Кримінальне право України. Загальна частина. - Роман Вікторович Вереша
По горизонталі безпосередні об’єкти можна поділити на основні та додаткові, наприклад, основним об’єктом розбою є право власності, а додатковим — життя та здоров’я особи. Деякі вчені вважають за необхідне виділяти, крім основних і додаткових, так звані факультативні об’єкти. Проте ознаки складу конкретного злочину не можуть бути факультативними, вони завжди обов’язкові. Та обставина, що те чи інше конкретне злочинне діяння разом з основним або додатковим об’єктом іноді посягає на якісь інші соціальні блага, не може слугувати підставою для визнання цих благ об’єктом злочину, оскільки вони не відображають специфіку складу злочину і не впливають на його кваліфікацію.
§ 3. Предмет злочинуПредметом злочину є речі, певні цінності матеріального світу, діючи на які особа посягає на блага, що належать суб’єктам суспільних відносин.
Своєрідність механізму заподіяння шкоди цінностям, що охороняються законом, полягає в таких випадках у тому, що злочинний вплив на певні предмети матеріального світу призводить до розриву впорядкованих і врегульованих правом зв’язків між людьми з приводу цих предметів.
Предмет злочину має важливе значення у структурі складу злочину.
Формулюючи ознаки складу злочину, законодавець створює модель злочину певного виду. При кваліфікації злочину виявляються найістотніші риси конкретного суспільно небезпечного діяння шляхом зіставлення його з інформаційною моделлю, закріпленою у законі. При цьому без дослідження і встановлення властивостей предмета, у зв’язку з яким або з приводу якого вчиняється злочин, у ряді випадків обійтися не можна. Так, у випадку притягнення особи до відповідальності за ст. 307 необхідно довести наявність у її діях злочинного поводження з наркотичними засобами або психотропними речовинами. Тому включення предмета до комплексу ознак складу злочину забезпечує повноту його моделювання і в кінцевому підсумку — успішне вирішення завдань кваліфікації.
Предмет злочину є ознакою складу злочину, що містить специфічну інформацію, необхідну для правової оцінки злочину. У ряді випадків він є обов’язковою (конструктивною) ознакою об’єкта злочину певного виду. Предмет злочину слід відрізняти від знарядь злочинних дій. Якщо предмет злочину — це те, на що впливає злочинець, то знаряддя — це предмети, за допомогою яких вчиняється злочинне діяння. Як і безпосередній об’єкт, предмет злочину може бути критерієм розмежування схожих злочинних діянь. Наприклад, за цим критерієм розрізняють розкрадання чужого майна шляхом шахрайства (ст. 190) від злочину, передбаченого ст. 192 (заподіяння майнової шкоди шляхом обману або зловживання довірою).
Предметом шахрайства є майно, яке на момент його протиправного заволодіння перебувало у володінні потерпілого, а предметом злочину, передбаченого ст. 192 КК, — майно або його еквівалент, які мали бути передані його власником юридичній або фізичній особі в рахунок виконання своїх зобов’язань або платежів зазначеним особам.
Предмет посягання може бути також одним із критеріїв розмежування кримінально караної контрабанди і контрабанди як адміністративного проступку.
Ті чи інші ознаки предмета посягання можуть бути пом’якшуючими або обтяжуючими обставинами злочину або перетворювати його на кваліфікований вид. Наприклад, викрадення документів утворює склад злочину, передбаченого ч. 1 ст. 357; викрадення особливо важливих документів кваліфікується за ч. 2 ст. 357 КК.
Правильне встановлення предмета злочину, як і його безпосереднього об’єкта, сприяє суворому додержанню законності у ході розгляду судами кримінальних справ.
Розділ VIII ОБ’ЄКТИВНА СТОРОНА СКЛАДУ ЗЛОЧИНУ§ 1. Поняття та ознаки об’єктивної сторони складу злочину
Об’єктивна сторона складу злочину завжди пов’язана із зовнішнім виявом суспільно небезпечної і протиправної поведінки особи у формі дії або бездіяльності, яка супроводжується певним психічним станом такої особи. Це вольова поведінка, яка завдає або загрожує завдати шкоди тим чи іншим цінностям, які охороняються кримінальним законом. Нагадаємо, що злочином визнається лише суспільно небезпечне діяння людини і не може визнаватися думка або бажання.
Небезпечне діяння (дія або бездіяльність) особи вважається злочином, якщо воно описано у кримінальному законі і тим самим стає своєрідним фундаментом конструкції складу злочину. У диспозиції статей Особливої частини КК майже завжди описані саме ознаки об’єктивної сторони конкретного складу злочину.
Об’єктивна сторона складу злочину — це сукупність ознак, що характеризують зовнішню сторону злочину. Характерними ознаками об’єктивної сторони, які властиві майже всім складам злочину, вважаються: 1) суспільно небезпечне діяння особи; 2) таке діяння, вчинене певним способом, у певний час, у певному місці із застосуванням певних предметів, знарядь або засобів; 3) таке діяння заподіює або створює загрозу заподіяти суспільно небезпечні наслідки; 4) між суспільно небезпечним діянням і наслідками має бути причинний зв’язок. Але не всі зазначені ознаки об’єктивної сторони входять до кожного складу злочину, а тому й не всі мають значення для кваліфікації.
У теорії кримінального права зазначені вище ознаки поділяються на обов’язкові та факультативні. Обов’язковими ознаками об’єктивної сторони складу злочину вважаються: суспільно небезпечне діяння, його наслідки (загроза їх настання). Ці ознаки визначені в законі або випливають з його змісту і мають бути встановлені при кваліфікації злочину.
Факультативні ознаки об’єктивної сторони складу злочину (час, місце, спосіб вчинення злочину, використані знаряддя та засоби вчинення злочину) мають подвійне значення. Для одних складів злочину вони є обов’язковими, якщо зазначені у диспозиції конкретної статті або її частині, для інших — необов’язковими, оскільки вони не вказані у диспозиції статті і не впливають на кваліфікацію злочину. Наприклад, особливість способу дій у багатьох випадках є обов’язковою рисою об’єктивної сторони відповідного злочину. Так, у законі виписано різні способи розкрадання чужого майна: крадіжка — таємне викрадення чужого майна (ч. 1 ст. 185), грабіж — відкрите викрадення майна (ч. 1 ст. 186), шахрайство — це заволодіння чужим майном шляхом обману чи зловживання довір’ям (ч. 1 ст. 190). В іншому випадку обов’язковою ознакою, скажімо, однієї з форм такого злочину, як державна зрада,
