Проблеми кримінальної відповідальності: навчальний посібник. - В. М. Куц

тому числі за змістом. Покарання – похідна від кримінальної відповідальності, основна, проте не єдина форма кримінальної відповідальності: кримінальна відповідальність можлива і без покарання. Так, у КК України 2001 року передбачено випадки, коли в обвинувальному вироку суд взагалі не призначає винному покарання: 1) втрата особою, яка вчинила злочин невеликої або середньої тяжкості, суспільної небезпечності внаслідок бездоганної поведінки і сумлінного ставлення до праці (ч. 4 ст. 74 КК України); 2) закінчення вказаних у ст. 49 КК України строків давності (ч. 5 ст. 74 КК України); 3) захворювання особи, яка вчинила злочин, до постановлення вироку на тяжку хворобу, що перешкоджає відбуванню покарання (ч. 2 ст. 84 КК України); 4) вчинення злочину невеликої або середньої тяжкості неповнолітнім, до якого з урахуванням його щирого каяття та подальшої бездоганної поведінки застосовуються примусові заходи виховного характеру, а не покарання (ст. 105 КК України).

3. Кримінальна відповідальність – це специфічні (охоронні) кримінально-правові відносини, що виникають з моменту вчинення злочину між державою й особою, яка вчинила злочин.

Безпідставність такого підходу в тому, що кримінально-правові відносини – це самостійна кримінально-правова категорія, ототожнення якої з іншими недоцільне.

Отже, кримінальна відповідальність – це не вище зазначені явища, а особливий кримінально-правовий інститут, у межах якого відбувається реагування держави на вчинений злочин, яке полягає в тому, що суд в обвинувальному вироку здійснює засудження порушника кримінально-правової заборони з обмеженням або позбавленням його певних благ чи без такого, а правопорушник, усвідомивши сутність засудження, морально «переживає» його.

Таким чином, кримінальну відповідальність доцільно розуміти як складне, двобічне явище. З одного боку, це – засудження особи за вчинення нею злочину обвинувальним вироком суду з обмеженням чи позбавленням її законних прав та інтересів чи без такого, а з іншого –своєрідне терпіння такого засудження винним. У цій роботі переважно розглядається перший із зазначених аспект цієї відповідальності.

Феномен кримінальної відповідальності доцільно розглядати у вузькому (власному, кримінально-правовому) та в широкому (міжгалузевому) сенсах.

У першому з них кримінальна відповідальність – це здійснене в інтересах захисту правопорядку а) засудження суспільно-небезпечного діяння та його суб’єкта обвинувальним вироком суду, що набрав чинності з б) обмеженням або позбавленням засудженого певних прав та свобод чи без такого.

У чинному КК України поняття «кримінальна відповідальність» не розкривається, хоча вживається у його тексті в різних аспектах досить часто. Подібна практика є характерною для більшості пострадянських держав. Єдиним винятком є Кримінальний кодекс Республіки Білорусь, у ч. 1 ст. 44 якого вказано, що кримінальна відповідальність – це засудження від імені Республіки Білорусь за вироком суду особи, яка вчинила злочин, і застосування на підставі засудження покарання або інших заходів кримінальної відповідальності відповідно до цього Кодексу.

У вітчизняній кримінально-правовій доктрині є прихильники та противники закріплення у КК України визначення кримінальної відповідальності.

Законодавче визначення кримінальної відповідальності доцільне з таких міркувань:

– воно сприятиме формуванню єдиного професійного розуміння цього правового феномену;

– забезпечить паритет законодавчого відображення предмета (злочину) та метода (відповідальності за його вчинення) кримінально-правового регулювання в КК України.

Щодо широкого (міжгалузевого) розуміння кримінальної відповідальності слід зазначити, що такою є здійснювані в інтересах захисту правопорядку:

а) притягнення до відповідальності за вчинене суспільно-небезпечне діяння;

б) засудження суспільно-небезпечного діяння та його суб’єкта обвинувальним вироком суду, що набрав чинності;

в) обмеження або позбавлення цим вироком засудженого певних прав та свобод, включаючи ті з них, що пов’язані з судимістю як правовим станом, спричиненим фактом засудження особи з призначенням їй покарання.

Ми вважаємо, що судимість є не наслідком кримінальної відповідальності, а її складовою (елементом, завершальним етапом) у міжгалузевому її сенсі.

Потреба застосування кримінальної відповідальності в широкому її значенні породжує щонайменше чотири різновиди тісно пов’язаних між собою правовідносин – кримінально-правових, кримінально-процесуальних, кримінально-виконавчих, адміністративних (управлінських). Кримінальна відповідальність у міжгалузевому її сенсі реалізується в межах усіх цих правовідносин, а у власному, вузькому значенні, – лише в межах кримінально-правових відносин.

2.1.2. Позитивна та ретроспективна кримінальна відповідальність

Визначену вище кримінальну відповідальність називають ретроспективною, вона настає у зв’язку з подіями, які сталися задовго до її застосування, тобто в минулому. Така відповідальність для суб’єкта, стосовно якого вона була застосована, є негативною, тому що він переживає негативні наслідки свого злочинного діяння, якими є осуд його вчинку, обмеження або навіть позбавлення певних прав і свобод.

Однак у кримінально-правовій доктрині є чимало прихильників виокремлення так званої позитивної кримінальної відповідальності.

Вона визначається як:

– усвідомлення особою необхідності (обов’язку) додержання кримінально-правової заборони (З.А. Астеміров, В.Г. Смірнов);

– єдність об’єктивної та суб’єктивної сторін, при якій має місце правомірна поведінка правосуб’єктної особи (В.А. Єлеонський);

– обов’язок виконувати дії, передбачені і заохочувані кримінальним законом (П.С. Дагель, В.А. Номоконов);

– суспільно необхідна, бажана чи допустима, щодо інтересів суспільства, поведінка громадян і колективів, яка полягає в додержанні (виконанні, здійсненні) норм права, гарантована і охоронювана державою (В.М. Кудрявцев);

– виконання особою нормативних вимог, що диктують належну поведінку (В.С. Прохоров, М.М. Кропачев, О.М. Тарбагаєв);

– правомірна поведінка особи відповідно до вимог кримінального закону (В.І. Осадчий, Е.І. Звєчаровський, Б.С. Волков);

– усвідомлення правових властивостей своїх дій (бездіяльності), співвідношення їх із чинними законами і підзаконними актами, готовність відповідати за них перед державою і суспільством (Л.В. Багрій-Шахматов);

– вид кримінальної відповідальності, що реалізується в межах регулятивних кримінальних правовідносин і становить форму виконання приписів кримінального закону, що проявляється в усвідомленому дотриманні суб’єктом вимог кримінально-правової заборони або виконанні суб’єктом свого кримінально-правового