Співучасть у злочині - Ігор Іванович Митрофанів

А. В. Шеслер). Дійсно, спільна спрямованість поведінки всіх співучасників на досягнення загального результату виключає свідоме допущення суспільно небезпечних наслідків, або байдужне до них ставлення.

У перший половині XX ст. можливість співучасті в необережних злочинах відстоювали С. Г. Познишев, Г. І. Волков, А. Н. Трайнін, М. Д. Шаргородський. При цьому прихильники необережної співучасті звужували поняття ексцесу виконавця, оскільки відстоювали відповідальність співучасників за такі наслідки дій виконавців, що не передбачалися не тільки ними, але й самим виконавцем.

У першій половині ХХ ст. під ексцесом виконавця розуміли здійснення ним того, що не охоплюється передбаченням окремого співучасника (Ф. Г Бурчак, А. А. Піонтковський). На думку інших, які є прихильниками угоди як необхідної ознаки співучасті, ексцес виконавця буде в наявності у будь-якому разі, якщо є порушення угоди чи змови. Такої думки дотримуються У Е. Лихмус, М. А. Шнейдер. Однак, розкриваючи сутність ексцесу, М. А. Шнейдер говорить про передбачення. Так, він зазначає, що суб’єктивна підстава відповідальності співучасників за ексцес виконавця є також відсутньою, тому що співучасники не могли передбачати, що виконавець вчинить дії, які виходять за межі змови[271]. Інші під ексцесом виконавця розуміють вчинення виконавцем таких дій, що не охоплювалися умислом інших співучасників (П. І. Гришаєв, Г. А. Кригер, Р. Р. Галіакбаров, П. Ф. Тельнов). Категорію «умисел» при визначенні ексцесу використовує й законодавець у ч. 5 ст. 29 КК України, що найточніше відображає природу ексцесу. Як було зазначено вище, спільна злочинна діяльність припускає наявність деякої психічної спільності, психічного зв’язку між співучасниками.

Винний зв’язок між діями виконавця та інших співучасників при ексцесі не завжди є відсутнім. Відсутність же такого зв’язку припускає, що співучасники не усвідомлювали, не передбачали і не бажали подібного перебігу подій.

З'ясовуючи співвідношення поняття ексцесу виконавця з таким явищем, як співучасть, А. Ю. Корчагіна доходить висновку, що деякі ознаки співучасті можуть бути одночасно ознаками ексцесу, і виокремлює такі ознаки як множинність суб’єктів; продовження первісно запланованої злочинної діяльності без дій, спрямованих на підтримку злочину-ексцесу з боку, принаймні, одного співучасника; спільність дій на стадії готування чи замаху на вчинення злочину чи під час вчинення «базового» злочину, виконуваного всіма співучасниками[272]. Однак щодо подібного підходу необхідно зазначити таке. Ексцес як злочинне діяння виконавця, що виходить за межі умислу інших співучасників, — це кримінально-правове явище, що знаходиться за межами співучасті; і те, що є ознаками співучасті, при ексцесі набуває іншого значення. Так, за співучасті є обов’язковою наявність двох і більше осіб, які є суб’єктами злочину; ексцес же може допустити й один із співучасників, тоді як вчинення злочину декількома особами, з яких лише одна має ознаки суб’єкта, не є співучастю у кримінально-правовому розумінні. Спільність дій є дійсно присутньою на початковій стадії вчинення злочину, але діяння, що становить безпосередньо ексцес виконавця злочину, не містить цієї ознаки у вигляді відходу виконавця від загального задуму інших співучасників.

Таким чином, ознаки співучасті не можуть одночасно бути ознаками ексцесу виконавця злочину. Ексцес — це відсутність ознак співучасті, у зв’язку з чим за ексцес виконавця інші співучасники кримінальної відповідальності не несуть.

Із суб’єктивної сторони ексцес виконавця може бути вчинений як умисно (виконавець усвідомлював суспільну небезпечність своїх дій, передбачав можливість чи неминучість настання суспільно небезпечних наслідків і бажав їхнього настання або не бажав, але свідомо допускав ці наслідки чи ставився до них байдуже), так і через необережність (особа передбачала можливість настання суспільно небезпечних наслідків своїх дій (бездіяльності), але без достатніх до того підстав самовпевнено розраховувала на запобігання цих наслідків, або особа не передбачала можливості настання суспільно небезпечних наслідків своїх дій (бездіяльності), хоча за необхідної уважності і передбачливості повинна була і могла передбачати ці наслідки). При цьому ексцес виконавця є можливим тільки за конкретизованого умислу. Діяння виконавця при вчиненні злочину з неконкретизованим умислом не можна визнати ексцесом, оскільки у цьому випадку неможливо здійснити вихід за межі умислу співучасників[273].

Не особливу увагу заслуговує випадок, коли діяльність виконавця відповідає умислу співучасників, але спричиняє необережні наслідки. Наприклад, виконавець вчинив заплановане співучасниками зґвалтування, що спричинило через необережність смерть потерпілого. При цьому одні автори вважають, що підбурювач і пособник у наведеному прикладі будуть відповідати за співучасть у кваліфікованому злочині. У цьому випадку тяжкий наслідок хоча і не був проявом волі співучасників, але подібний результат їм повинний був уявлятися можливим[274].

Інші учені зазначають, що необережне заподіяння шкоди перебуває за межами співучасті, оскільки не охоплюється умислом інших співучасників. Отже, має місце ексцес виконавця, на якого й має бути покладено відповідальність за наслідки, що наступили через необережність[275]. Подібні наслідки пропонуються також ставити у вину всім співвиконавцям злочину, а у разі співучасті з юридичним розподілом ролей відносити до ексцесу виконавця, якщо співучасники (організатор, підбурювач, пособник) не можуть відповідати за шкоду, заподіяну виконавцем через необережність, тому що вони не беруть безпосередньої участі у вчиненні злочину[276].

Виходячи з визнання того, що співучасть має місце тільки при прямому умислі, необережні наслідки можуть ставитися у вину тільки виконавцю злочину. Однак необхідно у кожному конкретному випадку з’ясовувати — чи виходять