Злочини у сфері службової діяльності: кримінально-правова характеристика. - П. П. Андрушко
При вирішенні питання про співвідношення розмірів заподіяної і відверненої шкоди виникають значні труднощі, зумовлені, по-перше, тим, що оцінювати необхідно реально заподіяну і потенційно можливу шкоду, і по-друге, заподіяна і відвернена шкода знаходяться, як правило, в різних площинах інтересів, що охороняються правом. Наприклад, створена загроза заподіяння шкоди життю або здоров'ю людини, а шкода заподіюється шляхом пошкодження чи знищення майна, тобто відносинам власності, чи заподіюється шкода державному майну для відвернення шкоди і громадському порядку чи громадській безпеці, або для відвернення шкоди цим інтересам обмежується свобода громадян. Кількісно відобразити відвернену і заподіяну шкоду у подібних випадках неможливо. Що вагоміше: можливий тривалий розлад здоров'я чи майно значної вартості; нормальна робота міського транспорту чи права громадян на проведення мітингу тощо?
Оцінювати наслідки відверненої і заподіяної шкоди, очевидно, необхідно з урахуванням як пріоритетності цінностей, так і їх кількісного виразу. У кожному конкретному випадку це питання має вирішуватись індивідуально. Проте за всіх інших умов на перше місце за важливістю необхідно ставити людину, її життя, здоров'я, честь, гідність, свободу. Ієрархія цінностей, на чолі якої є людина та її особисті блага, закріплена в Конституції України. Відвернення загрози знищення майна за рахунок заподіяння шкоди здоров'ю людини правомірним визнаватися не може. Водночас знищення чи пошкодження майна для відвернення загрози заподіяння шкоди здоров'ю, як правило, буде правомірним.
Якщо відвернена і заподіяна шкода стосуються одних і тих самих цінностей (інтересів), то питання вирішується на підставі порівняння кількісної оцінки розміру відверненої і заподіяної шкоди,
На практиці можливі ситуації, коли у стані крайньої необхідності в особи є вибір, яким інтересам і в якому розмірі заподіяти шкоду для відвернення такої ж чи більшої за розміром шкоди. У таких випадках, якщо особа завдає шкоду більшу, ніж можна було завдати, але заподіяна шкода не перевищує відверненої, вона повинна вважатися такою, що діяла в стані крайньої необхідності, оскільки умовою крайньої необхідності є вимога закону, щоб заподіяна шкода була не більше відверненої. Тому питання про те, яку конкретно і яким інтересам заподіяти шкоду, за можливості вибору, має вирішуватись особою, яка знаходиться в стані крайньої необхідності.
Найбільш принциповим питанням при вирішенні змісту умов правомірності крайньої необхідності є питання про допустимість (можливість) заподіяння шкоди життю чи здоров'ю однієї людини (кільком людям) для відвернення загибелі чи завдання шкоди здоров'ю більшої кількості людей. Щодо цього питання в науковій літературі і працівниками правозастосовчих органів висловлюються діаметрально протилежні погляди: від простої констатації висновку про те, що рятування власного життя за рахунок життя іншої людини є неправомірним, а в разі наявності загрози одночасно власному життю та життю іншої особи, тобто за наявності дилеми — загинути обом чи врятуватися комусь одному — суспільна небезпечність дій відсутня і складу злочину вони не утворюють, бо загибель одного із двох неминуча, до висновку, що заподіяння смерті людині, непричетній до створення небезпеки, може бути визнано правомірним лише у випадку, якщо це було єдиним засобом зберегти життя кількох осіб.
Жоден із наведених висновків не можна вважати однозначно правильним. Очевидно, слід керуватися тим, що свідоме позбавлення життя певної особи для врятування життя однієї чи кількох інших осіб ні за яких умов не може визнаватися вчиненим у стані крайньої необхідності. Протилежний висновок дасть підстави визнати правомірними як вчинені у стані крайньої необхідності, наприклад, дії медичних працівників, які позбавили життя молоду здорову людину для того, щоб взяти у неї внутрішні органи для пересадки (трансплантації) кільком невиліковно хворим людям, врятувати життя яких іншим шляхом, не пов'язаним із пересадкою органів, неможливо. Цю ситуацію можна доповнювати будь-якими умовами: позбавляється життя злочинець, а його органи пересаджуються видатним вченим, конструкторам, політикам тощо; позбавляється з тією ж метою життя особа, засуджена до довічного позбавлення волі за вчинення особливо тяжких злочинів, чи невиліковно психічно хвора особа тощо.
При вирішенні питання про можливість позбавлення життя іншої особи в стані крайньої необхідності слід перш за все чітко вирізняти психічне ставлення до заподіяної шкоди особи, яка її заподіяла. Про стан крайньої необхідності може йтися лише при умисному, конкретизованому заподіянні шкоди. Необережне чи невинне заподіяння шкоди при вчиненні дій у стані крайньої необхідності знаходиться за її межами, і йому має даватись оцінка на загальних підставах.
Зверну увагу на те, що законодавством окремих країн, спрямованим на боротьбу із тероризмом, допускається позбавлення життя людей, не причетних до терористів, зокрема захоплених останніми заручників. Наприклад, ст. 7 Закону РФ від 6 березня 2006 р. «Про протидію тероризму» передбачено, що: «1. Збройні Сили Російської Федерації застосовують зброю і бойову техніку в порядку, встановленому нормативними правовими актами Російської Федерації, з метою усунення загрози терористичного акту в повітряному середовищі або з метою присікання такого терористичного акту. 2. У випадку, якщо повітряне судно не реагує на радіокоманди наземних пунктів управління припинити порушення правил використання повітряного простору Російської Федерації та (або) на радіокоманди і візуальні сигнали піднятих на його перехват літальних апаратів Збройних Сил Російської Федерації або відмовляється підкоритися радіокомандам і візуальним сигналам без пояснення причин, Збройні Сили Російської Федерації застосовують зброю і бойову техніку для присікання польоту вказаного повітряного судна шляхом примусу його до посадки. Якщо повітряне судно не підкоряється вимогам про посадку і існує реальна загроза загибелі людей або настання екологічної катастрофи, зброя і бойова техніка застосовуються для присікання польоту вказаного повітряного судна шляхом його знищення. 3. У випадку наявності достовірної інформації про можливе використання повітряного судна для вчинення терористичного акту або про захоплення повітряного судна і при цьому були вичерпані всі обумовлені обставинами, що склалися, заходи, необхідні для його посадки, і існує реальна загроза загибелі людей або настання екологічної катастрофи, Збройні Сили Російської Федерації застосовують зброю і бойову техніку для присікання польоту вказаного повітряного судна шляхом його знищення»[248].
На борту повітряного судна, про допустимість знищення якого йдеться у ст. 7 названого Закону, можуть знаходитися не лише терористи, а й захоплені
