Проти червоних окупантів (частина 2) - Яків Гальчевський-Войнарівський
Ще листя на деревах немає, але козаки замаскувались за кущами і ждуть з ручними гранатами і крісами ворога. Дорога, над якою ми залягли, вється легко вгору від Майдану. Роками вода вимила своєрідний рів на ширину дороги в глинці. Лежачим у засідці козакам коней не буде видно, лише груди й голови большевицьких їздців. По другий бік дороги — поле й город лісника. Його земля від дороги огороджена воринами. На височині хорунжого-галичанина рів менший, але кінчаються воринні огорожі. На випадок стрілів від чола, большевики мусять завернути або назад, або їхати в напрямку багнистої долини й річки.
Ждемо, а хвилини чомусь дуже довжаться. Всім здається, що чекаємо віками. Бачу, як козаки нервово стискають шийки крісів. Настає повний сутінок. Врешті показується большевицька колона, у двійках, бо завузька дорога. Чуємо несамовитий крик жінки лісника та його дітей, потім діти плачуть, а жінка втихає. Це ті большевики, що позаду були, відділились і може грабують, бють, або насилують маму при дітях: це ж азіяти — башкірці і москалі! Їдуть… Хтось із них запалив близько командира сірник і прикурює цигарку. Чую: „астарожно таваріщ з аґньом, патаму что мне ґаварілі, что здесь билі в день повстанци". Той самий голос питає:,А разеєд в перьод вислан?" — Так точно! — відповідає другий — хіба комендант дивізіону свому командирові полку.
Вже добру хвилину їдуть вони у віддалі 5 кроків від мене, а я обсервую їх із-за корча ліщини. Видно, як большевики везуть перед собою вязки зі сіном, мішки з селянським добром — вівсом, ячменем, хустками, хатнім статком.
Чому мій галичанин не стріляє. А може він побіг до червоних. Адже він щойно два тижні тому йшов біля нас, в Кармелюковій долині, і ми його затримали. Він ішов з Винниці з „Государственного Політического Управління", цебто з переіменованої чрезвичайки, — шукав нас. На допиті щиро признався, хто його вислав і пощо, але дав присягу, що для добра національної справи українського народу буде вірним, і я його не розстріляв. Тепер під інвіґіляцією даю йому різні завдання. І сьогодні навмисне поставив його на відповідальне становище.
Мої думки перериває голосна серія кулемета. В цю ж саму мить блиснула стрілами, вибухами ручних гранат ціла лінія. Все клекоче, перерізує повітря і глушить. „Промовив" також і з правого боку кулемет. Червоні спереду кинулись назад, а задні, яких підганяв кулемет, перлися вперед. На вузькій, глибокій дорозі кіннота почала клубитись, а ми стоїмо над нею і бємо, чим попало — з револьверів, крісів, гранат.
Деякі большевики прорвались під кулями і спрямувались праворуч від дороги, в багнисту долину. Там їм коні позастрягали і навіть потопились. Інші втікали до села і на мості, під кулеметним і крісовим вогнем, побільшували купу кінських та людських трупів. Місток, таки через одну деляку, вспіли мої козаки розібрати, і багато коней покалічилось. В страху большевикй гнали й тратували один одного.
В десять хвилин все було скінчене. На дорозі валяються трупи коней, людей, мішки, вязки сіна, ручні кулемети, повно шапок, обірваних табель. Чути стогін ранених і конаючих.
Даю своїм козакам наказ забрати здобич. Маємо 13 сідел, 4 англійські „люїси", 50 шабель, 30 шапок і большевицьких кашкетів та… повно оброку для наших коней. Цілком здорового коня не здобули ні одного. Ранених башкірців, за їхні ґвалти в селі, я казав розстріляти. Дорога була глинкувата, жовтава, а на ній великі, темні плями крови, змішаної кінської з людською.
9-ий совітський полк перестав існувати, а ми не маємо навіть задряпаного козака!
Ця засідка дала сідла і шаблі для всіх моїх козаків, ще й з запасом. Маємо обрік, переважно овес і ячмінь. Козаки кажуть: „От прокляті хахли, для нас у них була січка і картопля, а комуністам не тільки овес знайшовся, ще й дарунки з хусток їм зробили!" Знайшлось також сало й хліб.
Після оброкування коней ми виїхали на Кипорів Яр, не вступаючи до села. Вечором вїхали в Каміногірку. На кацапських хуторах зловили одного червоноармійця, який приїхав на відпустку до батька, і розстріляли його разом з батьком за те, що брав участь у переслідуванні нас в зимі разом з лісниками і чекістами. Одного лісника зі села Яцковець ми також розстріляли. Три випадки смерти в тім районі вистарчить, щоб залякати більшість сексотів.
Знаю, що в Уладівді за Богом стоїть господарська частина другої кінної дивізії. Для її забезпечення в селі Уладівці, по цей бік річки Богу кватирував дивізіон совітської кінноти з тачанками. Вислані вдень звідуни донесли мені перед вечором про докладне розміщення дивізіону. Якась кіннота за Богом. Значить там, обабіч Богу, стоїть полк кінноти, але не знаю, який це. Штаб другої дивізії перебував далі в Хмельнику. Комендантом дивізії став недавно після Шмідта Дубовой. Звільнили його тому, що не здавив повстанчого руху в районі своїх гарнізонів. За Дубового 9-ий полк вже дістав позавчора прочухана.
Мій плян такий: двома сильнішими групами забезпечитись на двох мостах ріки Богу від можливої помочі червоних із-за Богу. Рештою сил, поділених на 6 груп, по 10 козаків, вдарити рівночасно з кількох сторін на дві сотні дивізіону по цей бік річки. Червоні сотні стоять розпорошені по 5–8 большевикіз у кожного господаря, де є добрі стодоли, стайні й „шамовка", цебто на їхнім жарґоні — їжа. Кожна сотня має по одній тачанці з важким кулеметом. Кватири большевицьких сотенних відомі моїм звідунам. Я по чинаю від одного сотенного, а О. Грабарчук від другого. До груп над мостами приділив я по одному легкому кулеметі Люіса. Два англійські люіси пильнують алярмову площу.
Рушаємо лісом до Уладівки, яку обїздимо від сходу. В ліску спішуємось. При конях залишаю 7 козаків, а решта підходить берегом Богу під село. Городами входимо в село. Большевицькі вартові стоять по другім боці
