Великий вибух популізму. Як економічна криза змінила світову політику - Джон Б. Джудіс
Сандерс погоджувався з Трампом у питаннях торгових угод та інвестицій за кордон. «Наскільки я зрозумів, спілкуючись із багатьма економістами, NAFTA, PNTR[217] із Китаєм, інші торгові угоди коштували цій країні мільйонів робочих місць», — сказав Сандерс New York Daily News. «Не думаю, що це прийнятна торгова політика — казати, що можна переміститися до країни, де вкрай низькі зарплати, де немає екологічного регулювання, де працівники не можуть створювати профспілки», — додав він. Але Сандерс — лівий, а не правий популіст. На відміну від Трампа та його прихильників, він не звинувачував нелегальних іммігрантів в ускладненні становища американських працівників і не намагався покласти край тероризму шляхом заборони мусульманам в’їздити до країни. Сандерс пояснив Меддоу, що повністю зосередився на боротьбі з «класом мільярдерів».
Виборці БерніНа виборах 2016 року Сандерс поступився в боротьбі за висунення кандидатом у президенти, але підтримка Гілларі Клінтон, імовірно, не відображає того, наскільки демократи та незалежні виборці, що тяжіють до демократів, схвалювали його підхід. Результати змагання за висунення кандидатом у президенти визначило переконання афроамериканців і літніх виборців у тому, що Клінтон здатна перемогти в загальних виборах і після років у найвищих владних ешелонах краще підготовлена до президентства, ніж 74-річний демократичний соціаліст, який протягом виборчої кампанії демонстрував дуже незначну обізнаність і зацікавленість у зовнішній політиці. Але, вивчивши основних прихильників Сандерса, все одно можна дещо почерпнути.
Підтримка Сандерса, як і Трампа, показала, наскільки Велика рецесія радикалізувала значну частину електорату. Його виборці найрізкіше з-поміж решти груп критикували американську економічну систему. Згідно з опитуванням Pew Research Center, 91 % виборців Сандерса вважав, що «американська система несправедливо надає перевагу впливовим колам». Порівняймо із 73 % виборців Клінтон за цим показником і 61 % виборців Трампа. За даними Pew Research Center, 82 % виборців Сандерса також уважали, що корпорації «отримують забагато прибутків». Відповідно до опитування ANES, 90,2 % виборців Сандерса вважали, що різниця між доходами багатих і бідних більша, ніж 20 років тому.
Виборці Сандерса були також найбільш песимістично налаштовані щодо економічного майбутнього як свого власного, так і всієї країни. Це теж свідчить про вплив Великої рецесії. Згідно з опитуванням Pew Research Center, 57 % (значно більше, ніж серед інших груп виборців демократів чи республіканців) вважали, що важка робота не гарантує успіху. За опитуванням ANES, 63,3 % прихильників Сандерса (порівняно із 43,2 % прихильників Клінтон) вважали, що в Америці в пересічної особи немає чи майже немає можливостей домогтися успіху.
У середньому найбільшу підтримку Сандерс отримав у молоді. За моїми спостереженнями на мітингах, більшість цих молодих виборців або навчається в коледжах, або щойно їх закінчила. По суті, вони — нащадки покоління Макґоверна. Ці люди почали тяжіти до Демократичної партії внаслідок постматеріальної стурбованості соціальними та екологічними питаннями та морального обурення через війну у В’єтнамі й пізніше вторгнення США до Іраку, а останнім часом — унаслідок Великої рецесії, у якій вони вбачали безвідповідальність Уолл-стрит і класу мільярдерів.
Однак їхні турботи мали ще й матеріальний вимір, який зачепив Сандерс. Вони переймалися тими можливостями, які на них чекають чи які вони знайшли на ринку праці. Вони стали менш незалежними у своїй роботі, заробляли менше, ніж очікували. Після Великої рецесії молоді виборці почали хвилюватися, чи знайдуть вони якусь роботу і чи матимуть узагалі можливість повернути кредити, взяті на оплату коледжу.
Звісно, їх можна було б знову перетягнути на сторону неолібералізму за умови зміни тенденцій в економіці на протилежні, але це навряд чи станеться. В останні десятиліття XX століття економісти говорили про надбавки до зарплат випускників коледжів, але після буму кінця 1990-х років вони скоротилися. За даними Economic Policy Institute, у 2015 році реальні зарплати молодих випускників коледжів із поправкою на інфляцію були на 2,5 % нижчими, ніж у 2000 року. Водночас студентські заборгованості (основне питання кампанії Сандерса) швидко зросли — з 2008 до 2014 року вони збільшилися на 84 %[218]. Крім того, випускники дворічних і чотирирічних коледжів дедалі частіше мають шукати своє місце серед робочої сили, розподіленої між спеціалізованими нішами, які постійно видозмінюються під впливом інформаційних технологій. Імовірно, це посприяло зростанню рівня тривожності, що його психологи спостерігають серед студентів коледжів[219]. Якщо ці тенденції триватимуть, в американському електораті почне формуватися значний сегмент радикалізованих виборців.
Те, що Сандерс ідентифікував себе як соціаліста, без сумніву, стало б перешкодою на загальних виборах, але є деякі ознаки того, що серед молодих виборців це йому, можливо, допомогло. Як засвідчило опитування січня 2016 року, проведене соціологічною компанією YouGov, молодь віком 18—29 років демонструвала прихильне ставлення до соціалізму (43 % проти 26 %, а решта не мала чіткої думки з нього приводу). Серед виборців демократів цей показник становив 42 % проти 34 %[220]. Такі результати (неможливі ще 50 чи навіть 25 років тому) частково є наслідком закінчення холодної війни та ототожнення соціалізму радше з європейською соціал-демократією, ніж із радянським комунізмом. Деякі прихильники Сандерса, яких я опитував, посилалися на європейські соціальні програми. Однак інші, подібно до прихильників християнського соціалізму[221]XIX століття, наголошували, що суть соціалізму полягає в спільній праці, на відміну від капіталізму.
