Філософія: Навчальний посібник. - Олександр Михайлович Кривуля

своїй роботі вони вже не вдаються щоразу до обґрунтування основних понять (це справа авторів підручників, аматорів або непрофесіоналів), а зосереджуються на більш спеціальних проблемах, що цікавлять всю спільноту вчених. Основний продукт діяльності таких спеціалістів - наукові статті у професійних журналах. У сучасних природничих науках книжки являють собою або підручники, або ретроспективні роздуми про той чи інший аспект наукового життя.

Поступово у межах нормальної науки складаються умови для відкриття нового. Відкриття починається з усвідомлення аномалії, тобто з встановлення того факту, що «природа якимось чином порушила очікування, які навіяні були парадигмою». Аномалію починають поширено вивчати. До неї спочатку хочуть пристосувати стару прадигму і, якщо це не вдається, то справа йде до виникнення нових наукових теорій, які змінюють стару парадигму. Т. Кун вказує, що науковий розвиток є багато в чому схожим на розвиток у інших областях людської діяльності, але має й свої відмінності: відносна нестача конкуруючих шкіл у розвинутих науках, велика залежність наукової спільноти від унікальної аудиторії і вузького кола їх ідей, особлива природа наукової освіти тощо. Книга Куна вже декілька десятиліть спонукує всіх, хто не сторонній науки і не байдужий до її стану в суспільстві і ролі в житті людей, замислюватись над природою науки та особливостями її розвитку.

8.4. Цінності та ідеали

Цінності складають суттєву частину духовності людини. Хоч побутове вживання слова «цінності» більше орієнтує на світ коштовностей, однак, як філософське поняття, цінність скоріше вказує на сферу духовності при певному збереженні і попереднього аспекту. Першими звернули увагу на цінності представники німецької філософії. І. Кант розрізнював відносні й абсолютні цінності, зосереджував особливу увагу на ціннісному вимірі норм і цілей. Генріх Ріккерт взагалі поставив проблему цінностей у центр будь-якої філософії. Цей німецький мислитель вважав, що філософія досліджує світ цінностей, які створюють «цілком самостійне царство, що лежить по той бік суб’єкта і об’єкта», це ідеальний, незалежний від людини вічний світ[538].

Фрідріх Ніцше теж звертався до цієї теми, заявивши про необхідність «переоцінки всіх цінностей», перш за все християнських. Про цінності у їх ієрархічному співвідношенні достатньо писав іще один німецький філософ, представник філософської антропології XX ст. Макс Шелер.

У ХХ столітті ця тема стала однією з найпоширеніших в усьому духовному житті людства, не в останню чергу через такі масштабні потрясіння як світові війни, революції, ідеологічне протистояння соціальних систем часів «холодної війни». Нині проблема цінностей теж зберігає свою актуальність, особливо в суспільствах, які переживають економічні й політичні кризи, або до певної міри втратили орієнтацію в складних міжнародних стосунках. Якщо існують цінності, котрі поділяє більшість людей, то тоді вони становляться важливим фактором інтеграції конкретного суспільства або всього людства. І навпаки, хаос у світі цінностей побічно свідчить про кризу, яка важко відбивається на повсякденному світосприйнятті окремих людей і великих соціальних груп.

Визначити поняття цінності непросто. Дехто з авторів, які писали на цю тему, починали зі смислів, котрі підказувала сама мова. Російський філософ В. П. Тугарінов, який у свій час першим серед радянських марксистів звернувся до проблеми цінностей, визначав так це ключове поняття: «Цінності - це предмети, явища та їх властивості, які потрібні людям... у якості засобів задоволення їх потреб і інтересів, а також - ідеї та спонуки у якості норми, цілі та ідеала»[539]. Під час тодішньої дискусії та і в теперішній літературі дехто схиляється до визначення поняття цінності як значимості явищ у якості орієнтирів людської діяльності. В. П. Тугарінов заперечував цьому з огляду на те, що значимість може носити не тільки позитивний, але й негативний відтінок, мова ж протестує проти такого насилля, тому поняття цінностей слід пов’язувати тільки з позитивною значимістю. Цей автор вважав, що поняття цінності майже ідентичне поняттю блага. Неповне злиття зумовлюється тим, що у понятті блага більше відображується об’єктивна сторона, а у понятті цінності - суб’єктивна. Смисл тут той, що благо - це щось гарне, корисне, а коли йдеться про те ж саме з точки зору цінності, то підкреслюється те, що люди благо цінують.

Сучасний російський автор Д.А. Леонтьєв, теж ідучи від тих смислів, які підказує сама мова, вказав на два можливих напрямки трактування «цінності»[540]. По-перше, цінність може вживатись у смислі приналежності такої якості (цінності) якимось предметам, і тоді тут доречно буде вживати вираз «значимість», що слугує витоком існування ціннісних суджень, які спираються на оцінку предметів з точки зору вказаної якості. По-друге, цінність може вживатись у смислі, за яким самі об’єкти є цінностями. За першим варіантом поняття цінності не містить нічого нового порівняно з поняттями потреб та інтересів, а за другим - воно відображує деяку особливу реальність, яку не можна вивести з потреб (напр., норми, смисл життя тощо). Цей же автор вказує на три форми, в яких існують цінності: суспільні ідеали, предметно-втілені цінності, особистісні цінності.

Здається, що у наведених прикладах аналізу поняття цінностей є досить розумні міркування, які слід врахувати при з’ясуванні усіх відтінків його смислу. На шляху до цього треба взяти до уваги й механізм діяльності людей, її мотиви, стимули, серед яких цінності займають важливе місце. Принаймні відомо, що потреби трансформуються в інтереси, а інтереси перетворюються на цінності і стимулюють активність людей. Треба зважити й на те, що ціннісне відношення до світу відрізняється від виробничо-практичного і науково-пізнавального. В останньому випадку переважає об’єктивістський підхід, суб’єкт прагне вивчити об’єкт таким, яким він є сам по собі. У разі ж ціннісного підходу людина розглядає явище не яким воно є саме по собі, а яким воно є для людини, і таким чином цінність пов’язана з оцінкою.