Країна Моксель, або Московія. Книга 2 - Володимир Броніславович Бєлінський

Настав час князювання Ольги, яка через малолітство сина Святослава правила державою з 945 до початку шістдесятих років (десь до 960—962 року). Правила вона в Києві також в періоди військових походів князя Святослава. Ми вже згадували у нашій книзі слова Д. О. Корсакова: "З 913 до 988 року в літописах нічого не згадується про землю Ростовську". Як бачимо, князь Ігор 913 року Мерянську землю не відвідував. І княгиня Ольга не цікавилася тією землею. Однак у період свого правління побувала в новгородській землі. Послухаємо професора Д. О. Корсакова: "Ольга була в Новгородських володіннях... "устави погосты и дани по Мете... и дань, и оброки по Луге". Про інше "загальноросійські літописні зводи" мовчать. Не цікавили далекі фінські племена: мера, мурома, мещера, марі ні князя Ігоря, ні княгиню Ольгу.

Затим прийшла черга правління Київського князя Святослава, що княжив з 962 до 972 року. Хочу нагадати: всі політичні й військові зусилля київських князів у X столітті були спрямовані на південь, до південних сусідів. Творячи свої "Записки по історії Росії", які перетворилися на "загальноросійські літописні зводи", катерининська "Комісія" не утрималася від спокуси підкинути в опис походів князя Святослава незначну вставку, аби спрямувати військові зусилля князя до "колиски великоросів". Вона запустила в текст "Повісті минулих літ" кілька додаткових слів, які спотворили зміст подій. А саме: у тексті про похід князя Святослава зроблено вставку про "завертання на Оку" і "попутне" підкорення в’ятичів. Слід розуміти — ці дії фальсифікаторів були змушеними. Адже, з огляду на раніше запущену облуду, Рюриковичі вже володіли: кривичалїй, лівонською чуддю, новгородськими словенами, мерею, весю, муромою та навіть усією київською слов’янською землею. І посередині цього підкореного краю залишався величезний, не захоплений шматок землі. А та "приокська земля" теж була "колискою великоросів".

Тоді Катерина II з поплічниками і "послали попутно" в ту землю Київського князя Святослава: мовляв, пішов Святослав із Києва в пониззя Волги громити хазар, а попутно "зайшов на Оку" і прихопив в’ятичів. Однак роки правління княгині Ольги та князя Святослава дуже незручні для фальшування. Майже всі події того періоду так чи інакше зафіксовані одночасно арабськими і візантійськими істориками. Тому всі вставки катерининської "Комісії" повністю суперечать незалежним джерелам.

Послухаємо професора О. О. Шахматова: "...Ми маємо тут придумані літописні дати, придумані саме для того, щоб утиснути літописну розповідь у хронологічну мережу. Роки ці виявляються й недостовірними: так розгром Святославом Козар і похід на племена, які мешкали на північній частині Кавказу, за арабським джерелом, відбулися в 358 році мусульманської ери, що відповідає 968—969 рокам християнської і 6476—6477 рокам від (створення світу); початковий звод відніс ці події до 6479 (965) року; поїздка Ольги в Цареград, віднесена літописцем де 6463 року, насправді відбулася в 6466" [35, с. 720].

Як і у всіх своїх роботах, учений О. О. Шахматов списав помилки і відверту брехню на літописців. Визнавши в тексті "Повісті минулих літ" вимисел і вставки, він повинен був давати пояснення. А вказати на прямих фальсифікаторів йому, природно, ніхто не дозволяв. Тому, визнаючи величезну кількість вставок і відвертої брехні в "загальноросійських літописних зводах", майже всі російські (та й українські) історики бояться говорити правду, коли подібну компіляцію літописів було проведено. Ідуть шляхом найменшого опору: найлегше списати провину на літописців XII—XV століть. При цьому — безіменних. Але ж літописці тих далеких часів безпосередньо не були зацікавлені в подібній компіляції.

Однак повернімося до в’ятичів. Ще раз нагадаю: прямого шляху з Києва до Оки, через Чернігів, не існувало в X столітті. Та й пізніше. Ми ще поговоримо про це.

Де ж у X столітті жили хазари, на яких ходив війною київський князь Святослав?

"Козари займали простір між Доном і Волгою; їхнє головне місто Ітиль стояло в усті Волги, що за містом і сама називалася цим ім’ям: утім. Араби називали її Казарською рікою, а Каспійське море — Казарським морем. Інше місто Козар, узяте Святославом і ним, очевидно, зруйноване, стояло на лівому березі Дону біля Волзько-Донського волока... Таким чином, вказівка на Волгу в повідомленні (у літописі. — В. Б.) про похід на Козар цілком доречна" [35, с. 721].

Ми ще раз переконалися, що ходити в пониззя Волги через Оку не було сенсу. Однак саме ця ідейка — пов'язати Волгу з Окою, тим паче, що в людській свідомості ріки асоціюються із чимось єдиним, цільним, — і наштовхнула катерининсьну "Комісію" на фальшування. Цією неправдою вона практично пов’язувала всю фінську землю з великим Київським князівством — уже в X столітті.

Думка фальсифікаторів була проста до абсурду. А проте — не пройшла.

І знову звернімося до професора О.О. Шахматова: "У статті 6472 року, де описані успіхи Святослава, і в наступних статтях 6473 і 6474 років знаходимо низку недоречностей. Після слів "и посылаше к странам глаголя: хочу на вы ити", читаємо під 6472 роком (964 р.): "И йде на Оку реку и на Волгу, и налезе Вятичи". Отже, Святослав у першому ж поході порушує свій звичай попереджати ворога, супроти якого він вирушає. Зовсім випадкова зустріч його з В’ятичами; він і не бореться з ними, а лише довідується від них, що вони дають данину Казарам. Крім того, дивні слова "йде на Оку реку и на Волгу". В’ятичі жили, за свідченнями, що походять із XII століття, на Оці; але навіщо ж було згадувати про Волгу, до якої ніколи не доходили в’ятицькі поселення? Подальше роз’ясняє нам, у чому справа; під 6473 роком читаємо: "Йде Святослав на Козары, слышавше же Козары изыдоша противу". Значить, Святославів похід спрямований проти Козар, і, мабуть, він їх про це попередив ("слышавше же Козары"). Отже, Святослав ішов на Козар, що жили на Волзі, прямим шляхом... Звідси висновок: В’ятичі в часи Святослава... Жили в Південно-Східній Росії, де-небудь біля Дону" [32, с. 118—119].

До такого несподіваного висновку прийшов професор, аби тільки не згадувати про роботу катерининської "Комісії". Однак йому вистачило мужності сказати: "Через це ми рішуче схиляємося до думки, що наявний літописний текст значно зіпсований". І ще учений заявив: "Таку ж вставку років, що порушила первісну цілісність розповіді, бачимо і в повідомленні про походи Святослава" [35, с. 119].

Отже, фальсифікація тексту підтверджена, хоча і в завуальованому припудреному варіанті. Однак у літописному