Історія без міфів. Бесіди з історії української державності - Раїса Петрівна Іванченко

З посольством Бутурліна їхали відомі московські чини — окольничий Алфер’єв, дяк Лопухін, велика група духовенства з іконами, хрестами, чимало різних слуг. Населення України з великими сподіваннями повсюди зустрічало це посольство. Назустріч йому виходило українське православне духовенство, міщани, селяни — з хлібом і сіллю, з іконами і корогвами. Український народ вбачав у сусідній православній державі вірного й незрадливого спільника в своїй тяжкій багаторічній боротьбі. 6 січня 1654 р. посольство прибуло до Переяслава, де перебував гетьманський уряд Богдана Хмельницького. Проте гетьмана в місті не було. Він ще не повернувся з похорону свого сина Тимоша.

8 січня 1654 р., коли Хмельницький прибув до Переяслава, відбулась козацько–старшинська рада. Московський дяк Лопухін у звіті записав, ніби в Переяславі на раді було дуже багато людності. Насправді в ній брала участь невелика група старшин і місцевого населення розореного війною містечка — всього 284 особи, їхні імена зафіксовані у присязі, яку вони склали в цей день.

На площі біля Успенського собору Хмельницький звернувся до тих, хто сюди прийшов, зі словом про необхідність союзу з Московською державою, наголошуючи на безвиході України і на зрадництві попередніх її союзників у тяжкій багаторічній боротьбі за своє існування. І справді, щойно укладена угода Польщі й Кримського ханства про негайну окупацію України загрожувала їй тривалою і безперспективною війною на два фронти. До цієї війни могла долучитися, уже з третього боку, Оттоманська Порта. Для України це була б катастрофа. Потрібен був негайний союз і негайний розгром Польщі та її союзника. Ймовірно, це добре усвідомлював великий полководець і стратег Богдан Хмельницький, який сказав: “Крім його царської високої руки, спокійнішого пристановища не знайдемо”.

Варто звернути увагу на обстановку, в якій проходили конкретні переговори гетьманату з царськими посланцями.

Від самого початку посольство Бутурліна було досить стримано зустрінуте козацькою старшиною. Справа в тому, що московські урядовці перед цим домагались, аби їхнє посольство прибуло до древнього Києва, і переговори мали б відбуватися у стольному граді колишньої Київської Русі. Гетьман же обрав Переяслав з причин, про які можна говорити, тільки враховуючи пізніші події.

Хмельницький жодного разу не прийняв у себе це посольство. Можливо, гетьман не міг цього робити після похорону сина. Але не було прийому й у господаря Переяслава, полковника Павла Тетері. Всі переговори, як свідчать сучасники, проходили сухо й офіційно, хоча посли щедро обдаровували старшин соболями, як це оповів у своєму звіті дяк Лопухін. Про причини такої тональності переговорів можна лише здогадуватись. Вони, очевидно, крились у відвертих висловлюваннях московських послів щодо свого бачення майбутності України. Про це свідчить і той політичний скандал, який відбувся вже під час складання присяги в Успенському соборі, про котрий також розповів у своєму звіті дяк Лопухін.

Річ у тім, що боярин Бутурлін, прочитавши царську грамоту, зажадав відразу присяги від гетьмана і старшин. Сам же нічого не сказав від імені царя щодо статусу українських старшин і взагалі майбутності української держави, яку московський цар брав під свою “високу руку”. Хмельницький відмовився присягати відразу та став наполегливо вимагати від Бутурліна офіційної заяви царського посланця щодо юридичної майбутності України та щодо гарантій прав і свобод козацтва. Боярин Бутурлін категорично відмовився будь–що обіцяти від імені царя, твердячи, що “царі–самодержці” нікому ніяких обіцянок не дають.

Це ще більше стривожило старшин. Разом із гетьманом усі полковники покинули Успенський собор і кілька годин радились.

Полковники Тетеря і Лісницький, яких старшини послали до собору, де чекав Бутурлін, знову умовляли московських бояр дати присягу від імені царя. Але Бутурлін знову стверджував, що цар–самодержець нікому ніяких обіцянок не дає. Та оскільки вони давно вже просили царя взяти їх під свій захист і цар на це погодився, то, отже, він їх захистить, бо “його слово вірне”.

І знову старшини радились, а посли знову кілька годин чекали в Успенському соборі.

Нарешті старшини домовились присягти на вірність цареві, прийнявши слова боярина Бутурліна за цареву обіцянку–присягу, що цар “учнет их держать в своем государском милостивом жалованье, и в призренье, от недругов их в оборони и защищенье, и вольностей у них не отымет, и маетностями, их чем кто владеет, великий государь их пожалует, велит им владеть по–прежнему”.

Фактично в цих словах, які Бутурлін повторив двічі, і були висловлені певні гарантії від імені царя в збереженні маєтностей та незалежності української козацької верхівки. Принаймні так зрозуміли старшини й сам Б. Хмельницький.

Рішення про союз Війська Запорозького і Московського уряду було прийнято в основному присутніми козацькими старшинами. Сучасні історики–дослідники звертають увагу на те, що ні міщан, ні селян, ні духовенства чи якихось представників від усіх полків України тут не було представлено. Тож не дивно, що на вірність московському цареві не все населення принесло присягу: відмовились від неї частина міщан Переяслава, Києва, Чорнобиля. Відмовилися від присяги митрополит Київський Сильвестр Косів та архімандрит Києво–Печерського монастиря Йосип Тризна, а слідом за ними й чимало духовенства. Наприклад, у Брацлавському воєводстві зі 122 міст і 300 сіл присягу прийняли жителі 81 міста та 36 сіл. Не присягли козаки ряду полків. У селах Полтавського й Кропив’янського полків царських послів селяни побили.

Так уперше в історії українсько–російських стосунків відбулася сутичка українських урядовців, вихованих на традиціях козацької демократії і республіканізму, з централістичною системою та ідеологією Московської держави, якої вони не знали й тому недооцінили. В уяві мас українців та їхньої еліти спільність православної віри урівнювала й державницьку психологію народів та урядів. Хоча більшої політичної наївності, як показує досвід історії наших народів, важко було й уявити…

Це був лише “перший дзвіночок”. Далі централістична ідеологія і система розпочне жорстокий і навальний наступ