Країна Моксель, або Московія. Книга 2 - Володимир Броніславович Бєлінський
Отже, ми маємо повне тлумачення слова "чудь". І, доповнюючи професора, додамо: ніхто за старих часів не називав "чуддю" ні мерю, ні мурому, ні мещеру, ні марі (черемисів), ні будь-кого іншого.
Одночасно М. І. Костомаров розтлумачив ситуацію щодо Ізборська. Виявилося, то було головне місто чуді. І саме до чуді був спрямований на князювання Трувор. Ми зараз не ведемо мову про те, наскільки достовірні відомості про Синеуса і Трувора. Про це поговоримо наприкінці розділу. Зараз аналізуємо текст із "загальноросійського літописного зводу", який був зачитаний професором М. П. Погодіним 1860 року.
Дивно, що саме кривичі не одержали князя Рюриковича. Хоча до весі, розташованої за багато сотень кілометрів, один із Рюриковичів вирушив. Відчуваєте весь комізм і натягнутість подібної ситуації? Але головне інше — якщо кривичі мали споріднену з новгородськими словенами мову, то весь була фінським племенем і розмовляла чужою слов’янам мовою. А як могли існувати в "єдиній державі", у ті часи, дві далекі одна від одної мови і два народи, ніхто із імперських істориків пояснень не дає.
Можна зрозуміти, хоча й важко, як лівонська чудь могла разом зі слов’янськими племенами, новгородськими словенами і кривичами запросити єдиного правителя. Живучи в безпосередньому сусідстві зі слов’янськими племенами і будучи в меншості порівняно з ними, вона пристосовувалася до обставин. Але зовсім не зрозуміло, як до цього союзу могла примкнути фінська весь, що жила в далекій тайговій глухомані. Головне, навіщо весі це знадобилося? Відповідей ми не знайдемо.
Ці анекдоти розуміли й "великороси". Тому згодом вони поширили поняття слова "чудь" на всі фінські племена, що дозволило їм вільно маніпулювати ними ж. Замість слова "чудь" почали підставляти в стародавні літописи будь-яке плем’я — весь, мерю, мурому, марі й так далі. Що було потрібно по тексту.
Тому російські наукові мужі наприкінці XIX століття маніпулювали вже зовсім іншим тлумаченням початку Несторового літопису. Послухаймо О. О. Шахматова — як він пояснює початок того ж тексту:
'Так, у розповіді про закликання князів називаються спочатку три племені, а потім чотири: спочатку Словени, Кривичі, Меря; потім Словени, Кривичі, Меря і Чудь; у закликанні князів беруть участь чотири племені, а князів на заклик є троє; сідають ці князі не в центрах племен, які їх покликали, а в містах, що не мають начебто прямого стосунку до цих племен; Новгород є винятком — це центр словен, і в ньому сідає Рюрик; але чому Трувор сідає сейме в Ізборську, а не у Пскові, Полоцьку або Смоленську, які мають більше прав називатися центрами Кривичів, ніж Ізборськ?" [32, с. 292].
І "пошла писать губерния."! Гадаєте, професор О. О. Шахматов не знав, про що писалося в "загальноросійських літописних зводах" або що говорили із цього приводу російські історики 50 років раніше? Знав. Дуже добре знав! Але до його часу були виявлені "прогалини" в писаннях катерининської "Комісії", і вкотре довелося вносити корективи в раніше "знайдені" "загальноросійські літописні зводи" або взагалі "знаходити" нові. Були випадки простої підміни слів, і це саме наш приклад. Замінили слово "чудь" — "мерею", і ніхто не помітив. А пізніше замість "весі" — подали "чудь". Мовляв, помилявся хтось раніше, а ми — прорекли істину. Слід відзначити, що пізніше радянські історики-поденники, які працювали на замовлення більшовицького московського шовінізму, вносили в імперську історію "уточнення й доповнення", як наказували з Кремля. Тихо і мовчки.
Отже, професор О. О. Шахматов, хотів того чи ні, вніс певну ясність у питання щодо запрошення племенами князів-варягів. Виявилося, тих племен було три. І, як розуміють читачі, ними були: чудь, словени і кривичі По-перше, їх узагалі було стільки. По-друге, ті племена проживали компактно, поруч, що могло схилити їх до об’єднання. І по-третє, у ті роки племена були нечисленні й, природно, жили компактною масою, щоб захищатися від звірини та різних прибульців. Так, за літописами, Варяго-Руси займали до відходу вузьку смугу землі (орієнтовно, до 50 кілометрів) уздовж правого рукава річки Німан. Хрестоносці в 1322 році пройшли ту землю за один день. Приблизно такими же територіями володіли: чудь, словени і кривичі. Хоча зрозуміло, що їхні мисливські угіддя поширювалися значно далі. Мова йде про обжиту землю, яка мала оранку й поселення. Адже окремі особи, що забиралися в глухі нетрі, ні влади, ні князів не потребували.
У професора О. О. Шахматова відбулася цілком безболісна, природна заміна племені чудь — плем'ям меря. Тому що, як я вже говорив, на той час російська наука поширила поняття "чудь” на всі фінські племена. Російському суспільству була прищеплена думка, що ростовсько-суздальська земля із давніх часів варилася в одному "історичному казані" з Великим Київським князівством. І вся ця "історична спільнота” з самого початку звалася "Русь". Через що всякі підміни й підтасування назв племен не сприймалися як грубі перекручування.
До речі, зверніть увагу: у текст Несторового літопису потрібно було внести плем’я меря, тому що саме вона проживала 862 року на майбутній землі Московії, Що засвідчили давні історики. Тому довільне додавання слова "весь" у "загальноросійський літописний звод" принципово нічого не міняло. Земля племені весь не була стрижневим елементом московської державності. Отож добряче наслідили російські історики в тексті "Повісті минулих літ". Спочатку в текст додали плем’я весь. Потім, виявивши помилку, почали вносити правку за правкою. Навіть поцупили в племені чудь їхнє стародавнє місто Ізборськ, приписавши його кривичам. Брехали хвацько! І ніхто не зупиняв.
Ось послухайте, що з цього приводу писав О. О. Шахматов: "У XV столітті укладач Архангелогородського літопису подав нам коментар.., згадавши про Ізборськ, він говорить: "а то нині пригородок Псковський, а тоді було у Кривичах велике місто". Але, звичайно, такий коментар доводить лише те, що навіть у XVI столітті поселення Трувара в Ізборську, а не у великому місті кривичів, викликало здивування книжників" [32, с. 292].
"Ще більш незрозуміло поселення Синеуса на Білоозері, в області не Мері, що брала участь у закликанні, а
