Історія без міфів. Бесіди з історії української державності - Раїса Петрівна Іванченко

Зубожіння України було жахливим. Навіть Мініх, якого не можна запідозрити в прихильності до українців, об’їжджаючи Україну, говорив, що без сліз не можна було дивитися на спорожнілі села, на незасіяні ниви, на спустошену, колись квітучу землю. Населення Лівобережжя переселялось на південні землі, на Правобережжя.

Українська гетьманська державність, що утвердилась на Лівобережній Україні після визвольних воєн, зникала під тиском політики російського уряду, особливо після Петра І. Україна з усіх сил боронила свої права. Але сили вже вичерпувались.

Остання спроба зберегти хоча б видимість української автономії й урядування української шляхти була за гетьманування Кирила Розумовського.

Після правління Анни Іоаннівни — років біронівщини, що залишили тяжкі драматичні сторінки в історії України, у 1750 р. на російський престол сіла дочка Петра І Єлизавета. Цей час приніс Російській імперії певний моральний перепочинок від судів Таємної канцелярії, катувань, доносів, заслань, розправ. І саме на цей період припадає гетьманування останнього українського гетьмана Кирила Розумовського.

Це надзвичайно цікава постать, овіяна легендами, міфами, переказами, які й понині живуть у народі, особливо на Чернігівщині, звідки походила родина козака Григорія Розума (село Лемеші, Козелецького району). Його сини — Олексій та Кирило — стали найвищими сановними людьми Російської імперії. Історики твердять, що імператриця Єлизавета Петрівна взяла у свій час морганатичний шлюб із прекрасним співаком петербурзької капели — Олексієм Розумом. Від цього й починається кар’єра козацьких синів, які стали називатись графами Розумовськими.

Мабуть, на чутливе серце імператриці вплинула велика любов Олексія до своєї України, до її пісень та історії, а його народний світогляд позначився і на ліберальному правлінні імператриці. Сам Олексій ніколи не втручався в державні справи. Але сліди його інтелектуального впливу на імператрицю — беззаперечні.

У 1744 р. Єлизавета навіть поїхала в Україну, відвідала кілька міст, де її врочисто зустрічали козацькі війська, віддаючи високу шану, а старшина звернулася з петицією, в якій прохала відновити в Україні гетьманську владу. Імператриця Єлизавета сприйняла це прохання прихильно, але не поспішала його виконувати. Вона мала на меті поставити гетьманом молодшого брата Олексія — Кирила. Та він був надто молодий. Щоб зробити його правителем великої території, потрібні були певні знання. І Єлизавета відправляє Кирила за кордон для навчання. Він слухає лекції в університетах Італії, Франції, Німеччини і 22–річним юнаком повертається до Петербурга. Його призначають президентом імператорської Академії наук.

Цей пастушок, козацький син, мав неабиякі здібності. Настав час, коли імператриця зрозуміла, що Кирило здатен справитися і з управлінням Україною. 5 червня 1750 р. указом імператриці було затверджено, а в Глухові на старшинській раді врочисто обрано гетьманом (а фактично ж — призначено!) Кирила Розумовського. Україна сприйняла відновлення гетьманства як надзвичайно велику святкову подію, бо знову ожила надія на те, що Українська держава відродиться. Після церемонії обрання палили з гармат, співали пісні, читали врочисті вірші, Кирила Розумовського прославляли в різних патетичних промовах. Навіть салютували на його честь. Це була не данина його державним здібностям, яких ще ніхто не знав, а лише надія на те, що знову підніметься з небуття козацько–гетьманська держава — Україна.

Кирило Розумовський протягом свого управління до 1764 р. проводив досить чітку політику, спрямовану на відродження самоврядування України. Деякі історики справедливо вказують, що політиків потрібно поціновувати не по тому, чого вони не зробили, а по тому, що вони зробили в тих історичних умовах. Одним із перших заходів Розумовського була спроба вивільнити Україну з–під політичної підлеглості російському Сенату і передати її справи Колегії закордонних справ, як окремої іноземної держави. Гетьманові також було передано управління Києвом і Запорожжям, які до цього підлягали управлінню російського уряду. Але Розумовському не вдалося вивільнити Україну з–під фінансової зверхності імперії. Російські чиновники не дозволили Україні мати свою скарбницю і продовжували контролювати зносини України з іноземними державами.

Ще одна важлива заслуга Розумовського полягала в тому, що він запровадив старшинські з’їзди у столиці Гетьманщини — у місті Глухові. Ніби постав козацько–старшинський парламент, про який мріяв Пилип Орлик, що мало велике значення для зміцнення демократичних традицій державницького управління в Україні.

У 1763 році Розумовський скликав у Глухові широке зібрання старшин — Генеральні збори. Це вже виглядало справжнім українським парламентом. Він затвердив судову реформу гетьмана, яка повертала судові закони до часів Литовського статуту. Запроваджувався суд земський — для цивільних справ, підкоморський — для справ земельних, гродський — для карних злочинів. Генеральний суд завершував цю ієрархію. Всі судді обиралися із числа старшини, яка тепер офіційно називалась шляхтою.

Українська шляхта оформилася таким чином, як привілейований стан. Цей процес, що відбувався в Україні, нагадував подібний процес у Росії, де дворянство також набувало рис провідної сили держави.

Наступною реформою Розумовського була військова: гетьман запроваджує у війську муштру на зразок європейських армій, вдосконалює артилерію, запроваджує однаковий одяг — однострої та озброєння, а також прапори та геральдику.

У галузі освіти Розумовський також чимало зробив, продовжуючи традиції Мазепи, ідеї якого і пам’ять про якого жили в середовищі української шляхти. Зокрема, в усіх полках Розумовський розпорядився відкрити школи для обов’язкового навчання козацьких синів. Сучасники зазначали, що в тих школах могли навчатися безплатно всі, хто хотів. Вражало, що в тих школах навчалося багато дівчаток. Такого не було і в країнах Західної Європи.

Від самого початку свого гетьманування Розумовський намагався заснувати в Батурині університет. Ідея університету в Україні витала ще в Гадяцьких пактах. Тоді Виговський домовлявся про відкриття такого навчального закладу в Батурині. Розумовський повертається до цієї ідеї знову. Він відбудовував Батурин, зруйнований Меншиковим, прагнув перенести сюди столицю Гетьманщини. До речі, і до цього часу в Батурині стоїть зруйнований величавий палац самого гетьмана Розумовського, реставрація якого продовжується більше як століття. Гетьман зміцнював стан шляхетства, закріплював