Криміналістика - Андрій Віталійович Кофанов

Експертні дослідження виконує один експерт або група експертів. Дослідження, виконане групою експертів, називають комісійним. Воно може бути однопредметним (у дослідженні беруть участь експерти однієї спеціальності, наприклад, товарознавці) і багатопредметним, комплексним (дослідження проводять експерти різних спеціальностей, наприклад, криміналіст і Експертне дослідження може проводити лише особа, призначена експертом у встановленому законом порядку. Не дозволяється експертне дослідження підміняти дослідженнями, які проводяться до порушення кримінальної справи (дослідження спеціаліста, який дає висновок, довідку).

За завданнями, цілями і методами розрізняють види (рівні). За науковою класифікацією експертні дослідження поділяються на класифікаційні, ідентифікаційні, діагностичні й ситуаційні.

За ступенем індивідуалізації досліджуваних об’єктів експертизи можуть бути класифікаційними та ідентифікаційними. Класифікаційні дослідження застосовуються для проведення товарознавчої експертизи, судово-біологічної, фармацевтичної, криміналістичної експертизи матеріалів, речовин та виробів (КЕМРВ). За їх допомогою встановлюють належність об’єкта до якогось класу, роду, виду, групи (групову належність). Клас об’єкта можна визначати в дуже вузьких межах, але його індивідуальності експертиза не встановлює.

Наприклад, завдання класифікаційної криміналістичної експертизи-встановити:

— групову належність;

— якою рукою (лівою чи правою) залишено сліди;

— яким пальцем залишено слід;

— чи не залишені сліди рукавичками;

— до якого виду належить взуття, сліди якого залишено на місці події;

— взуттям якого розміру залишено сліди;

— зубами людини чи тварини залишено сліди;

— зубами якої щелепи залишено сліди;

— яким знаряддям утворено сліди на предметі;

— транспортом якого виду залишено сліди на місці події (мото, вело, авто);

— на яких автомашинах встановлюють шини даної моделі;

— чоловіком чи жінкою виконано цей текст.

Вищим рівнем дослідження з метою вирішення завдань, які є найбільш певними і категоричними для встановлення конкретно—індивідуальних фактів, є ідентифікаційні дослідження. Це переважно криміналістичні експертизи. Вони встановлюють тотожність досліджуваного об’єкта і мають найбільше доказове значення в кримінальному та інших процесах.

Під час ідентифікації одиничний об’єкт виокремлюється з безлічі подібних до нього на основі ідентифікаційних ознак (властивостей) об’єкта, які відповідають певним вимогам.

Ознака характеризує зовнішні якості об’єкта, а властивості-внутрішні. У криміналістичній ідентифікації ознаками вважають зовнішню будову предмета, його просторові межі, геометричну форму, розмір, рельєф поверхні, об’єм, розміщення та співвідношення сторін, частин, заглиблень.

Властивості — це фізична природа, стан, структура, твердість, маса, електропровідність тощо. Усі частки поділу об’єкта зберігають однакові властивості. Властивість може ділитися, а ознака — ні.

Ідентифікаційна ознака має бути:

— відображеною в засобі ідентифікації, бо тільки за його допомогою встановлюється тотожність;

— відхиленням від типового утворення з характерною особливістю, яка рідко трапляється;

— відносно стійкою (незначно змінюватися у часі протягом ідентифікаційного періоду);

— незалежною; бувають залежні ознаки з різним ступенем залежності, вони непридатні для ототожнення;

— зрідка траплятись. Чим рідше трапляється ознака, тим вище її ідентифікаційне значення. Частота виявлення й ідентифікаційна значущість ознак у різних видах ідентифікаційних досліджень визначається за допомогою математичної теорії ймовірності та застосування комп’ютерів;

— доступною для сучасних методів пізнання. Не всі відкриті наукою властивості й ознаки живої і неживої природи достатньо вивчені. Тому немає надійних науково обґрунтованих методик їх дослідження, і ці ознаки не можна використовувати як ідентифікаційні.

Класифікація ознак ґрунтується на їх значенні у процесі ототожнення. Ознаки поділяються на загальні й окремі (індивідуальні). Фактично всі ознаки є типовими, бо можуть повторюватися. Особливості об’єкта, які не є вираженням його групових властивостей, називають окремими ідентифікаційними ознаками. У процесі ідентифікації встановлюють комплекс ознак, що містить як загальні, так і окремі ознаки. Груповий комплекс притаманний всім представникам певної групи об’єктів, а індивідуальні — тільки одному об’єкту.

В ідентифікаційних процесах загальні, окремі ознаки і властивості об’єднують у сукупність, оцінюють її неповторність і тільки після цього роблять висновок про тотожність об’єктів. У разі ідентифікації за матеріальними відображеннями порівнюються ознаки і властивості ідентифікуємого об’єкта з ознаками і властивостями відображень на іншому (інших) об’єкті (засобах ідентифікації, які є носіями слідів злочину, виявлених на місті події при проведенні слідчих дій).

Під час ідентифікації за ідеальними слідами пам’яті (уявними образами) порівнюють уявний образ з реальним об’єктом, що пред’являється особі для впізнання. Таку ідентифікацію здійснюють у процесі слідства: пред’явлення особі для впізнання людей, предметів, фотознімків, трупів людей або тварин, ділянок місцевості тощо.

Сучасні об’єкти ідентифікаційних досліджень різноманітні та складні за структурою. Для їх дослідження використовують засоби і методи, що ґрунтуються на застосуванні математичного апарату, засобів обчислювальної техніки, кібернетичних обчисленнях (почеркознавчі, судово-бухгалтерські, хімічні, біологічні, авто-технічні дослідження).

У процесі дослідження вирішуються такі ідентифікаційні завдання:

— ототожнення конкретного об’єкта (особа, знаряддя, засіб);

— встановлення певного факту (про написання двох рукописів однією людиною, про залишення різних слідів однією особою);

— встановлення, що кулі вистріляні з однієї зброї;

— встановлення цілого за його частинами (розірваний документ);

— ототожнення джерела походження (набої до зброї, фальшиві гроші);

— ототожнення матеріалів та інструментів, що використовувалися для виготовлення документів, зброї, предметів.

Питання про те, який мінімальний комплекс ознак у кожному конкретному випадку є достатнім для обґрунтування категоричного висновку, є важливим у теорії експертології і залежить від багатьох факторів. Вирішення його залежить від якості поданих експертові об’єктів, повноти та ретельності дослідження, від професійної підготовки, кваліфікації і досвіду експерта, інших його суб’єктивних якостей. Розв’язання поставленого завдання дає змогу звести до мінімуму вплив суб’єктивних факторів і виробити об’єктивні критерії оцінювання, а отже, підвищити науковий рівень достовірності експертизи і запобігти експертним помилкам.