Злочини у сфері службової діяльності: кримінально-правова характеристика. - П. П. Андрушко
М.І. Мельник під інтересами служби розуміє насамперед інтереси держави та суспільства взагалі і, крім того, інтереси певного органу, підприємства, установи або організації, що не суперечать, не протиставляються інтересам суспільства та держави. Тому дії службової особи, вчинені у вузьковідомчих інтересах на шкоду загальнодержавним інтересам чи інтересам інших підприємств, установ та організацій, також можуть визнаватись вчиненими всупереч інтересам служби[231].
В.О. Навроцький також зазначає, що вчинюване службовою особою при зловживанні службовим становищем діяння пов'язане із службовим становищем і компетенцією посадової особи — така особа діє в межах своєї компетенції, вчиняє дії, які вона в принципі вправі вчиняти, перебуваючи на відповідній посаді[232].
А.В. Савченко, В.В. Кузнецов та О.Ф. Штанько вважають, що «використання службовою особою влади чи службового становища передбачає використання повноважень, котрим службова особа наділена у зв'язку із зайняттям певної посади чи здійсненням певної службової діяльності. Іншими словами, йдеться про соціально-правовий статус службової особи, під яким слід розуміти сукупність прав і обов'язків, які утворюють службову компетенцію винного, а також його соціальне значення, під яким розуміють авторитет службової особи, престиж органу, організації чи установи, в якій вона здійснює свою службову діяльність, наявність службових зв'язків і можливостей, що виникають завдяки займаній посаді, можливість здійснення впливу на діяльність інших осіб тощо»[233], а учинення діяння всупереч інтересам служби — це незаконне здійснення службовою особою своїх службових повноважень, ігнорування наданих їй обов'язків, перевищення обсягу наявних прав тощо[234].
П.С. Матишевський зазначає, що зловживання службовим становищем передбачає наявність взаємозв'язку між службовим становищем винного і його поведінкою, яка виражається в незаконних діях або бездіяльності. При цьому діяння службової особи, як правило, пов'язані безпосередньо зі службовим становищем і повноваженнями особи — вони вчиняються в межах тих прав або фактичних можливостей, якими наділена службова особа саме у зв'язку з займаною службовою посадою, але за своїм змістом суперечать інтересам служби, а також що зловживання службовим становищем буде мати місце і у випадку, коли діяння службової особи безпосередньо не були пов'язані з використанням її прямих службових обов'язків за місцем роботи, але нею використовувалась впливовість свого службового становища або можливість давати вказівки підпорядкованим організаціям і контролювати їх[235].
З позицією П.С. Матишевського, що зловживання службовим становищем буде мати місце і у випадку, коли діяння службової особи безпосередньо не були пов'язані з використанням її прямих службових обов'язків за місцем своєї роботи, але нею використовувалась впливовість свого службового становища або можливість давати вказівки підпорядкованим організаціям і контролювати їх, однозначно погодитись не можна. Якщо службова особа наділена правом здійснювати керівництво діяльністю підпорядкованих організацій і дає їх службовим особам незаконні вказівки вчинити певні незаконні дії, які підлягають кваліфікації за ст. 364, 365, 366 чи іншими статтями КК, то вона при цьому саме і використовує своє службове становище і її дії є нічим іншим, як зловживанням владою або службовим становищем чи перевищенням влади або службових повноважень. Кримінально-правова оцінка дій службової особи, яка дала вказівку вчинити незаконні дії, і особи, яка їх виконала, має здійснюватись за правилами кваліфікації виконання злочинного наказу або розпорядження.
Характерною властивістю будь-якого суспільства на будь-якому щаблі його розвитку є управління, яке встановлює узгодженість між індивідуальними діями (поведінкою) і виконує загальні функції керівництва суспільством. Управлінські відносини є відносинами влади і підпорядкування, сутність яких — односторонність і юридична обов'язковість приписів суб'єкта управління для об'єкта, яким управляють. Суб'єкти управління (компетентні особи органів управління) у процесі виконання своїх функцій наділені правом віддавати підлеглим, а в ряді випадків і безпосередньо не підлеглим по службі особам, а також окремим громадянам обов'язкові для виконання розпорядження і вимагати їх виконання.
Владні волевиявлення службових осіб органів управління можуть виражатись у різній формі (письмовій, усній, конклюдентних дії). Називаються вони в законодавстві та літературі по-різному: наказ, розпорядження, вимога, вказівка тощо, їх найменування залежить від того, якими службовими особами вони видаються, кому вони адресуються (окремій особі чи групі осіб), в якій формі видаються, які питання ними вирішуються тощо. Єдиного (родового) поняття, яким би охоплювалися різні за змістом і формою обов'язкові для виконання вимоги службових осіб органів управління, ні в законодавстві, ні в правовій літературі немає. У ст. 60 Конституції України та у ст. 41 КК говориться про накази та розпорядження.
Загальною властивістю різних за найменуванням вимог службових осіб є те, що всі вони є обов'язковими для виконання, незалежно від їх найменування і форми, в якій вони подаються.
Наказ (розпорядження) у кримінально-правовому розумінні — це звернена до конкретної особи чи групи осіб вимога службової особи органу управління чи громадського формування з охорони громадського порядку вчинити чи утриматися від вчинення певної дії (далі по тексту вживається термін «наказ»).
Віддання наказу та обов'язок його виконання повинні ґрунтуватися на законі чи інших нормативних актах.
В основі вирішення питання про межі підкорення
