Квіти в легендах і переказах - М. Ф. Золотницький

Васильок-волошка іноді стає учасником деяких наших народних свят, пов'язаних з хліборобством.

У Володимирській губернії, за твердженням Сахарова, ця квітка бере участь у цікавому обряді: «водити колос».

Так називається хід на засіяні поля, коли перед Трійцею жито починає колоситися.

Молоді жінки, дівчата й хлопці, зібравшись на околиці села, беруться попарно за руки, утворюючи хрест, і стають у два ряди, повернувшись обличчям одне до одного.

Потім по таких з'єднаних руках, як по містку, пускають дівчинку, прибрану стрічками й волошками.

Пара, по руках якої вона пройшла, поспішає наперед, стає на початку ряду, і так процесія поступово рухається до самої ниви, де росте жито.

Тут дівчинку опускають на землю. Вона зриває кілька колосочків, біжить з ними в село й кидає біля церкви.

Хід супроводжується піснею:

«Пішов колос на ниву,

На білу пашаницю,

Вродися на літо Жито з вівсом,

З кукілем та пшеницею».

Інше свято, де також присутня волошка, має назву «іменинного снопа». Воно відбувається наприкінці літа, коли жито, ячмінь та пшениця достигли.

Господиня з хлібом-сіллю й свічкою в руках вирушає зажинати ниву. Перший сніп і має назву «іменинного».

Його приносять до хати, ставлять коло божниці, де він і залишається до молотьби. А молотять той сніп окремо, зерно з нього несуть до церкви на освячення; після чого частину освяченого зерна змішують із тим, що залишено на насіння наступного року, а іншу частину зберігають як цілющий засіб проти різних хвороб.

У деяких українських повітах це свято відбувається інакше. Після закінчення жнив женці обходять ниву, збирають випадково залишені колоски, плетуть з них, волошок та інших польових квітів вінок.

Ним прикрашають найвродливішу дівчину і з піснею вирушають на хазяйський, а в минулий час — панський двір.

Попереду йде хлопчик, несе прикрашений волошками й польовими квітами іменинний сніп.

Підходячи до воріт, співають:

«Відчини, хазяїне, нові ворота,

Несемо віночок із чистого золота.

Ой вийди, хазяїне, хоч на ганочок,

Викупи, викупи золотий віночок...«

Хазяїн чи поміщик виходить на ганок, зустрічає женців хлібом-сіллю, частує обідом, поїть горілкою.

Вінок, звитий з останніх колосків та волошок, і сніп, принесений хлопчиком, передають хазяїну зі словами: «Дай, Боже, щоб і на той рік хліб уродився».

Сніп з вінком повинен простояти під образами до шостого серпня — Спаса Преображення, а цього дня їх несуть до церкви й освячують разом з хлібом, спеченим з нового борошна, із свіжими медовими сотами, яблуками й грушами нового врожаю.

Зерно освячених колосків зберігають для майбутньої сівби.

В лужичан перший сніп ставлять на віз поверх усіх інших снопів.

Віз супроводжують жниці, одна з яких несе вінок із колосся, а інша тримає в руках волошки й польові квіти.

Волошка-васильок пов'язана у нас також з іменем мученика Вас-си. За народним повір'ям, якщо сіяти жито в день пам'яті святого, то його неодмінно заглушить волошка.

Це, очевидно, така ж гра слів, як, наприклад, і те, що стосується поради збирати цілющі трави, тобто «зело», десятого травня на день Симона Зелота, щоб вони мали особливі лікувальні властивості, чи шукати в цей день скарби й сіяти пшеницю, якщо хочеш, аби вона вродилася, мов золото.

Не можу, нарешті, обійти мовчанням і чарівну байку Крилова «Ва-силек», у котрій наша квітка відіграла хоча й побічну, а все ж — історичну роль. Байка, як відомо, присвячена імператриці Марії Фео-дорівні (матері імператора Олександра І) й починається так:

«Волошка, що розквітла в глушині,

Спізнала раптом зло 1, голову схиливши на стебло,

Останні доживала дні...»

Розповідають, коли в 1823 році з Криловим стався апоплексичний удар і лікарі зневірилися в одужанні свого пацієнта, Марія Фео-дорівна, яка завжди ставилась до поета дуже прихильно, надіслала йому букет квітів. Водночас розпорядилась переселити байкаря для поліпшення здоров'я до себе у Павловськ, сказавши: «Під моїм наглядом він швидше поправиться».

Ця висока увага так глибоко зворушила Крилова (йому тоді було вже 55 років), що він справді одужав. І першою, після важкої хвороби, написав саме цю байку. У ній, висловлюючи свою вдячність, в образі сонця змалював імператрицю, а себе — волошкою, простою дикою квіткою, котра не варта того, як каже у байці жук, щоб сонечко її гак щедро пригрівало. Але... «Хоч би там що!— підсумовує поет:

...Сонечко зійшло, природу освітило,

По царстві Флориному кинуло проміння Й волошку бідну, що вночі зів’яла до коріння,

Небесним сяйвом оживило».

Що стосується букета імператриці, то Крилов дбайливо його засушив, часто ним милувався й заповів, щоб після його смерті цей букет поклали йому в труну і з ним поховали. І, як розповідають, усе було точно виконано.

Той букет, як вважають одні, був із польових квітів. На думку інших — із тепличних. Але, хоч би там як, у ньому містилося кілька волошок, це й навело Крилова на думку написати байку і зобразити себе в ній у вигляді скромної польової квітки.

Нарцис — рослина в наших краях не надто поширена. Ми зустрічаємо її, як звично, на Великдень у квіткових магазинах у подарункових кошиках або в окремих горщиках, а весною — в тих садах, де зимують у грунті й інші рослини... Але за кордоном вона — одна з найпоширеніших і найулюбленіших.

Улюбленець Магомета й емблема «самозакоханих» — нарцис

Це граціозні білі з подвійним — золотисто-жовтим та червоним — бордюром, надзвичайно витончені квіти, що хитаються на легенькому, мов очеретина, стеблі. У петлиці сюртука вони мають вигляд орденської розетки, а тому в Парижі їх часто носять любителі таких прикрас. Нарцис має дуже приємний запах, що нагадує гіацинт.

Наукова назва його — Narcissus poeticus. Перша половина походить від грецького дієслова «пагкао» — «одурманювати», «приголомшувати», оскільки запах нарциса в людей нервових справді викликає головний біль, а друга — означає «поетичний», через те, що жодна інша квітка, може, за винятком троянди, так не оспівана поетами, як ця.

Сам Магомет сказав про неї: «У кого дві хлібини — нехай продасть одну, щоб купити Нарцис, бо хліб — пожива для тіла, а нарцис — пожива для душі». А перський цар Кір дав йому визначення: «безсмертної краси — творіння насолоди».

Ним захоплювався Шекспір, присвятивши нарцисові прекрасні рядки у своїй трагедії «Буря», Едгар По згадує квітку як одну з тієї «долини різнобарвних трав», де мав щастя спізнати райське кохання, а в поезії Шеллі «Мімоза» читаємо:

«Заяча рута й тюльпан обнялись,