Офіцерський корпус Армії Української Народної Республіки (1917—1921) - Ярослав Юрійович Тінченко

ЦДАВОУ. — Ф. 1075. — Оп 2. — Спр. 875. — С 53–57.

(?—?) — старшина Дієвої армії УНР.

Останнє звання у російській армії — полковник Станом на 22.02.1919 р. — корпусний інтендант 1-го Волинського кадрового корпусу.

ЦДАВОУ. — Ф. 4587. — Оп. 1. — Спр. 3. — С. 12.

(10.04.1866—?) старшина Дієвої армії УНР.

Закінчив Рівненське реальне училище, військово-училищний курс Московського піхотного юнкерського училища (1888), служив у Варшавській фортечній артилерії. Станом на 01.01.1910 р. — підполковник 2-го Східно-Сибірського осадного артилерійського полку (Харбін). З 06.05.1913 р. — полковник. З 06.06.1915 р. — начальник складів Свеаборзької фортечної артилерії.

У 1918–1919 рр. — начальник гарматних складів на Волині. У грудні 1919 р. був інтернований польською владою у Рівному. Подальша доля невідома.

ЦДАВОУ. — Ф. 1078. — Оп Z — Спр. 90. — С. 1-зв. — 2; Список полковникам на 1914 — СПб. — 1914 — С. 1328.

(?—?) — старшина Дієвої армії УНР

Останнє звання у російській армії — полковник.

30.03.1919 р. був мобілізований з наказу новоград-волинського повітового військового начальника та відправлений у розпорядження штабу Правобережного фронту.

ЦДАВОУ. — Ф. 2248. — Оп. 1. — Спр. 7. — С. 128.

(1894—?) — підполковник Армії УНР.

Народився у м. Кам'янець-Подільський, Брав участь у Першій світовій війні. Останнє звання у російській армії — поручик.

На службі в Армії УНР з 1918 р. У 1920–1923 рр. — старшина штабу 7-ї бригади 3-ї Залізної дивізії Армії УНР. Подальша доля невідома.

ЦДАВОУ. — Ф. 3172. — Оп. 1. — Спр. 73. — С. 30.

(?—?) — підполковник Армії УНР.

На військовій службі з 07.09.1904 р. Станом на 01.01.1910 р. — підпоручик 9-го стрілецького полку (Жмеринка). Останнє звання у російській армії — капітан.

З 01.04.1918 р. — доброволець у складі Запорізької дивізії Дієвої армії УНР. З 25.05.1918 р. — командир сотні 2-го Запорізького полку Армії Української Держави. З липня 1918 р. — старшина штабу 7-ї пішої дивізії Армії Української Держави. З 22.01.1919 р. — осавул оперативного відділу штабу 19-ї пішої дієвої дивізії Дієвої армії УНР. З 19.05.1919 р. — старшина 1-го пішого збірного полку (згодом — 1-й Гайсинський ім. С. Петлюри) Дієвої армії УНР. З 06.12.1919 р. — старшина 4-го Сірого збірного полку Дієвої армії УНР. Учасник Першого Зимового походу. З 26.02.1920 р. — старшина оперативного відділу штабу Дієвої армії УНР 3 19.05.1920 р. — булавний старшина організаційної управи Головного управління Генерального штабу УНР. З 01.11.1920 р. — начальник відділу укомплектування Головного управління Генерального штабу УНР. Подальша доля невідома.

ЦДАВОУ. — Ф. 1078. — Оп. 2. — Спр. 169. — С. 150.

(21.11.1875-2.12.1959) — військовий міністр УНР.

Народився у с. Санич Глухівського повіту Чернігівської губернії. Закінчив Московський університет, Московське піхотне юнкерське училище (1899), служив у лейб-гвардії Єгерському полку. Закінчив Миколаївську академію Генерального штабу за 1-м розрядом (1905). З 10.12.1907 р. — старший ад'ютант штабу 2-ї гренадерської дивізії. З 06.04.1908 р. — старший ад'ютант штабу 1-ї Гвардійської піхотної дивізії. З 27.10.1910 р. — помічник старшого ад'ютанта штабу військ Гвардії та Санкт-Петербурзької військової округи. З 1912 р. — екстраординарний професор та викладач Миколаївської військової академії. З 1913 р. — підполковник. Учасник Першої світової війни: з 18.07.1914 р. — начальник штабу 74-ї піхотної дивізії; з січня 1915 р. — командир батальйону лейб-гвардії Єгерського полку. З 20.06.1915 р. — полковник, начальник штабу 1-ї Гвардійської дивізії. 04.03.1916 р. був нагороджений орденом Святого Георгія IV ступеня за розробку та впровадження операції наступу 1-ї Гвардійської дивізії у долині р. Ломниця 07–18 лютого 1915 р. З квітня 1917 р. — командир лейб-гвардії Єгерського полку. З 28.08.1917 р. — начальник штабу 6-ю армійського корпусу. З 20.09.1917 р. — генерал-майор.

Греків Олександр, портрет 20-х років (За Державність. — Варшава. — 1937. — Ч. 7)

Греків Олександр, фото 1946 року (фото з архівно-слідчої справи)

З 06.12.1917 р. — на службі Центральній Раді: начальник 2-ї Сердюцької дивізії; з 18.12.1917 р. — начальник штабу Київської військової округи. 29.12.1917 р. залишив посаду та ненадовго виїхав до свого маєтку у Курській губернії. З березня 1918 р. — помічник Військового міністра УНР. Після перевороту П. Скоропадського пішов у відставку, очолював офіцерську організацію «Батьківщина». З 26.10.1918 р. — начальник Головного штабу Української Держави. З 18.12.1918 р. — командувач Південної групи військ Директорії. З 01.01.1919 р. — військовий міністр УНР. З 14.02.1919 р. перебував у розпорядженні Наказного Отамана З 19.02.1919 р. — в. о. Наказного Отамана та Військового міністра УНР. Через політичні мотиви 21.03.1919 р. був звільнений з Дієвої армії УНР.

09.06.1919 р — головнокомандувач Української Галицької армії, яку очолював під час Чортківської офензиви. 05.07.1919 р за наполяганням С. Петлюри був звільнений з посади командарма УГА.

У 1920-30-х рр. жив на еміграції у Відні.

21.09.1948 р. був заарештований радянськими спецслужбами та вивезений до Києва. 06.07.1949 р. був засуджений до 25 років виправно-трудових робіт. 20.08.1956 р був звільнений з ув'язнення, повернувся в Австрію. Помер та похований у Відні. Автор спогадів про 1917–1920 рр.

РГВИА. — Ф. 5304. — Оп. 1. — Д. 49. — С. 88; Список Генерального штаба 1914. — СПб. — 1914. — С. 514; Список Генерального штаба 1917. — Петроград. — 1917. — С. 87; Зелінський В. Синьожупанники. — Берлін. — 1938. — С. 62–70; Ключенко О. Генеральна Булава УГА//Літопис Червоної Калини. — Львів. — 1931. — Ч. 4. — С. 5-10; Ключенко О. Генералітет уГА//Літопис Червоної Калини. — Львів. — 1931. — Ч. 10. — С. 4–7; Вісті братства колишній вояків 1 УД УНА. — Мюнхен. — 1960. — Ч. 97; Тинченко Я. Генерал Олександр Греків: