Проблеми кримінальної відповідальності: навчальний посібник. - В. М. Куц

– якщо за окремими вироками призначено додаткові покарання різних видів (наприклад, за попереднім вироком – позбавлення військового звання, а за новим – конфіскація майна), то вони складанню не підлягають і кожне з них відповідно до ч. 4 ст. 72 КК України виконується самостійно.

Можливі випадки, коли після постановления вироку, але до повного відбуття покарання особа вчиняє не один, а два або більше злочинів. У таких ситуаціях має місце поєднання сукупності вироків і сукупності злочинів, тому застосовуються правила ч. 5 ст. 71 КК України, відповідно до якої для призначення тут покарання слід керуватися як ст. 70, так і ст. 71 КК України. По-перше, суд має призначити покарання окремо за кожен знову вчинений злочин. По-друге, керуючись ст. 70 КК України, суд має визначити покарання за сукупністю цих злочинів. По-третє, до покарання, призначеного за сукупністю злочинів, суд за правилами ст. 71 КК України повністю або частково приєднує невідбуту частину покарання за попереднім вироком, визначаючи остаточне покарання у межах, встановлених згідно з ч. 2 ст. 71 КК України.

З огляду на різноплановість визначених у ст. 51 КК України покарань, при призначенні покарання за сукупністю злочинів або вироків доводиться вдаватися до їх складання та зарахування строку попереднього ув’язнення. З цього приводу в законодавстві визначено певні правила.

За окремі злочини (за окремими вироками) як при сукупності злочинів (ст. 70 КК України), так і при сукупності вироків (ст. 71 КК України) можуть бути призначені покарання не лише одного, а й різних видів. Тож виникає запитання: як застосувати в цих випадках принцип складання таких покарань? Наприклад, за один злочин особу засуджено до позбавлення волі, а за інший – до виправних робіт; за одним із вироків – до арешту, а за іншим – до обмеження волі тощо. Для таких ситуацій у ч. 1 ст. 72 КК України передбачено правила, згідно з якими при складанні покарань різних видів за сукупністю злочинів та сукупністю вироків менш суворі види покарань переводяться в більш суворий, а для здійснення такого переведення (перерахування) встановлюється співвідношення між окремими видами покарань на підставі певної шкали їх еквівалентів:

1) одному дню позбавлення волі відповідають: а) один день тримання в дисциплінарному батальйоні військовослужбовців або арешту; б) два дні обмеження волі; в) три дні службових обмежень для військовослужбовців або три дні виправних робіт; г) вісім годин громадських робіт;

2) одному дню тримання в дисциплінарному батальйоні військовослужбовців або арешту відповідають: а) два дні обмеження волі; б) три дні службових обмежень для військовослужбовців або три дні виправних робіт;

3) одному дню обмеження волі відповідають три дні службових обмежень для військовослужбовців або три дні виправних робіт;

4) одному дню обмеження волі або арешту відповідають вісім годин громадських робіт.

При сукупності злочинів та вироків також виникає питання про призначення покарання за сукупністю у випадках, коли особу засуджують за кожен злочин (за кожним вироком) до службових обмежень для військовослужбовців або виправних робіт із різними відсотками відрахувань із заробітку. Це питання регулюється у ч. 2 ст. 72 КК України, згідно з якою складатися можуть лише строки цих покарань. Розміри відрахувань із заробітку засудженого складанню не підлягають. Наприклад, якщо до закінчення строку виправних робіт, призначених з відрахуванням 10% із заробітку, особа засуджується за інший злочин до такого самого виду покарання, але з відрахуванням уже 20%, то суд повністю або частково приєднує до покарання, призначеного за новим вироком, невідбутий за попереднім вироком строк виправних робіт, залишаючи для останнього колишній розмір (10%) відрахувань. Тобто тут складаються лише строки покарання, а розміри відрахувань із заробітку засудженого обчислюються за кожним вироком окремо.

За сукупністю злочинів та вироків суд може призначити і такі види основних покарань, для яких у ч. 1 ст. 72 КК України не встановлено правил співвідношення в якому-небудь еквіваленті. Це стосується таких видів покарань, як штраф і позбавлення права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю, які згідно з ч. 3 ст. 72 КК України складанню як між собою, так і з іншими видами покарань не підлягають і виконуються самостійно. Такий самий порядок встановлено у ч. 4 ст. 72 КК України щодо призначення за сукупністю додаткових покарань різних видів, які в усіх випадках виконуються самостійно.

У разі обрання такого запобіжного заходу, як тримання під вартою, особа ще до засудження може перебувати в попередньому ув’язненні. Тому в ч. 5 ст. 72 КК України встановлено, що при засудженні особи до позбавлення волі суд зараховує у строк покарання попереднє ув’язнення з розрахунку день за день, а при засудженні до інших видів покарань – відповідно до шкали еквівалентів, передбачених у ст. 72 КК України. Якщо особу засуджують до таких видів покарань, яких у цій шкалі не зазначено (наприклад, штраф), суд, враховуючи попереднє ув’язнення, може пом’якшити покарання або повністю звільнити засудженого від його відбування.

Межі остаточного покарання, призначеного за сукупністю вироків, визначено у ч. 2 ст. 71 КК України, відповідно до якої загальний строк покарання, остаточно визначеного за сукупністю вироків, не може перевищувати максимального строку, встановленого для даного виду покарання в Загальній частині КК України. При складанні покарань у виді позбавлення волі його загальний строк не повинен перевищувати п’ятнадцяти років, а у разі якщо хоча б один із злочинів є особливо тяжким, – двадцяти п’яти років. Отже, не лише за принципами призначення, а й за межами остаточного покарання призначення його за сукупністю вироків є більш жорстким, ніж призначення покарання за сукупністю злочинів.

Окремо в ч. 2 ст. 71 КК України визначено межі покарання за сукупністю вироків у тих ситуаціях, коли одним із покарань є довічне позбавлення волі. Йдеться, фактично, про вимушене поглинання більш суворим покаранням (довічне позбавлення волі) всіх інших менш суворих покарань. При цьому помітно певну непослідовність законодавця, який у тексті цієї частини ст. 71 КК України спочатку говорить про складання покарань, а потім – про їх поглинання.

Відповідно до