Моральні листи до Луцілія - Луцій Анней Сенека
Прагне, щоб дикий кабан серед тих звірят безборонних
Вийшов, запінений, з гір, або велет, лев рудогривий .
Хочеться долати щось, нелегку перемогу здобувати, гартуватися.
Секстій знаменитий ще й тим, що, вирисовуючи велич щасливого життя, не позбавляє тебе надії досягти його: знатимеш, як високо воно, але знатимеш і те, що при бажанні все-таки можна його здобути. Доброчесність допоможе тобі в цьому: будеш захоплюватися цим життям, а водночас - боротися за нього. Мені ж багато часу йде, звичайно, на самі роздуми над мудрістю: споглядаю на неї з таким подивом, з яким дивлюся й на весь світ, а його я бачу не раз немовби той глядач, який тільки що прийшов на виставу. Поважаю відкриття, які робить мудрість, поважаю самих відкривачів. Усе це миле мені, наче спадщина по багатьох предках. Для мене ж усе це придбано, для мене й опрацьовано! Але ж поставмо й себе на місце доброго батька родини; примножмо те, що отримали. Хай багатшим перейде цей спадок од мене до нащадків моїх. Багато ще не зроблено сьогодні, багато й залишиться незробленим. Буде до чого докласти рук тому, хто житиме й тисячі століть після нас. Припустімо, що наші предки все винайшли, всього дійшли, то навіть тоді новим буде для нас застосування цих набутків, їх дослідження, упорядкування. Скажімо, хтось залишив нам ліки для очей; нема потреби, отже, вишукувати нових - треба ці, що є, вміло застосовувати при різних обставинах і захворюваннях. Один засіб, наприклад, вигоює запалення очей, від іншого сходить пухлина повік; той - найкращий при якомусь пошкодженні й слізливості; цей - загострює зір. Потрібно все це знати, підмітити відповідну пору, належну міру їх застосування. Ліки ж від душевних недуг винайдені нашими предками; як ними користуватись і коли до них звертатися - це вже нам випало дослідити. Багато робили ті, які жили до нас, та всього, звісно, не доробили. І все ж їх треба поважати, складати їм шану нарівні з богами. Чому б мені не мати їх зображень для підбадьорення свого духу? Чому б я мав не святкувати день їх уродин? Чому б не мав закликати їх, сповнений пошани? Яку шанобливість я повинен мати для своїх учителів, з такою ж повинен схилятися в поклоні перед учителями всього роду людського, перед тими, хто щедрою рукою засіяв нам перші зерна всякого добра. Коли зустріну консула чи претора, то зроблю все, що, звичайно, належить робити, виявляючи пошану достойникам: зійду з коня, скину шапку й уступлю йому з дороги. То як? Чи не з найвищою шанобою привітаю в душі своїй одного й другого Марка Катона, Лелія Мудрого, Сократа і Платона, Зенона і Клеанта? Шаную їх і - хай лише почую якесь із цих славних імен - побожно встаю.
Бувай здоров!
ЛИСТ LХV
Сенека вітає свого Луцілія!
Вчорашній день я розділив з недугою: першу його половину, до полудня, вона забрала собі, другою - мені поступилася. Спочатку я випробував свою душу читанням. Далі, побачивши, що це заняття їй під силу, я зважився наказати їй, чи то пак дозволити, дещо складніше: почав писати, щоправда, з більшим напруженням, ніж звичайно,- змагався з трудністю предмета, не даючи йому так просто мене здолати. Тут і навинулися друзі й разом приборкали мене, як то роблять з непокірним хворим. Стилос поступився розмові. З неї переповім тобі ту її частину, яку вважаю спірною: тебе ж ми, власне, обрали суддею. Мороки матимеш більше, ніж тобі здається, адже доведеться висловитися щодо трьох різних міркувань.
Наші стоїки, як знаєш, твердять, ніби все у природі виникає з двох начал: причини і матерії. Матерія лежить бездіяльна - річ, до всього готова, але, поки її ніщо не рушить,- ні до чого не здатна. Натомість причина, тобто розум, надає матерії вигляду, обертає нею, як хоче, добуває з неї всілякі вироби. Тому-то слід визнати, що мусить бути те, з чого якась річ твориться, як і те, за допомогою чого вона твориться. Це останнє - причина; перше - матерія. Будь-яке мистецтво - це наслідування природи. Так ось: те, що я говорив про всесвіт, віднеси тепер до всього, що творить людина. Статуя, скажімо,- це початково й матерія, що підлягала роботі митця, і сам митець, який надавав тій матерії вигляду. Матерія статуї - бронза, причина - митець. Така ж сама умова й усього сущого: кожна річ - це те, з чого вона створена, і те, що її створило. На думку стоїків, є лишень одна причина - те, що створює речі. А от Арістотель вважає(1), що про причину можна говорити трояко: «Перша причина,- каже він,- це матерія, без якої нічого не можна зробити; друга - митець; третя - форма, що дається кожному виробу, приміром, статуї». Цю форму, до речі, Арістотель називає «ейдос». «Ще й четверта,- зазначає він,- долучається до них причина - це намір, з яким приступають до твору». Поясню тобі, що це таке. Отже, бронза - перша причина статуї; та статуя ніколи б не могла бути виготовленою, коли б не було того, з чого її відлито, викарбувано. Друга причина - митець: не могла б та бронза набути вигляду статуї, коли б за неї не взялися досвідчені руки. Третя причина - форма: статуя ніколи б не отримала назви «Дорифор» чи «Діадумен»(2), коли б їй не надали саме такого обличчя. Четверта причина - намір, з яким стають до роботи: якби його не було, того наміру, то статуї взагалі б не виготовили. То що ж таке намір? Те, що спонукає митця, те, заради чого він бере до рук різця: якщо він має на думці продати свій твір, то це
