Офіцерський корпус Армії Української Народної Республіки (1917—1921) - Ярослав Юрійович Тінченко
Походив із селян с. Пиляве Канівського повіту Київської губернії. Закінчив 2-класне Канівське міське училище, витримав іспит на звання учителя церковно-приходської школи. 02.02.1915 р. був мобілізований до 408-ї Чернігівської дружини державного ополчення. 18.12.1915 р. закінчив школу прапорщиків державного ополчення Південно-Західного фронту (2-га Житомирська школа прапорщиків), повернувся до 408-ї Чернігівської дружини, де служив до кінця 1917 р. Останнє звання у російській армії — підпоручик.
Голуб Семен фото 1919 року (з родинного архіву Голубів-Паньковських)
На початку 1918 р. — працівник Військового міністерства Центральної Ради, учасник січневих боїв у Києві проти більшовиків. Після зайняття Києва українськими та німецькими військами повернувся до рідного села. 15.11.1918 р. очолив загін повстанців с. Пиляве. На чолі цього загону у складі 2-ї Дніпровської дивізії військ Директорії брав участь у боях з Офіцерськими дружинами. Під Золотоношею потрапив до полону, звідки був відправлений до Києва — на гауптвахту, де вже перебували Юрко Тютюнник, Андрій Вовк, отаман Палієнко та ін. У ніч з 13 на 14 грудня 1918 р. в'язні підняли повстання (на чолі з Ю. Тютюнником) та захопили частину Києва Незабаром з них був сформований Особливий Ударний загін, де С. Голуб став помічником командира загону. У січні 1919 р. очолював Особливий курінь Осадного корпусу Дієвої армії УНР, що воював проти повстанців отамана Зеленого на Трипіллі. З початку лютого 1919 р. — командир куреня та помічник командира 3-го (з середини липня — 31-го) полку Січових стрільців Дієвої армії УНР. У грудні 1919 р. повернувся до рідного села.
У 1931 р. був арештований і, ймовірно, розстріляний. Під власним прізвищем був зображений у повісті більшовицького письменника М. Островського «Як гартувалася сталь».
РГВИА. — Ф. 409. — Оп. 1. - п/с 20-225; Золоті Ворота. Історія Січових стрільців. — Київ. — 1992; Євтимович В. Здобуття «Праги»//Літопис Червоної Калини. — Львів. — 1938. — Ч 3. — С. 5–18.
ГОЛУБАЇВ Олександр Павлович
(?—03.10.1932) — командир полку Дієвої армії УНР.
Закінчив Тифліський кадетський корпус, артилерійське училище. Станом на 01.01.1910 р. — поручик 21-ї артилерійської бригади (Темір- Хан-Шура). У 1917 р. — командир дивізіону 5-ї артилерійської бригади. Останнє звання у російській армії — підполковник.
У 1918 р служив у Сердюцькому гарматному полку Армії Української Держави. З кінця грудня 1918 р. — командир 8-ї батареї Січових стрільців Дієвої армії УНР, сформованої з колишніх сердюків. З січня 1919 р. і до розформування Корпусу Січових стрільців — командир 3-го (з середини липня 1919 р. — 29-го) гарматного полку Січових стрільців. Був інтернований польською владою у Луцьку.
Невдовзі перейшов до білогвардійців, служив у Російській армії П. Врангеля. Помер на еміграції в Югославії.
Шашкевич Р. Артилерія Січових стрільців за Золоті Київські Ворота. — Нью-Йорк. — 1965; Золоті Ворота. Історія Січових стрільців. — Київ. — 1992; Чорний До «Бої Сірих за Коростень» ген-хор. А. Пузицького в 2-му збірнику «За Державність»//За Державність. — Каліш. — 1932. — № 3, виправлення; Незабытые могилы. — Москва. — 1999. — Т. 2. — С. 148
ГОМЗИН Борис Володимирович
(07.06.1887 — після 1960) — підполковник Армії УНР.
Походив із дворян Санкт-Петербурзької губернії, що мали великі маєтки у Балтському повіті Подільської губернії. Греко-католик за віросповіданням. Закінчив Єлисаветградську класичну гімназію, Єлисаветградське кавалерійське училище (1908), вийшов корнетом до 9-го гусарського Київського полку (Васильків). З 03.11.1914 р. — командир ескадрону 5-го запасного кінного полку (Балаклія). З 14.06.1915 р. — штабс-ротмістр.
З листопада 1917 р. — командир українізованого 5-го запасного кінного полку. Після захоплення Балаклеї більшовиками та розформування полку у січні 1918 р. виїхав до Києва, де вступив до куреня Червоних гайдамаків Гайдамацького Коша Слобідської України. З квітня 1918 р. — ад'ютант коменданта Харкова. З липня 1918 р. — начальник канцелярії коменданта Харкова. З січня 1919 р. — начальник оперативної частини штабу Правобережного фронту Дієвої армії УНР. З травня 1919 р. — старшина для доручень при Військовому міністерстві УНР. З липня 1919 р. — помічник командира 1-го пішого рекрутського полку Дієвої армії УНР. З квітня 1920 р. — командир кінного дивізіону 6-ї Січової дивізії Армії УНР. 3 23.06.1920 р. — помічник начальника розвідчого відділу Генерального штабу УНР
З 1923 р. жив на еміграції у Львові, згодом перебрався до Чехо-Словаччини. Був керівником Союзу Гетьманців-Державників у Чехо-Словаччині.
Під час Другої світової війни жив у Німеччині, очолював військовий штаб при П. Скоропадському. Автор численних статей та спогадів.
ЦДАВОУ. — Ф. 3907 — особистий фонд Гомзина Б. В.; Ф. 1078. — Оп. 2. — Спр. 155. — С 217; Спр. 169. -С. 147;Ф. 1075. -Оп. 2. -Спр. 652. — С. 37; Визвольні змагання очима контррозвідника (документальна спадщина Миколи Чеботаріва). — Київ. — 2003; Shandruk Р. Arms of valor. - 1959
ГОНТА Атаназій (Бітюков Опанас Полікарпович)
(19.06.1895—?) — підполковник Армії УНР.
Походив із міщан м. Славянськ. З 1912 р. — однорічник 2-го розряду 3-го гренадерського Перновського полку (Москва), у складі якого брав участь у Першій світовій війні. З 12.10.1914 р. — прапорщик за бойові заслуги. Був нагород жений Георгіївським хрестом IV ступеня та Георгіївською зброєю (за бій 24.06.1915 р.) 01.08.1915 р. був важко поранений та потра пив у полон. Утік та 08.03.1916 р. повернувся до полку. Останнє звання у російській армії — підпоручик.
Гонта Атаназій, фото 20-х років (За Державність. — Варшава. — 1936. — Ч. 6)
У 1919–1920 рр. служив в українській кінноті. З 15.01.1921 р. — командир 1-го кінного полку ім. М. Залізняка Окремої кінної дивізії Армії УНР. Подальша доля невідома.
РГВИА. — Ф. 409. — Оп. 1. - п/с 146–797; ЦДАВОУ. — Ф. 1075. — Оп. 2. — Спр. 653. — С 143.
ГОНЧАР Гаврило Леонтійович
(13.07.1895—?) — підполковник Дієвої армії УНР.
Походив із Чернігівщини. Закінчив Чернігівське реальне училище, Віленське військове училище (01.01.1916), служив прапорщиком у 184-му піхотному запасному полку. З 04.02.1916 р. — молодший офіцер 1-го лейб-гренадерського Катеринославського полку. З 20.07.1917 р. —
