Кримінальне право України. Загальна частина. - Роман Вікторович Вереша

Із суспільного й особистого життя людини і громадянина було виключено право приватної власності, без якого людина лишалася самостійності, зацікавленості та ініціативи, повністю підпадала під опіку держави. Культ держави був головним. Сфера особистих благ, прав і свобод людини і громадянина визнавалася малозначною і другорядною у загальній ієрархії прав суспільства. Щоправда, у Конституції колишнього Союзу РСР та конституціях республік проголошувалися широкі особисті права людини і громадянина, але на практиці це виглядало декларацією.

Недооцінка значення людини в соціальному житті, її особистості зумовлювала те, що навіть поняття «людина» підмінялося та деякою мірою продовжує підмінятися знеособленим поняттям «особа як сукупність суспільних відносин». Людина як самостійна і найвища цінність не може бути зведена до носія суспільних відносин. Вона має природне, невід’ємне і невідчужуване право на життя, здоров’я, честь і гідність. Стаття 1 Загальної декларації прав людини проголошує: «Всі люди народжуються вільними і рівними в правах. Вони наділені розумом і совістю та повинні поводитися один щодо одного у дусі братерства». Держава має забезпечити охорону особистих благ, прав та свобод людини і громадянина.

Конституцією України закладено кардинально нові ціннісні орієнтації. Статтею 3 Конституції найвищою соціальною цінністю визнано людину, а її права, свободи та їх гарантії відповідно до вимог цієї статті мають визначати зміст і спрямування діяльності держави. Крім того, визначення об’єкта як сукупності суспільних відносин надто загальне. Такі відносини можуть виступати як об’єкт злочинності в цілому. Об’єкт як елемент складу злочину вужчий і конкретніший.

Злочинне діяння найчастіше посягає не на всі, а лише на окремі елементи суспільних відносин. Щодо структури суспільних відносин вчені не дійшли єдиної думки. Одна група науковців вважає, що структурну основу суспільних відносин становлять три елементи: суб’єкти, їх взаємодія і предмет. На думку інших дослідників цієї проблеми, суспільні відносини включають чотири ланки: 1) суб’єкти; 2) їх стан або дії один щодо одного; 3) інтереси суб’єктів; 4) матеріальне втілення потреб та інтересів суб’єктів у вигляді предметів.

Другий підхід до розв’язання цього питання більш вдалий, оскільки повніше і специфічніше визначає структуру суспільних відносин. Конкретний зміст і значення елементів суспільних відносин можуть бути різними, однак не всі з них можна визнати об’єктом злочинного посягання. Як компоненти об’єкта злочину можуть виступати або суб’єкти та їх права й інтереси, або їх дії, або певне поєднання інших структурних частин суспільних відносин, якщо вони являють собою важливу цінність. Наприклад, об’єктом злочину, передбаченого ч. 1 ст. 263 КК, є встановлений у державі порядок поводження зі зброєю, бойовими припасами та вибуховими речовинами, що становить частину суспільних відносин, які забезпечують громадську безпеку. Визначення об’єкта цього злочину відображає певний стан суспільних відносин, але не містить інформації про суб’єкти відносин, їхні інтереси тощо. З іншого боку, суспільні відносини не є універсальною характеристикою об’єкта злочину. Цим поняттям не можуть охоплюватися особисті (природні) блага людини (життя, здоров’я, честь і гідність).

Право фізичного існування людини — це право природне, яке є неподільним і не може відчужуватися. Це право не встановлено, а лише санкціоновано державою.

Отже, об’єктом злочину, який, порівняно з іншими елементами складу злочину, відбиває характер суспільної небезпечності вчиненого діяння, мають визнаватися не абстрактні суспільні відносини, а конкретні людські, суспільні або державні цінності.

Структурними частинами цінностей, що охороняються кримінальним законом, є три їх різновиди: 1) суб’єкти суспільних відносин; 2) блага, що належать цим суб’єктам; 3) предмети, залучені у сферу цих відносин. Тому структуру об’єкта визначає же його фактичний склад, так і функціональне значення компонентів цього елементу складу злочину.

За цільовим призначенням зазначені різновиди цінностей, що охороняються кримінальним законом, виконують такі функції:

1. Інформація про суб’єкти суспільних відносин дає можливість визначити, проти кого було спрямоване злочинне діяння.

2. Конкретний вид і зміст благ, що належать суб’єктам, дають можливість відповісти на запитання, чому саме може бути заподіяна шкода.

3. Вказівка на предмет злочину інформує про те, на які матеріальні об’єкти діє суб’єкт злочину, посягаючи на блага окремої людини, суспільства або держави.

Суб’єктами суспільних відносин, проти яких спрямовується злочинне діяння, можуть бути окрема людина (кілька осіб), громадські об’єднання, населення територіальних одиниць, державні органи, суспільство в цілому. Це можуть бути як фізичні особи, так і юридичні — підприємства, установи або організації. Учасником суспільних відносин як одним із компонентів об’єкта посягання можуть бути і представники іноземних держав (наприклад, при вчиненні злочинів, предметом яких є майно підприємств з іноземними інвестиціями). Коло суб’єктів суспільних відносин широке. Цим зазначене поняття відрізняється від поняття суб’єктів кримінально-правових відносин. До них належать, зокрема, органи влади, що ведуть боротьбу зі злочинністю, а також особи, які вчиняють або вчинили злочин.

Якщо інформація про суб’єкти суспільних відносин орієнтує на спрямування злочинного діяння, відомості щодо конкретних благ, на які посягає злочинець, є основою змістової характеристики об’єкта. Суспільна небезпечність злочину полягає насамперед у тому, що він може заподіяти або заподіює шкоду важливим благам, які належать суб’єктам суспільних відносин.

Блага — це те, що задовольняє потреби людей, відповідає їх інтересам, цілям і намірам. Цю групу цінностей можна класифікувати таким чином:

1. Блага як природна невід ’ємна цінність людини. До цих благ належать такі найважливіші цінності, як життя, здоров’я, честь і гідність людини. У ст. 27 Конституції України закріплено положення про те, що ніхто не може бути свавільно позбавлений життя. Характерно, що кримінально-правовий захист життя та здоров’я здійснює лише держава. Крім того, ці блага захищаються методами, властивими тільки кримінальному праву — шляхом покарання особи, яка вчинила злочин.

2. Блага, якими людина наділена як член суспільства. Кожна людина індивідуальна, без її фізичного існування неможливо було б і суспільство. Але будь-який індивід живе не сам по собі, він вступає у відносини з іншими людьми, колективом, державою, суспільством. При цьому стає носієм певних прав і свобод соціального характеру, яким злочинні діяння можуть завдати шкоди. Зокрема, це можуть бути права людини на власність, житло, виборчі, трудові права тощо. Можливі також злочинні посягання на свободи людини — світогляду та віросповідання, вибору місця перебування, роду діяльності тощо.