Закон України «Про судоустрій і статус суддів». Науково-практичний коментар - Владислав Едуардович Теліпко

В основу побудови судової системи України покладені як принципи, що текстуально закріплені в Конституції, так і принципи, що випливають із її змісту. До таких належать принципи інстанційності, ступінчастості, ієрархічності, доступності. Вони притаманні більшості судових систем сучасних держав, оскільки є результатом їх історичного розвитку, які, незважаючи на природні відмінності, характеризуються і загальними рисами.

Інстанційність — це поняття процесуальне, воно означає обсяг процесуальних повноважень суду по вирішенню судової справи. Судові інстанції з’явилися лише тоді, коли: а) учасники процесу набули права на скаргу, і ця скарга стала спонукою руху справи по вертикалі судових установ; б) обсяг повноважень судів по розгляду і перегляду однієї і тієї самої справи почав відрізнятися, і ця відмінність чітко визначена законом. (При існуванні ревізійного порядку перегляду судових справ справа в силу закону просувалася з одного суду до іншого і перевірялася у повному обсязі, що вимагало значних витрат часу без впевненості, що справа буде остаточно вирішена черговою судовою установою.)

У сучасний період розвитку судових систем перегляд здійснюється на вимогу зацікавлених сторін, а за своїм змістом розрізняється на перегляд вирішення окремих питань, які зустрічаються у справі (окремі оскарження), перегляд рішення за суттю (апеляційне провадження) і перегляд його з підстав неправильного застосування норм матеріального права чи суттєвого порушення норм процесуального права, тобто з метою вирішення завдання однакового розуміння правових норм у правозастосовній практиці судів (касаційне провадження). Причому для кожної справи встановлюється не більше однієї апеляційної і однієї касаційної інстанції.

Суди, що вирішують справи по суті, мають назву «суди першої інстанції». Другу, або апеляційну, інстанцію утворюють суди, що вирішують справи в порядку апеляційного провадження. Вони також вирішують і окремі скарги на суди першої інстанції. Касаційну інстанцію утворюють суди, що вирішують справи в порядку касаційного провадження.

Наявність трьох інстанцій і заборона розгляду в одній судовій установі однієї й тієї самої справи за двома інстанціями обумовлюють трирівневу побудову судової системи.

Саме такий підхід і був реалізований у побудові вітчизняної підсистеми загальних судів.

Якщо ж національні особливості, традиції чи інші чинники суспільного буття виявляються в розподілі певних категорій справ для розгляду їх по першій інстанції між судами різних рівнів, тоді виникає проблема забезпечення апеляційного оскарження рішень зі справ, розглянутих апеляційними судами по першій інстанції.

Ця проблема вирішується у різні способи: або утворюється додатковий рівень у судовій системі, або суд, уповноважений бути судом касаційної інстанції, виконує щодо вказаних справ функції суду апеляційної інстанції. Першій спосіб є вельми витратним (організаційно, кадрово, фінансово, матеріально, технічно тощо). Другий — збільшує навантаження на суд касаційної інстанції.

Традиція надання суду другої інстанції (тепер це апеляційні суди) повноважень з розгляду по першій інстанції певних категорій справ існує у вітчизняному процесуальному законодавстві, хоча нині лише у кримінальному судочинстві. Тому потрібно встановити, як цей фактор відбився у побудові судової системи, тобто у який спосіб в законі вирішена проблема забезпечення конституційного права на апеляційне оскарження судових рішень.

Тому повноваження з перегляду справ, розглянутих апеляційним судом по першій інстанції, реалізує суд касаційної інстанції, яким у системі загальних судів є Верховний Суд України. Ним в касаційному порядку можуть бути перевірені не тільки вироки і постанови апеляційного суду, постановлені ним в апеляційному порядку, а й вироки, ухвали і постанови апеляційного суду, постановлені ним як судом першої інстанції (ст. 383 КПК). Підстави для скасування чи зміни таких рішень не обмежуються переліком підстав, потрібних для касаційного перегляду, вони містять і перелік підстав, які характерні для перегляду справ у апеляційному порядку (ст. 398 КПК).

Ще складніше проблема інстанційності вирішувалася при визначенні судових повноважень Верховного Суду України стосовно судових повноважень вищих спеціалізованих судів.

Оскільки на конституційному рівні визначено, що, по-перше, в Україні діють місцеві та апеляційні суди, а вищими судовими органами спеціалізованих судів є вищі суди, а, по-друге, основними засадами судочинства є забезпечення апеляційного та касаційного оскарження рішень, законодавець в Законі «Про судоустрій і статус суддів» наділив кожен з трьох рівнів системи спеціалізованих судів повноваженнями відповідної інстанції: місцеві — першої, апеляційні суди — апеляційної, вищий суд — касаційної. Але є ще найвищий судовий орган — Верховний Суд України. Визначаючи зміст судових повноважень Верховного Суду України стосовно рішень вищих спеціалізованих судів, законодавець під час прийняття закону застосував термін «повторна касація», згодом відмовився від нього, замінивши на «перегляд справ у зв’язку з винятковими обставинами» і, нарешті, замінив на закріплений у коментованому Законі «перегляд з підстав неоднакового застосування судами (судом) касаційної інстанції однієї і тієї ж норми матеріального права у подібних правовідносинах».

Принцип ступінчастості у побудові судової системи означає, що над кожним судом, який розглядає справу по суті, має бути наступний суд, який розглядає справу як суд другої інстанції, а над судом другої інстанції є суд, що здійснює повноваження суду третьої інстанції. Справа по щаблях судової системи має рухатися поступово і послідовно, не оминаючи чергового щаблю судової системи.

Оскільки носіями інстанційних повноважень є судові установи відповідного рівня, для визначення їх місця використовується поняття вищих та нижчих судів. Місцеві суди завжди є нижчими судами. Апеляційні суди є вищими стосовно місцевих та нижчими стосовно Верховного Суду України в підсистемі загальних судів або Вищого спеціалізованого, якщо це спеціалізований апеляційний суд. Вищі спеціалізовані суди є вищими стосовно спеціалізованих апеляційних судів і нижчими стосовно Верховного Суду України.

Із принципом ступінчастості щільно пов’язане начало ієрархічності. Судова ієрархічність полягає у праві вищого суду переглядати рішення, постановлені нижчим судом. З принципу ієрархічності випливають декілька важливих правил:

— вищий суд наділений правом оцінювати законність і обґрунтованість рішення нижчого суду;

— нижчий суд зобов’язаний виконувати рішення вищого суду;

— юрисдикція вищого суду має переваги перед юрисдикцією нижчого суду в усіх сумнівах щодо застосування закону.

Однак ці правила, що