Офіцерський корпус Армії Української Народної Республіки (1917—1921) - Ярослав Юрійович Тінченко
У жовтні 1917 р. був одним із організаторів Українського куреня 1-ї Гренадерської дивізії, командир сотні. З 24.12.1917 р. — командир Українського куреня 1-ї Гренадерської дивізії на Західному фронті. Вивів курінь в Україну, очолював його у боях проти більшовиків під ст. Калинковичі. З 10.03.1918 р. — штаб-офіцер для доручень чернігівського губернського коменданта. З 01.05.1918 р — борзненський повітовий комендант. З 22.12.1918 р — гомельський повітовий комендант. З 20.03.1919 р. — командир 13-ї батареї Січових стрільців Дієвої армії УНР. З 06.10.1919 р. — значковий оперативного відділу штабу 2-ї дивізії «Запорізька Січ» Дієвої армії УНР. 06.12.1919 р. захворів на тиф. Був інтернований польською владою. З 18.08.1920 р. — старшина Охорони Головного Отамана С. Петлюри. Подальша доля невідома.
ЦДАВОУ. — Ф. 1075. — Оп. 1. — Спр. 87. — С. 36
ГОНЧАРЕНКО Аверклій Матвійович
(22.10.1890-12.04.1980) — сотник Армії УНР (полковник в еміграції).
Народився у с. Дощенки Лохвицького повіту Полтавської губернії. Закінчив Прилуцьку гімназію, Чугуївське військове училище (1912), вийшов підпоручиком до 76-го піхотного Кубанського полку (Тульчин). У 1913–1914 рр. — помічник начальника учбової команди полку. У липні 1914 р за мобілізаційним планом був призначений командиром роти 260-го піхотного Брацлавського полку, у складі якого брав участь у Першій світовій війні. У 1916 р. — штабс-капітан, командир 4-го батальйону. З літа 1916 р. — курсовий старшина 2-ї Київської школи прапорщиків. У 1917 р. — капітан.
Гончаренко Аверклій, фото 1913 року (з приватної колекції)
Українізував свій курс юнкерів та восени 1917 р здійснив перший випуск українських старшин. З січня 1918 р. — командир куреня 1-ї Української військової школи ім. Б. Хмельницького, на чолі якого брав участь у бою під Крутами. У 1918 р. служив скарбником Головної шкільної управи Військового міністерства УНР та Української Держави. Восени
1918 р — Летичівський повітовий комендант. З 02.01.1919 р. — помічник губернського коменданта Поділля. З 05.08.1919 р. — штаб-старшина для доручень військового міністра УНР В. Петріва. У 1920–1921 рр. — курсовий старшина Кам'янець-Подільської спільної юнацької школи.
З 1922 р. жив на еміграції у Станіславові, працював у сільськогосподарській кооперації.
У червні 1943 р. вступив до стрілецької дивізії СС «Галичина», працював у Військовій управі, займався набором добровольців. З вересня 1944 р. — старшина штабу 30-го полку 14-ї Військової гренадерської дивізії СС (Галицької № 1). 08.05.1945 р. з частинами 1-ї Української дивізії Української національної армії був інтернований в Італії.
Гончаренко Аверклій, портрет 1944 року (За Державність. — Торонто. — 1964. — Ч. 10)
3 1947 р. жив на еміграції у Великобританії. 3 1952 р. — у США.
ЦДАВОУ. — Ф. 1075. — Оп. 2. — Спр. 43. — С. 33; Гончаренко А. Бій під Крутами//За Державність. — Варшава. — 1939. — Ч. 9. — С. 145–152; Гончаренко А. З минулих днів//Вісті Комбатанта. — 1971. — Ч. 1. — С. 27–38; Шкарупа Ю. Аверклій Гончаренко// Вісті Комбатанта/ 1974. — Ч. 5. — С. 31–32; 1980. — Ч. 3. — С. 93; Некролог//Вісті Комбатанта. — Нью- Йорк. — 1980. - № 3. — С. 93–94.
ГОНЧАРЕНКО Іван Теодосійович
(26.05.1892-?) — сотник Армії УНР.
Народився у с. Микуличі Київської губернії. Закінчив гімназію у м. Кельці, Чугуївське військове училище (1914), вийшов підпоручиком до 121-го піхотного Пензенського полку, у складі якого брав участь у Першій світовій війні. Останнє звання у російській армії — штабс-капітан.
17.11.1917 р. був одним із ініціаторів українізації 121-го піхотного Пензенського полку, який було перейменовано на 121-й Український.
20.12.1917 р. відбув із фронту у відпустку. З 08.04.1918 р. — курсовий старшина Інструкторської школи старшин. З 07.07.1918 р. — командир команди розвідки, згодом — 2-ї сотні 2-го Сердюцького полку Сердюцької дивізії гетьмана П. Скоропадського. 15.12.1918 р. частини Сердюцької дивізії було переформовані у 3-й Січовий полк, служив молодшим старшиною, а з 19.01.1919 р. — командиром сотні полку. З 26.06.1919 р. — командир 2-го куреня 3-го Січового полку Дієвої армії УНР. 14.07.1919 р. полк було перейменовано у 4-й Січовий (за загальноармійською нумерацією — 31-й), з 25.10.1919 р. — командир цього полку. 06.12.1919 р. був інтернований польською владою разом із залишками Корпусу Січових стрільців у таборі Ланцут. До липня 1920 р. — помічник начальника табору Ланцут, згодом — начальник табору.
У 1920-х рр. жив на еміграції у Польщі. Подальша доля невідома.
ЦДАВОУ. — Ф. 1078. — Оп. 2. — Спр. 53. — С. 138–141.
ГОНЧАРІВ Іван Іванович
(?—?) — старшина Дієвої армії УНР.
Станом на 01.10.1910 р. — капітан 123-го піхотного Козловського полку (Курськ). Останнє звання у російській армії — підполковник.
У 1918 р. — військовий старшина 42-го пішого Валкського полку Армії Української Держави, згодом — Дієвої армії УНР. У січні— лютому 1919 р. — в. о. командира цього полку. 24.02.1919 р. разом із кадрами полку увійшов до 51-го пішого дієвого ім. С. Наливайка полку Дієвої армії УНР. Подальша доля невідома.
ЦДАВОУ. — Ф. 1078. — Оп. 1. — Спр. 96. — С. 52.
ГОРДОВСЬКИЙ Порфирій Іванович
(1878—?) — адміністративний підполковник Армії УНР.
Народився у с. Жовнин Золотоноського повіту Полтавської губернії. На військовій службі (як військовий чиновник) — з 10.11.1899 р.
Гордовський Порфирій, фото 1922 року («Дороговказ»)
З 16.12.1917 р. — комісар Центральної Ради у київському окружному інтендантському управлінні (колезький радник). З 02.03.1918 р. — старший діловод київською окружного інтендантського управління. З 24.04.1918 р. — бухгалтер Головного управління Генерального штабу У НР, згодом — Української Держави. З 27.12.1918 р. — господар Генерального штабу 3 07.04.1919 р. — начальник бухгалтерсько-статистичної частини штабу Дієвої армії УНР. З 21.08.1919 р. — старший бухгалтер бюджетно-статистичної управи. З 19.03.1920 р. — начальник відділу бюджетно- рахівничої управи. З 10.12.1921 р. — товариш військового міністра у справі забезпечення армії, т. в. о. начальника бюджетно-рахівничої управи Військового міністерства УНР.
