Бог ніколи не моргає - Регіна Бретт
Через десять років я спробувала вдягти чорний берет набакир, але всі почали піддражнювати мене, називаючи художницею, а дехто навіть звертався французькою.
То навіщо бути нормальним? А тому, що так легше. Проте не надто весело. Більшість із нас відносно нормальні. Я знайшла слово «ексцентричний» у «Вікіпедії» і в алфавітному переліку натрапила лише на шість літер із прикладами. І це все?
У переліку було ось що:
А — ті, хто був самому собі за адвоката. М — ті, хто носить краватку-метелик і спостерігає за мартинами.[Мартин — водоплавний птах, що живиться рибою, комахами та дрібними гризунами.] Р — ті, хто моделює рейки для залізничного транспорту. С — ті, хто строчить скарги. Т — трансвестити. У — учасники політичних дебатів.
Не дуже вони й скидаються на ексцентричних осіб, як на мене. А що тоді казати про такі очевидні категорії:
Б — члени таємного братства, які кумедно вдягаються і на своїх парадах роз’їжджають на чудернацьких машинах.
В — ті, хто полюбляє їздити на велосипеді з одним колесом.
Г — любителі гномів, чиї подвір’я жахають сусідів.
Е — фани зачіски як в Ейнштейна, що виглядає так, ніби ви щойно запхали пальці в розетку.
З — збирачі коробочок від м’ятних цукерок у вигляді персонажів мультика «Веселі мелодії».
К — котолюби, які мають двадцять шість, а то й більше котів, що обсіли люстри, бильця ліжок і штори.
О — ті, хто носить окуляри для того, щоб виглядати загрозливо.
П — любителі прикрас не тільки у вухах, а й у дещо інтимніших місцях.
Справжніх ексцентриків я знайшла не так уже й багато. Я знала стару жінку, яка завжди з голови до п’ят була вдягнена в усе біле. Інколи мені зустрічається чоловік, який цілий рік носить шорти. І це у Клівленді. До того ж, ці шорти дуже короткі, схожі на ті, які вийшли з моди ще у 1980-х. Почуваєшся дещо незручно, коли він сідає. Завжди мусиш відводити погляд або ніяковіти від побаченого.
У нас є один ексцентричний сусід. Містер Х носить одне й те саме вбрання ось уже десять років. Воно розлазиться прямо на ньому. Його біла футболка кольором нагадує вицвілу газету, а на колінах його синіх робочих штанів протерлися величезні дірки. Йому вісімдесят років, і він живе за рахунок спадщини. Містер Х володіє трьома будинками на нашій вулиці і мешкає в одному з них. А два інші? Він їх занедбав, вони повільно руйнуються. Там оселилися єноти й білки. А для нього це й добре. Тільки спробуйте обрізати гілку, як він негайно трісне вас граблями. Якось його заарештували за те, що не косив газон перед будинком. Він намагається прихистити зайчиків та інших істот.
Одного дня він заявився до нас із баночкою лаку для нігтів темно-червоного кольору і чеком на шістдесят дев’ять центів. Він подзвонив у дзвоник і показав, де на нашому будинку слід від облущеної фарби розміром з нігтик немовляти. Він хотів, щоб ми замалювали цей клаптик. А ще вимагав віддати йому шістдесят дев’ять центів за лак. Не долар, а лише шістдесят дев’ять центів.
Такі диваки, як він, доповнюють світ своєю неординарністю.
Зазвичай ми дізнаємося про них уже після їхньої смерті. Про чоловіка, який ходив на заняття в Берклі, штат Каліфорнія (а де ж іще?), голяка. Про іншого чоловіка, який називав себе Радісною Булькою і вмів повторювати свистячі звуки, які видає телефон, коли хтось набирає номер. Про жінку, котра, як було написано в її некролозі, зламала ногу у вісімдесят років, упавши з дерева.
Одного разу під час відвідин абатства Гефсимані в штаті Кентуккі я помітила, що один із ченців не носив черевиків або сандалій. Натомість, коли його біла ряса розвіялася під час ходьби, я побачила, що він взутий у ковбойські чоботи. Дуже круто. Якщо вже монах може носити ковбойські чоботи, то ми можемо одягти ще й не таке.
Мені припали до душі сонцезахисні окуляри марки «Cheetah». Я знайшла їх в одній із крамниць Маямі-Біч у Флориді, коли помер мій свекор. Це була крамниця на Лінкольн-роуд, і я приміряла їх просто так. Яка нормальна людина носитиме такі екстравагантні окуляри? Але вони сподобалися моєму чоловікові і його братові Гері. Мій свекор полюбляв темні окуляри, тож ми всі вибрали собі по парі. Я вдягала свої на похорон. А через багато років я була в них на весіллі дочки. Вони стали моєю візитною карткою.
Мені подобається вислів Рея Бредбері про те, що всі ми є дивом Життєвої Сили. Ці слова примушують відчути, що ми можемо дихати, що ми схожі на живі знаки оклику, створені всесвітом, який хоче кричати до нестями, демонструючи, що він і всі, хто його населяє, живі. Думаю, в цьому й полягає суть ексцентричності — бути криком всесвіту. То чого ж ви чекаєте? Кричіть!
Урок 24. Почніть відкладати 10 % на старість, щойно отримаєте першу зарплатню
Уперше в житті я почала заробляти великі гроші. Ну добре, не такі вже й великі, але це була досить пристойна зарплатня. Можливо, хтось не вважає 22 тисячі доларів на рік гідним заробітком, але для мене, з огляду на те що два роки поспіль я сама утримувала доньку на зарплату в 7,5 тисяч на рік, а потім почала одержувати аж 12 тисяч, ці 22 тисячі доларів були неабияким везінням. Тепер я могла зводити дочку до «Макдональдса», не вишукуючи дрібних монет під диванними подушками. Могла купити велику пачку морозива, не чекаючи розпродажу. Могла вчасно оплачувати всі рахунки.
О так, фортуна була прихильною до мене. Принаймні так мені здавалося. Мені було трохи за тридцять, і я все ще намагалася зрівнятися з іншими, коли хлопець із роботи, який сидів навпроти мене, почав набридати постійними запитаннями, чи я вже почала відкладати гроші на старість. На старість? З глузду з’їхав? Ці гроші потрібні мені зараз. Мені ще ого-го як далеко до старості.
Я нарешті отримала солідні гроші, а він пропонує мені розтринькати їх на майбутнє? Саме так я тоді думала. Минало декілька місяців, і він знову брався розпитувати, чи я вкладаю гроші в одну з програм моєї компанії. Газета «Бікон Джорнал», у якій я працювала, належала компанії «Найт-Ріддер». До кожного долара, який я
