Філософія: Навчальний посібник. - Олександр Михайлович Кривуля
Імен школа - давньокитайська філософська школа (кит. - мінцзя). За аналогією з давньогрецьким способом філософування представників школи називають по-європейські софістами, а за аналогією з напрямками європейської середньовічної філософії цю школу ще називають школою номіналістів. Школа звертала увагу на відношення речей і вираження цих відносин у судженнях.
Індукція - перехід від знання окремих фактів до знання загального, коли висновки про загальні властивості предметів якогось класу робляться на основі дослідження окремих фактів.
Інтелігенція - (від лат. intellegentia - розуміння, розсудок, пізнавальна сила). У Канта інтелігенція - здатність суб’єкта уявляти те, що за своєю природою недосяжне для відчуття .
Іньянцзя - давньокитайська філософська школа прибічників вчення про Інь і Ян, яка переймалася переважно натурфілософськими питаннями.
Істина - відповідність думок дійсності.
Історія в найбільш безпосередньому розумінні цього слова означає перебування соціальної реальності у часі.
Карма (закон відплати) - термін давньоіндійської філософії, який означає сукупність гарних і хороших вчинків, здійснених людиною у її попередніх існуваннях, коли той чи інший загальний баланс вчинків визначає подальшу долю людини.
Катарсис (від грець. κάθαρσις - очищення, оздоровлення) - категорія давньогрецької філософії і естетики зокрема. Означала звільнення (очищення) душі від пристрастей під впливом різних факторів (напр., мистецтво, філософія).
Категорія - у філософії категоріями прийнято називати найбільш загальні поняття (від грецького κατηχορια - висловлення, ознака, визначення, судження).
Конфуціанство - вчення давньокитайського філософа Конфуція (551-479 до н. е.) та його послідовників, у якому переважали морально-політичні питання.
Концептуалізм — філософська позиція у часи середньовіччя, що визнавала наявність у розумі людини загальних понять (концептів) як особливої форми пізнання дійсності.
Концепція — певний спосіб розуміння якогось явища, або провідний ідейний задум.
Креаціонізм (від лат. creatio - створення, породження) - теологічна концепція, за якою увесь світ в цілому, в усіх його формах створений Богом.
Культура - соціальна програма діяльності і сукупність цінностей, уявлень про світ і правил поведінки, спільних для великих груп людей.
Легізм - давньокитайська філософська школа, засновником якої був Шан Ян (390-338 р. до н. е.). Відома також як школа законників або фацзя (кит.). Переймалася проблемами управління на основі суворого дотримання законів і жорстокого покарання за провини.
Логос (грець. λόγος) - багатозначний термін, уведений у філософію давньогрецькими мислителями. Означав «слово», «мова», «думка», «причина», «закон».
Локаята (за іншою назвою - чарвака) - давньоіндійська філософська школа , опозиційна до ведичної традиції. Школа відкидала уявлення про існування первісної духовної реальності, безсмертя душі, а світ (включно з людиною) уявляла складеним із чотирьох матеріальних елементів: земля, вода, вогонь і повітря.
Людина — істота, яку відрізняє наявність у неї культури, що успадковується не генетично, а транслюється і розвивається за рахунок мови, навчання й наслідування на базі перетворюючої діяльності. Людину можна також представити соціально-культурною формою буття біологічної істоти виду Homo sapiens.
Матеріалізм (від лат. materialis - речовинний, предметний) - філософський світогляд, згідно з яким матерія (об’єктивна реальність) є онтологічно першим началом відносно духовного, яке є похідним від матеріального. З гносеологічної точки зору матеріалізм означає позицію, за якою принципи не прикладаються готовими (взятими з розуму) до природи й людської історії, а абстрагуються з них. Звідси випливає, що не природа й людство узгоджуються з принципами, а навпаки, принципи істинні лиш остільки, оскільки вони відповідають природі й історії.
Матерія — поняття, яким охоплюється все, що існує об’єктивно, тобто поза свідомістю людей.
Метафізика (від грець. τα μετα τα φυσικά - те, що після фізики) - розділ філософії, який з’ясовує першооснови та принципи буття. З часів античності під метафізикою розумілось філософське вчення про перші начала й причини всього сущого. Критичне ставлення до традиційної метафізики започатковано у XVIII ст. Д. Юмом і І. Кантом. Пізніше Гегель надав цьому терміну значення антидіалектичного мислення. Впродовж XIX-XX ст. відбувались спроби як спростувати будь-яку метафізику, так і дати оновлені її варіанти. Нині можна говорити, що знецінюється не метафізика, а відбуваються зміни її парадигм і тому у історії метафізики виділяють три її форми: онтологічна метафізика, трансцендентальна філософія свідомості, трансцендентальна семіотика.
Метод (грець. μέθοδος) - спосіб дії, сукупність заходів для досягнення певної мети, вирішення проблем або задач.
Методологія - наука про методи пізнання як спеціальний розділ гносеології; у іншому смислі цей термін виражає множину методів.
Міф - фантастична вигадка, що пояснює походження або сутність якого-небудь предмета чи явища шляхом приписування йому людських понять і властивостей.
Модель (від фр. modele - зразок) - існуюча реально або в думці система, яка, відтворюючи об’єкт дослідження, здатна заміщати його так, що її вивчення дає дослідникові нову інформацію про цей об’єкт.
Моделювання - побудова моделі і наступне її дослідження думкою або шляхом реального експерименту.
Моїзм - давньокитайська філософська школа, засновником якої був Мо Ді (479-400 до н. е.) і яка стояла у опозиції до конфуціанства. Головну увагу школа приділяла питанням етики й управління.
Монада (у філософії Г. В. Лейбніца) - проста, неподільна субстанція. Монадологія - вчення Г. В. Лейбніца про монади.
Монізм (грець. μονάζ - одиниця) - філософська система, у якій всі різновиди буття зрештою зводяться до єдиного начала.
Наука - систематизоване, теоретичне знання, що розвивається; а також певний вид інтелектуальної діяльності, орієнтованої на здобуття таких знань, які можуть стати теоретичною основою будь- якої іншої людської діяльності.
Наукова картина світу - цілісна система конкретно-наукових знань про Всесвіт або окремі його частини й зрізи (у такому разі говорять про фізичну, біологічну, географічну тощо картину світу).
Номіналізм (лат. nomina - ім’я) - філософська позиція у часи середньовіччя, що заперечувала реальне існування загального, стверджуючи, що загальне існує лише як ім’я після
