Квіти в легендах і переказах - М. Ф. Золотницький

Незабаром надійшла допомога, екіпаж полагодили, й королівська сім'я благополучно уникла полону.

Обидва ці випадки, здавалося б, не дуже значні, у хвилину важких випробувань постали для них символом щасливих перемін й назавжди залишились пам'ятними й для імператора Вільгельма, і для всієї королівської сім'ї,

Нарешті, серед народу побутує й третя історія про зв'язок цієї королівської сім'ї з волошками.

Розповідають, нібито на одному придворному балу, що його мимоволі змушене було дати королівське подружжя імператорові Наполеону та його генералам, королева Луїза з'явилася без жодних коштовних прикрас, лише у вінку з волошок. І коли французи з цієї нагоди почали витончено глузувати, то королева завважила:

«Так, панове, усі наші коштовності частково розграбовані, частково продані, щоб хоч якось налагодити справи розореної країни; а наші поля так вами витоптані, що навіть польова квітка тепер велика радість».

Переможці на це не знайшлись, що відповісти, й замовкли.

Минув час й передчуття Луїзи справдились. Волошка не обманула

її.

Королівська сім'я після вигнання й приниження була відновлена у своїх правах, а Шарлотта з маленької, незначної принцеси стала дружиною Миколи І та, як ми вже згадували, майбутньою імператрицею всеросійською.

Через багато років Шарлотта знову побувала в Кенігсберзі. Жителі міста, бажаючи зробити їй приємне й нагадати про час, проведений тут, влаштували імператриці урочисту зустріч, в котрій не останню роль відігравали волошки. На чолі процесії Шарлотту вийшли вітати юні дівчата, увінчані волошками, і з кошиками цих квітів в руках. Усі будівлі міста, древка знамен, пам'ятники — теж були прикрашені ними. Найвродливіша з дівчат подарувала їй кошик цих квітів, а інші кидали волошки перед нею на землю, встеляючи шлях.

Імператриця була вкрай розчулена таким прийомом й висловила велику вдячність кенігсберцям за те, що для її зустрічі вони вибрали саме ці квіти.

Про щасливу символіку волошки для королівського прусського дому ми знаходимо ось яку нотатку в записнику наслідного принца Фрідріха-Вільгельма, що стосується часу ведення ним війни з Австрією в 1866 році.

Описуючи битву при Наході, він зазначає:

«Полковник Валькер звернув мою увагу на волошки довкола нас. Я зірвав одну для моєї дружини. Це видалось мені доброю прикметою, яка стосувалася тих численних випадків, в котрих відбилось значення для нас цієї квітки».

Отже, не дивина, що волошка в боротьбі, яка спалахнула в Богемії за пріоритет мови (чехи бажають, щоб усе судочинство, офіційне листування та інше провадилось не німецькою мовою, як досі, а чеською; німці — проти), стала квіткою німецької партії, а також символом німецьких поглядів. А тому, якщо хтось носить її в петлиці,— це викликає у чехів спротив. У німецько-богемських журналах раз у раз з'являються з цього приводу образливі випади проти її шанувальників.

Волошка вийшла на політичну арену також у Бельгії та Франції. В першій — вона символ свободи, в другій — антисемітизму. В Бельгії нею часто прикрашаються чорнороби в день страйку і вільнодумці в час боротьби з клерикальною партією, а у Франції в дні своїх зібрань — антисеміти, ненависники євреїв.

З волошками у Німеччині пов'язано також чимало повір'їв.

Так, наприклад, оскільки стебло й чашечка волошки вкриті білуватими, схожими на плісняву волосинками, у Померанії селяни вірять, що хліб пліснявіє, якщо тримати в кімнатах волошки. З іншого боку, відвар цих квітів вони вважають чудесним засобом проти запалення очей.

А втім, настій волошки на сніговій воді як основний засіб для зміцнення зору в минулому визнавала навіть і Французька медична академія. Його називали «casse-lunettes» (той, хто розбиває окуляри), оскільки малося на увазі: зір після лікування поліпшується так, що відпадає потреба в окулярах. Лікування очей волошковою водою практикується і російськими знахарями.

Побутує також повір'я: рослина волошки, вирвана з корінням на день свята Тіла Христового, зупиняє кровотечу з носа, якщо її тримати в руці, поки не зігріється. А восени за кількістю насінин, знайдених у квітці, визначають ціни на хліб у майбутньому році. «Скільки зернин у плоді волошки, стільки талерів дасть мірка жита».

У деяких місцевостях Німеччини волошками залякують дітей, аби вони не ходили в поле й не топтали жита.

«Якщо будете рвати волошки, — кажуть їм,— то житній козел (Kombock) схопить вас і вб'є рогами». Замість козла роль страховища відіграє іноді й житній вовк (Komwolf).

Повір'я походить ще з середньовіччя, і у Франкфурті-на-Майні в 1343 році, як повідомляє Мангард, на Волошковій вулиці стояв навіть будинок, що мав назву Komwolf (житній вовк).

Іноді й саму волошку по селах називають козлом (Ziegenbock) і вважають її уособленням щезника або демона. Він сидить, за їхнім повір'ям, у волошці й, коли жнуть хліб, нападає на лінивих, вражаючи хворобою. А тому, коли сільські дівчата вперше йдуть жати, то їх попереджають: «Бережіться, аби вас житній козел не вдарив!» І якщо котрась із них від жари та втоми захворіє, кажуть: «Це її житній козел ударив».

Майже таке саме повір'я існує і в деяких провінціях Франції. Тільки місце козла займає вовк, і тому про лінивих робітниць та робітників кажуть, що в них засів вовк (ils ont le loup).

Із вслошки в минулому добували прекрасну синю фарбу, дуже схожу на ультрамарин.

Для цього брали не язичкові, довкружні пелюстки волошки, а лише трубчасті, що посередині квітки, барва яких темніша, і, поклавши у мармурову ступку, вичавлювали з них сік, а потім додавали кваснику й зберігали для вжитку. Із язичкових пелюсток виготовлялась блідіша, голуба фарба.

Тепер вона вийшла із вжитку, зате з волошки добувають оцет. Як це робиться, не знаю, проте відомо, що це один із найпоширеніших дешевих сортів оцту, котрі можна купити в наших овочевих лавках й на ринку.

На завершення скажу, що російська назва цієї квітки «василек» походить, як стверджує один український переказ, від імені молодого хлопця — одинака у матері, «Василя», нібито зачарованого й загубленого русалкою. Затягнений нею в поле, він перетворився на синю квітку, що нагадує своєю барвою глибоку воду.

Це повір'я, як вважає де Губернатіс, бере свій початок з Візантії й дуже подібне до сіцілійського повір'я про квітку базилик (Ocimum), наша простонародна назва, безумовно, походить від того ж кореня. У тому переказі-повір'ї — брати красуні Ізбетти вбивають юнака, в якого вона закохана. Ізбетта ховає відрубану голову коханого під горщиком з базиликом, і коли вони відбирають у неї і її, то дівчина починає доглядати цю рослину, впевнена в тому, що в неї переселилась душа коханого.

А