Науково-практичний коментар до Податкового кодексу України: в 3 т. - Колектив авторів

— якщо продавець (кредитор) та покупець (дебітор), до якого застосовуються процедури банкрутства, укладають мирову угоду, яка передбачає списання боргів покупця, при цьому необхідно мати на увазі, що, згідно з Інформаційним листом ВГСУ[212], це стосується кредиторів, які були включені до реєстру вимог кредиторів.

Вищеозначена ситуація з причин банкрутства та ліквідації підприємства (не спричиняє змін у податкових розрахунках покупця (абзац «в», «г» пп. 14.1.11 п. 14.1 ст. 14 та пп.159.1.6 п. 159.1 ст. 159 ПКУ).

У випадку, якщо платник податку — продавець не скористався правом, зазначеним у пп. 159.1.1 п. 159.1 ст. 159 ПКУ, або скористався, але не домігся повернення заборгованості до закінчення терміну позовної давності, після трьох років (1095 днів) він має право, за умови створення резерву сумнівних боргів, включити до витрат суму безнадійної дебіторської заборгованості (згідно з пп. г пп.138.10.6). У продавця в податкових розрахунках збільшаться витрати, які призведуть до зменшення прибутку, який оподатковується. Напевно, ця можливість компенсувати економічні вигоди продавця повинна бути результатом його роботи щодо стягнення боргу протягом трьох років.

У покупця на суму його безнадійної кредиторської заборгованості збільшаться доходи, а внаслідок цього збільшиться оподаткований прибуток.

159.2. Особливості формування резервів банками та небанківськими фінансовими установами.

159.2.1. Банки та небанківські фінансові установи, крім страхових компаній, недержавних пенсійних фондів, корпоративних інвестиційних фондів та адміністраторів недержавних пенсійних фондів, формують резерви для відшкодування можливих втрат за всіма видами кредитних операцій (за винятком позабалансових, крім гарантій) коштами, розміщеними на кореспондентських рахунках в інших банках, придбаними цінними паперами (у тому числі іпотечними сертифікатами з фіксованою дохідністю), іншими активними банківськими операціями згідно із законодавством, включаючи нараховані за всіма цими операціями проценти та комісії (далі — страховий резерв).

Для цілей цього підпункту під комісією розуміються платежі, що сплачені фінансовій установі за здійснення операцій з кредитами, цінними паперами та іншими активними банківськими операціями.

Страховий резерв формується та списується банком самостійно в розмірі та порядку, передбаченими методикою, яка визначається для банків Національним банком України, а для небанківських фінансових установ — національною комісією, що здійснює державне регулювання у сфері ринків фінансових послуг, та Національною комісією з цінних паперів та фондового ринку відповідно до повноважень та включається до складу витрат.

159.2.2. Розмір страхового резерву, що створюється за рахунок збільшення витрат фінансової установи, не може перевищувати:

для банків — 20 відсотків (на період з 1 квітня 2011 року до 1 січня 2013 року — 30 відсотків) суми заборгованості за всіма видами операцій, зазначених у підпункті 159.2.1 пункту 159.2 цієї статті, а саме: суми непогашеної основної суми боргу та нарахованих процентів і комісій, а також суми наданих гарантій на останній робочий день звітного податкового періоду;

для небанківських фінансових установ — розміру, що встановлюється відповідними законами про відповідну небанківську фінансову установу, але не більше 10 відсотків суми боргових вимог, а саме: сукупних зобов’язань дебіторів такої небанківської фінансової установи на останній робочий день звітного податкового періоду. До суми зазначеної заборгованості не включаються зобов’язання дебіторів, які виникають під час здійснення операцій, що не включаються до основної

діяльності фінансових установ. Під терміном «основна діяльність» слід розуміти операції, визначені відповідними статтями законів про небанківські фінансові установи.

159.2.3. У разі якщо за результатами звітного податкового періоду сукупний розмір страхового резерву, сформованого згідно з підпунктами 159.2.1 і 159.2.2 пункту 159.2 цієї статті, зменшився (крім випадків його зменшення внаслідок відшкодування банком безнадійної заборгованості позичальника в установленому законодавством порядку за рахунок страхового резерву кредитора та зменшення нормативу формування резерву згідно із законодавством), надлишкова сума страхового резерву, яка включена до витрат, спрямовується на збільшення доходу банку за результатами такого звітного періоду.

159.2.4. Порядок і джерела створення та використання резервів (фондів) для страхування вкладів (депозитів) фізичних осіб встановлюються окремим законом.

(Із змінами, внесеними згідно із законами України від 07.07.2011 р. № 3609-VI, зміни, внесені до статті 159 Законом України від 07.07.2011 р. № 3609-VI, застосовуються з 01.08.2011 р., від 07.07.2011 р. № 3610-VI)

159.2. Цим пунктом визначаються особливості формування страхових резервів (далі — резерви) банками та небанківськими фінансовими установами під активні операції.

Суми страхових резервів, сформованих у порядку, передбаченому цією статтею, згідно із статтею 138, відносять до складу витрат банківських установ.

Банк формує резерви за кредитними операціями самостійно в розмірі та порядку, установлених Положенням про порядок формування та використання резерву для відшкодування можливих втрат за кредитними операціями банків (Далі — Положення), затвердженим Постановою Правління Національного банку України від 06.07.2000 р. № 279 (із змінами).

Резерв для відшкодування можливих втрат за кредитними операціями банків (далі — резерв під кредитні ризики) є спеціальним резервом, необхідність формування якого обумовлена кредитними ризиками, що притаманні банківській діяльності. Створення резерву під кредитні ризики — це визнання витрат для відображення реального результату діяльності банку з урахуванням погіршення якості його активів або підвищення ризиковості кредитних операцій.

З метою недопущення збитків від неповернення боргу через неплатоспроможність позичальників (контрагентів банку) оцінка кредитних ризиків здійснюється за всіма кредитними операціями та коштами, що розміщені на кореспондентських рахунках, які відкриті в інших банках як у національній, так і в іноземній валюті.

Банки самостійно визначають рівень ризику кредитних операцій, оцінюють фінансовий стан позичальників (контрагентів банку) та вартість застави в межах чинного законодавства.

До заборгованості за кредитними операціями, що становлять кредитний портфель банку, належать:

строкові депозити, які розміщені в інших банках, і сумнівна заборгованість за ними (балансові рахунки 1502, 1510, 1512, 1513, 1514, 1515, 1516, 1517);

кредити, які