Проблеми кримінальної відповідальності: навчальний посібник. - В. М. Куц

Характерним для діяльності органів кримінальної юстиції є те, що її здійснюють державні правоохоронні органи, організаційно не віднесені до однієї управлінської структури. Але однорідність цілей, завдань та характер цієї сфери правоохоронної діяльності об’єднує цю частину державного правоохоронного апарату в самостійну систему. При цьому відносини між органами (суб’єктами) кримінальної юстиції регламентуються виключно кримінально-процесуальним законодавством. Цілісність цієї системи забезпечується не жорсткими організаційно-управлінськими відносинами, а суто функціональними і процесуальними залежностями. Такий механізм гарантує суб’єктам кримінальної юстиції незалежність під час прийняття процесуальних рішень, відповідність їхніх рішень закону.

З огляду на специфіку спецкурсу, в ньому зосереджено увагу не на загальній протидії злочинності та механізмі її здійснення, а на спеціальній протидії, яку забезпечують органи кримінальної юстиції шляхом безпосереднього впливу на злочинні прояви та фактори їх детермінації.

Механізм спеціальної протидії злочинності – це сукупність юридичних і кримінологічних засобів, за допомогою яких забезпечується безпосередній правовий та кримінологічний вплив на реальні й потенційні злочинні прояви.

Донедавна в теорії узагальнюючим поняттям для визначення такого впливу переважно слугувала «боротьба зі злочинністю». Поступово її замінює «протидія злочинним діянням».

Це відображено і в сучасних законодавчих актах, зокрема антикорупційних законах України. Зміна термінології в зазначеній сфері пояснюється передусім усвідомленням безперспективності боротьби зі злочинністю, оскільки вона існувала завжди.

Спеціальна протидія злочинності здійснюється за двома взаємопов’язаними напрямами:

а) кримінально-правове реагування на вчинення злочинного діяння;

б) спеціально-кримінологічне запобігання вчиненню нових злочинів.

Органи кримінальної юстиції спочатку відповідним чином реагують на факт вчинення злочину, а потім під час провадження у кримінальній справі здійснюють спеціально-кримінологічне запобігання новим злочинам.

Реагування на злочинне діяння є головним засобом спеціальної протидії злочинним проявам та практичним завданням органів кримінальної юстиції.

При цьому органи кримінальної юстиції застосовують запобіжні засоби проти потенційних злочинних проявів і до вчинення злочину, наприклад, проводячи профілактичні бесіди з потенційними правопорушниками, здійснюючи правову пропаганду тощо. Така діяльність належить до загально-соціальної, а не до спеціальної протидії злочинності. Здійснюючи її, ці органи реалізують свій загальний правоохоронний потенціал, а не спеціально-кримінологічний.

Отже, перший комплекс засобів спеціальної протидії злочинності полягає в реагуванні на вчинення злочинного діяння, включаючи готування до злочину, якщо воно є караним, та замах на вчинення злочину. Намагання знайти інший об’єднувальний термін для визначення цього комплексу засобів протидії злочинності поки що безуспішне. У новому антикорупційному законодавстві України для визначення зазначеного напряму спеціальної протидії корупції, в тому числі й злочинній, вживається термін «протидія», що є неточним. Як зазначалося вище, протидія є родовим поняттям, яким охоплюється реагування на вчинення злочинів та запобігання їх вчиненню, тому вжиття терміна «протидія» поряд із терміном «запобігання» у законах та правоохоронній практиці є недоречним.

Деякі дослідники використовують термін «кримінально-правовий вплив на суб’єктів злочину». Він також не зовсім точно відображає сутність першого напряму спеціальної протидії злочинності. Це поняття є надто широким. Воно охоплює не лише спеціальну, а й загально-соціальну протидію злочинності, адже зазначений вплив розпочинається появою кримінально-правових заборон та їх засвоєння людьми.

Правозастосовна практика для визначення цього напряму спеціальної протидії злочинності продовжує застосовувати термін «боротьба» із злочинними проявами, недоречний хоча б тому, що у «боротьбі» зі злочином, який вчинено, суспільство вже програло.

Не варто використовувати для визначення цього напряму ще один відверто архаїчний термін – «кримінальне переслідування», який, на жаль, застосовують у сучасній правничій лексиці.

Потрібно переходити до сучасних, адекватних природі самої злочинності форм протидії її проявам. Те, що називають переслідуванням, насправді є ні чим іншим, як притягненням до кримінальної відповідальності. А те, що вважалося боротьбою зі злочинністю, ні що інше, як державно-правове реагування на вчинення злочину, основу якого становить кримінально-правове реагування на злочинні прояви органами кримінальної юстиції, тобто застосування передбаченого кримінальним законодавством України комплексу засобів реагування на злочинну поведінку осіб.

Найбільш поширеною формою кримінально-правового реагування на злочинні прояви є застосування кримінальної відповідальності, тому його можна вважати кримінально-правовим реагуванням. Але воно здійснюється в чітко визначених процесуальних межах і може претендувати на назву «кримінально-процесуальне». Щоб не створювати понятійної конкуренції, пропонуємо оперувати більш узагальненим терміном «правове реагування» або для забезпечення лаконічності – «реагування».

Правове реагування здійснюється щодо факту вже вчиненого злочину і спрямоване на суб’єкта його вчинення переважно у виді кримінальної відповідальності. Іншими його засобами є: примусові засоби медичного характеру, звільнення від кримінальної відповідальності як відмови від застосування останньої тощо.

Ефективність спеціальної протидії злочинності визначається якістю законодавства про кримінальну відповідальність, ґрунтуючись на якому ця діяльність здійснюється. Проте одним із показників якісного рівня законодавства про кримінальну відповідальність є його стабільність, незмінність основних принципових положень та приписів. Лише на основі відносної стабільності законодавства можна вибудовувати стійку, цілеспрямовану, прогнозовану політику держави у сфері протидії злочинності.

Така стабільність, по-перше, дає змогу належним чином опанувати його основні положення і на цій основі сформувати стабільну та належну практику застосування його приписів, а по-друге, – забезпечує можливість широкому загалу ознайомитися зі змістом цього законодавства, а отже, бути обізнаним щодо того, що є злочином і які наслідки його вчинення передбачено. Залишаючись стабільним і незмінним у своїх принципових положеннях, законодавство про кримінальну відповідальність має постійно удосконалюватися та розвиватися, а відтак – бути достатньо динамічним.

Другою складовою спеціальної протидії злочинності, поряд з кримінально-правовим реагуванням на вчинення злочину, є відносно самостійний її напрям, а не самостійне стосовно протидії явище, це – запобігання вчиненню нових злочинів.

Доволі часто цей напрям називають головним у протидії злочинності. Однак це стосується загальносоціальної протидії, а не спеціальної. На загально-соціальному рівні запобігання, а не відповідальність, є більш ефективним засобом зниження рівня криміналізації суспільства, забезпечення правопорядку в ньому, а отже, й протидії злочинності.

Спеціальна протидія злочинним проявам має інший пріоритет – правове реагування