 р. — т. в. о. Військового міністра та командарма Армії УНР. 14.11.1921 р. обійняв посаду начальника Тилу Армії УНР.

З 1923 р. жив на еміграції у Калішу. Навесні 1945 р. був схоплений у Калішу органами НКВС. Подальша доля невідома.

ЦДАВОУ — Ф. 1075. — Оп. 1. — Спр. 49. — С. 48–49, Оп. 2. — Спр. 653. — С. 34–55; Ф. 1078. — Оп. 2. — Спр. 37, загальний список старшин Генштабу складений 21.11.1918. — С. 41-зв. — 42; Єрошевич П. З боротьби українського народу за свою незалежність//За Державність. — Варшава. — 1938 — № 8 — С. 9–64; 1939. - № 9. — С. 18-59; Пузицький А. Боротьба за доступи до Київа//За Державність — Каліш. — 1935. — № 5. — С. 9—61; 1936. - № 6 — С. 13–64; Варшава. — 1937. - № 7. — С 9-56; Список полковников на 1914. — СПб. — 1914. — С. 183; Список Генерального штаба на 1914. — СПб. — 1914; Список Генерального штаба 1917. — Петроград. — 1917. — С. 50; Середа М. Отаман Волинець//Аітопис Червоної Калини. — Аьвів. — 1930 — Ч. 7–8. — С. 21–25; Смовський К. Катинь і інші осередки//Український Комбатант. — На Чужині. - 1956. — Ч. 4. — С. 15–19; Капустянський М. Похід українських армій на Київ — Одесу в 1919 році, Маланюк Є. Уривки зі спогадів. — Київ. — 2004. — С. 61, 91, 419–423.

(1894—?) — підполковник Армії УНР.

Народився у Грубешові. На військову службу вступив у 1915 р. Останнє звання у російській армії — штабс-капітан.

В українській армії з 1917 р. У 1920 р. — сотник, командир Могилі в-Подільської прикордонної бригади УНР. Станом на 01.02.1922 р. — приділений до штабу Окремої бригади прикордонної охорони УНР. Подальша доля невідома.

ЦДАВОУ. — Ф. 1075. — Оп. 2. — Спр. 923. — С. 1–6.

(1893-18.12.1966) — підполковник Армії УНР (генерал-хорунжий в еміграції).

Закінчив гімназію, 1-ше Костянтинівське Київське військове училище, у складі 87-го піхотного Нейшлотського полку брав участь у Першій світовій війні.

Єфремів Сергій, фото 30-х (?) років (За Державність. — Торонто. — 1966. — Ч. 11)

У 1917 р. — штабс-капітан 271-го пішого запасного полку. Навесні 1917 р. — січні 1918 р. — командир 3-го Катеринославського Гадамацького куреня військ Центральної Ради.

До червня 1918 р. — помічник начальника 1-го відділу управління персонального складу Головного штабу УНР, згодом — Української Держави. У подальшому — старшина Військового міністерства УНР.

У 1920 р. — командир 15-го та 24-го куренів 3-ї Залізної дивізії Армії УНР.

У 1920—30-х рр служив у Чехословацькій армії. У 14–17.03.1939 р. був командантом Національної Оборони Карпатської України. У подальшому жив у Словаччині.

З 1950 р. — на еміграції у США. Похований на Баунд-Бруці.

Гнойовий І. Катеринослав у боротьбі за Українську Державність 1917–1918//Вісті Комбатанта. -1971. -Ч. 1. — С. 39–44; Єфремів С Бої 14–15 березня 1939 року на Карпатській Україні//За Державність. — Торонто. — 1966. -№ 11. -С. 128–164; Омелянович-Павленко М Спогади українського командарма. — Київ. — 2002. — С. 26, 60; Некролог//Вісті Комбатанта. — Нью-Йорк. — 1967. - № 1. — С. 52; ЦДАВОУ — Ф. 3172. — Оп. 1. — Спр. 102. — С. 34–35.

(26.10.1876—?) — генерал-хорунжий Армії УНР.

Народився у Києві. Закінчив Київське реальне училище, Київське піхотне юнкерське училище (1902), служив у 6-му та 7-му саперному батальйонах (Київ), Владивостоцькому фортечному мінному батальйоні та Очаківській фортечній мінній роті. Закінчив Миколаївську військову академію за 1-м розрядом (1912), був приділений до 166-го піхотного Рівненського полку (Київ) для відбуття командного цензу на чолі роти. З 1914 р. — капітан, в. о. обер-офіцера для доручень штабу XXXIII армійського корпусу. З 10.06.1916 р. — підполковник, штаб- офіцер для доручень XXXIII армійського корпусу. 25.09.1916 р. був нагороджений Георгіївською зброєю. З 09.02.1917 р. — в. о. начальника штабу 159-ї піхотної дивізії. З 17.05.1917 р. — начальник штабу 117-ї піхотної дивізії. Останнє звання у російській армії — підполковник.

У жовтні 1917 р. добровільно прибув у розпорядження командувача 34-го армійського (1-го Українського) корпусу генерала П. Скоропадського. 05.12.1917 р. був відряджений у розпорядження військового секретаря С. Петлюри. З 10.03.1918 р. — начальник управління військових комунікацій Генерального штабу УНР, згодом — Української Держави. З грудня 1918 р. — начальник відділу зв'язку штабу Дієвої армії УНР. З 09.03.1919 р. — начальник військових комунікацій Дієвої армії УНР. У грудні 1919 р. був інтернований польською владою у Рівному. У 1920 р. — начальник управління військових комунікацій Генерального штабу УНР. З 15.10.1920 р. — 1-й генерал-квартирмейстер Генерального штабу Армії УНР. З 05.10.1920 р. — генерал-хорунжий.

14.06.1921 р. відбув до своєї родини, яка перебувала у Сербії. На еміграції жив у Югославії.

ЦДАВОУ. — Ф. 1078. — Оп. 2. — Спр. 90. — С. 1-зв. — 2; Ф. 1078. — Оп.