Фактор Черчилля. Як одна людина змінила історію - Борис Джонсон

покоління, хто здійнявся у небо на літаку, а й одним із тих, хто насмілився сісти за кермо автомобіля (такого страшного для його товаришів ґ’юліганів, що вони відмовлялися супроводжувати його у тих поїздках), та був здатен задуматися про можливість винайдення атомної бомби і зацікавитися: а що, як оснастити торпедами літаки? Його ентузіазм до технологічних інновацій — і їхнього потенціалу для розвитку людської раси — був частиною його вігської особистості. Він мав дивовижну здатність візуалізувати, тлумачити й запалювати своєю уявою та впевненістю інших.

Він, звичайно, не був науковцем, проте мав безміру грайливий та плодючий розум, здатний спонукати яйцеголових та їхню жагу до експериментів і вдовольняти його бажання втілювати свої ідеї. У результаті одного із таких починань виникла геніальна, проте й навіжена, ідея воєнного часу — план побудови гігантського плавучого авіаносця із суміші льоду та тирси. Ця субстанція була відома як «пайкрит» (названа на честь її винахідника Джеффрі Пайка із Королівського морського флоту). Існує історія про те, як Маунтбеттен демонстрував її приголомшливу міцність Черчиллеві та Рузвельту.

Маунтбеттен привіз із собою на конференцію у Квебеку 1943 року брикет замороженого пайкриту і вистрілив у нього з табельного пістолета. Охоронці, що перебували за дверима, миттю забігли всередину, бо вважали, що відбувся замах, але куля відрикошетила від пайкриту та мало не вбила маршала ВВС Чарльза Портала.

Ось такий науковий експеримент. Пайкрит міг стати тріумфом, але не став. Танк міг не виправдати сподівань, але виявився нищівною силою. Проте він також міг стати провалом, якби не Черчиллеві багата уява та заповзятість. Усе завдяки його здатності сконцентруватися на ідеї та (подібно до візуалізації фарбами на полотні уявних образів) розробляти її та працювати над нею, допоки вона не втілиться у реальність.

Його зацікавленість машинами, звичайно ж, була агресивною: він потребував літаків, танків, газу і бомб тому, що бажав перемоги, і якнайшвидшої. Але, знову ж таки, в основі його мотивів лежало співчуття: він бажав применшити нещастя і хаос, що бачив на полі бою.

«Механізми рятують життя, — казав він на початку 1917-го, ще до того, як танк довів це ділом. — Міць машини є чудовим замінником моці людини. Розум зменшує втрати крові. Винаходи розріджують кровопролиття».

Це і стало причиною його видатного флангового маневру при Ґалліполі; ось чому він був ініціатором бомбардування місцевості навіть іще у Першу світову; чому особисто наглядав за виробництвом величезних об’ємів гірчичного газу. Тому так хотів танків — щоб знизити рівень смертності солдатів, яким наказували йти і прориватися під градом металевих снарядів. Розсипані полями й стежками Плокстерту незчисленні ряди хрестів із білого каменя засвідчують злочинну марнотратність життів і дурість колишніх тактик.

За свою роль у новаторській праці над танком Черчилль напевно заслуговує пошани, і не тільки за врятовані життя, а й за наближення та, можливо, допомогу в здобутті перемоги у Першій світовій війні.

І не лише завдяки танку, звичайно. Німеччина врешті капітулювала значною мірою завдяки повільній, удушливій, наче в удава, блокаді силами Королівського флоту, що тривала понад п’ять років і до 1918-го довела людей до межі голоду. Саме завдяки Черчиллю, як довоєнному Першому лорду Адміралтейства, готовий до дій флот, відтепер на новому паливі, у 1914-му зумів відіграти свою роль. У той період ми завдячуємо йому і за кораблі морські, і за наземні.

***

Я мандрую назад до лісу, у якому він так часто бував, і стою там із майже порожньою бляшанкою пива й сигарою, спілкуюсь подумки з тінями тих, хто тут поліг. Але мою медитацію порушили. Бельгійський фермер помітив припарковану біля гаю машину і наближається з таким виглядом, наче хоче прогнати мене зі своєї землі.

Я стримуюся, щоб не вказати йому, що чимало британських вояків загинули тут жахливою смертю, аби захистити право бельгійських фермерів на ці землі, але краще спитаю дещо інше. «Ви чули про Вінстона Черчилля?» — цікавлюсь я. Він поринає у роздуми. «А той Черчилль боровся на війні?» — питає. Я підтверджую.

«Завжди потрібно виявляти повагу до тих, хто боровся на війні», — каже фермер. Що ж, я б за це випив. Я спорожняю бляшанку «Стелли» і покидаю примарні ліси. Ніхто під час Першої світової війни й близько не мав такого послужного списку досягнень, як Черчилль, який ризикував життям на фронті й одночасно примудрявся творити і впроваджувати нові грандіозні стратегії. Як йому це вдавалося?

Існує пояснення, чому Черчилль так успішно впроваджував стільки нових технологій та чому вони так і не залишилися на сторінках військово-морських інженерних альбомів. На цей час я прочитав чимало його записів та нотаток, і мене просто вражає, що він мав не лише неабияку бюрократичну витривалість, а й феноменальну уважність до деталей.

Черчилль був найкращим оратором, найкраще писав, жартував, був найхоробрішим, найзухвалішим та найсвоєріднішим серед політичних фігур свого покоління. Але Черчилль був і найбільшим політичним «ботаном», якого ви будь-коли бачили.

Це була його невід’ємна риса у військових справах 1940-го. Звісно, він здатен був впливати на загальну картину і на глобальний хід історії, як ніхто інший. Та є ще один аспект особистості Черчилля, який викликав незмінний подив його біографа Роя Дженкінса, — це його темпи роботи.

86 «Stella Artois» — відома марка бельгійського пива.

87 Tank (англ.) — цистерна, бак, резервуар.

Розділ 14

100-сильний розумовий двигун

«Ходи, маленька, — промовляє дворецький Інчес. — Він просив, щоб ти зайшла, а він не любить просити двічі». Вказує вгору сходами, і ви відчуваєте, як гупає серце.

Уявімо, що вам ледь за двадцять. Ви симпатична дівчина типажу молодиць із околиць Лондона, у пласкеньких туфельках, розсудливої довжини спідниці та без надміру прикрас чи косметики. Ви не навчалися в університеті, проте маєте чудові здібності до стенографії й друкуєте швидше за вітер.

Ви могли б бути однією з десятків секретарів або літературних асистентів (обох статей), які протягом десятків років, тремтячи, стояли перед цими сходами. Але, припустімо, ви у 1920-х або 1930-х, насправді не так важливо коли, знайшли вакансію у «пошті» цієї великої людини.

Коли Черчилль там, у цьому просторому, з червоної цегли будинку завжди пожвавлення, а територія навколо дещо схожа на зоопарк — або радше зоопарк і водночас будівельний майданчик.

Навкруги свині, кози, собаки, коти, качки-мандаринки, лебеді чорні й білі, гуси у ставках із рибою, величезні декоративні золоті рибки, і робітники із землерийною технікою працюють над чимось схожим на гідроелектричний проект із комплексом гребель, що виростають на схилі.

А всередині все має