Ми — це наш мозок - Дік Свааб

Хоча більшість пацієнтів-шизофреніків уперше потрапили до клініки вже в дорослому віці, основа їхньої хвороби закладалася ще на ранньому етапі розвитку. Дуже прикро, що навіть наприкінці сімдесятих років двадцятого століття психотерапевти поширювали хибну ідеї, нібито шизофренію викликає «емоційна холодність матері», яка давала дитині замало любові, та ще й посилала їй двозначні повідомлення, які з часом зводили дитину з розуму. Сімейних терапевтів примушували навчати матерів, як не посилати дітям двозначних повідомлень, а іноді навіть рятувати дитину із «пазурів» середовища, яке зводило її з розуму. Така спроба розірвати сім’ю була особ­ливо болісною для батьків, які по-своєму хотіли зробити для дитини все тільки найкраще. Тому психіатр Карла Рус (Carla Rus) не змогла переступити через себе і припинила навчання на сімейного терапевта. У моєї матері був власний погляд на причини виникнення шизофренії. У неї був ґудзик з написом: «Божевілля спадкове, ми успадковуємо його від своїх дітей».

XI.4 Галюцинації через брак стимуляції

Сумніваюся, чи знайдеться у всьому людстві

хоч одна-єдина істота, яка б ніколи в житті

не зазнала жодної форми безумства. Подумаймо лишень

про таку незначну відмінність: якщо чоловік приймає

гарбуза за свою дружину, то кажуть, що він здурів. Чому?

Бо таке трапляється дуже рідко.

Еразм Роттердамський (1469—1536)

Коли структури мозку не отримують звичної інформації, вони самі її виробляють. Цей принцип діє через брак інформації від слуху, очей, пам’яті й кінцівок. Один 57-річний чоловік 20 років страждав на хворобу внутрішнього вуха, а минулого року його слух погіршився настільки, що він почав носити слуховий апарат у кожному вусі. Цього року його голова не знала тиші. Удень і вночі йому вчувалися національний гімн Нідерландів, колядки й пісеньки до святого Миколая, псалми і навіть іноді дитячі пісеньки. Пісні звучали дещо спотворено, але їх можна було впізнати, тож він час від часу підспівував. Жінка цього пацієнта пояснила, що така незвичайна форма шуму у вухах (музичний tinnitus aurium) відома в групах взаємної підтримки хворих на тинітус краще, ніж серед лікарів. Інформація, яку виробляє сам мозок, інтерпретується так, нібито вона надійшла в нього звичайними шляхами іззовні. Коли звична інформація від вуха відсутня, слухова кора (рис. 19) починає посилено працювати, щоб виробити те, що вона зазвичай обробляє: музику. Тож можна припустити, що при поновленні стимуляції цієї частини мозкової кори замовкнуть пісеньки, які зводили його з розуму. Нелегко було знайти лікаря, який би погодився це випробувати, але професор де Ріддер (de Ridder) із Антверпена був готовий прийняти хворого. Після короткої електромагнітної стимуляції кори головного мозку тинітус раптово зник і почав повільно повертатися аж наступного дня. Після цього в Делфті чоловік купив собі дуже дорогі (за 4000 євро) слухові окуляри «Varibel», у яких він значно краще чув і менше скаржився на шум у вухах. Щойно надходить нова інформація, байдуже, наповнена вона змістом (через слухові окуляри) чи ні (при електромагнітній стимуляції), мозок припиняє відтворювати інформацію.

Схоже явище, коли через недостатню кількість вхідної інформації мозок сам починає її виробляти, спостерігають при синдромі Шарля Бонне (CBS). Цей синдром стосується людей старшого віку з такими проблемами зору, як катаракта, глаукома чи крововилив у сітківку ока. У сутінках в спокійному оточенні вони можуть раптом побачити надзвичайно яскраві барвисті образи, часом знайомих людей у гарному одязі. Вони знають, ще це не реальні явища, і коли заплющити очі, то марево розвіється. Коли кора головного мозку, яка зазвичай обробляє побачене, від очей отримує занадто мало інформації, вона починає створювати власні образи. Те саме відбувається при провалах пам’яті, наприклад при синдромі Корсакова, деменції, яку спричиняє зловживання алкоголем. Виникають примарні спогади про події, яких ніколи не було, так звані конфабуляції. Очевидно, фантомні болі після ампутації базуються на тому самому принципі. Коли не надходить звична інформація від кінцівок, мозок «дофантазовує» існування відсутньої руки чи ноги. Також галюцинації можуть бути симптомом нейродегенеративних захворювань, наприклад деменції з тільцями Леві, яку часто супроводжує погіршення візуального сприйняття, а також хвороби Альцгеймера і Паркінсона.

При шизофренії надходження інформації до кори головного мозку також зменшується. Тож галюцинації шизофреніків можуть бути викликані тими самими механізмами. Залежно від того, в якій ділянці кори відбувається підвищена активність, шизофреніки бачать або чують речі, яких немає в дійсності. І справді, група професора Рене Кана (Rene Kahn) із Утрехта в пробних експериментах виявила, що електромагнітна стимуляція мозку зменшує галюцинації у пацієнтів-шизофреніків. І навпаки, перебування в ізоляторі, яке часто прописують таким пацієнтам у період загострення, зменшує надходження в мозок інформації і може значно погіршити їхній стан.

Альпіністи час від часу, особливо на самоті, мають інтенсивні переживання присутності іншої істоти, чують голоси, бачать певних людей або власне тіло так, як це буває при навколосмертних переживаннях, і відчувають надзвичайний страх. При цьому цікаво, що одкровення засновників трьох світових релігій щоразу приходили до них після їх усамітнення в горах.

На горі Синай Мойсей двічі отримав від Бога десять заповідей. Другого разу Мойсей провів у горах на самоті «сорок днів і сорок ночей». «Він не їв хліба і не пив води». Коли учні Петро, Йоан і Яків піднімалися для молитви з Ісусом на гору Фавор або Гермон, то бачили перед собою Мойсея та Іллю. Мухамед побачив архангела Гавриїла, коли усамітнився на горі Гіра. Усі ці переживання супроводжувалися сприйняттям світла, голосів і почуттям страху, точно так, як це описують альпіністи. У повній самотності мозок починає виробляти те, що раніше уявляв або запам’ятав; і це може стати напрямком нової релігії.

XI.5 Інші галюцинації

Делірій

Коли згадати, що всі ми божевільні,

то загадки зникають і життя знову стає зрозумілим.

Марк Твен (1835—1910)

Звичайно, галюцинації бувають не тільки при шизофренії. Найчастіше вони виникають у делірії. Щороку в Нідерландах у делірій впадають близько 100 000 пацієнтів. Здебільшого це літні люди, яким робили наркоз через операцію, наприклад перелом шийки стегна. І то цілком логічно, адже для старечого мозку наркоз — це майже смертельна доза отрути. У палаті інтенсивної терапії майже 80 відсотків пацієнтів мають делірій. Недаремно його ще називають «психозом кожного». Делірій може настати також, коли функції мозку пошкоджуються через запалення легенів, зневоднення, прийом певних медикаментів, наркотичних препаратів чи недостатнє харчування. У літніх людей до делірію може призвести навіть просте запалення сечового міхура. Широко відомою є біла гарячка (delirium tremens), яка може настати не тільки від алкогольного отруєння, але й від алкогольної абстиненції. До того ж делірій може виникнути при пошкодженні головного мозку, кисневому голодуванні, пониженому рівні цукру в крові чи апоплексичному ударі.

Хворі в стані делірію мають дуже сплутану свідомість, часто неспокійні, мають провали в пам’яті, напади люті, поводяться шумно й гіперактивно. Через це вони часто падають з ліжка, ламаючи собі при цьому кістки, що ще більше погіршує їхній стан. Але є і спокійна фаза чи форма делірію, коли пацієнти апатично лежать у ліжку і тупо дивляться в одну точку. Свідомість у них порушена, і вони не розуміють, де знаходяться, а іноді навіть не знають, хто вони такі. Вони не можуть ясно мислити і зосереджуватися. Тому цей стан чимось нагадує деменцію. Проте делірій настає раптово,