Філософія: Навчальний посібник. - Олександр Михайлович Кривуля

Оскільки наука є не тільки готовим знанням, а й діяльністю з його здобування, то вона потребує методології, а результати наукового пізнання втілюються в певні форми. Варто нагадати, що метод (грець. μέθοδος ) - це спосіб дії, сукупність заходів для досягнення певної мети, вирішення проблем або задач. Методологією називають або множину методів, або, в іншому разі, науку про методи пізнання як спеціальний розділ гносеології. Для кращого висвітлення взаємозв’язку різних методів і форм наукового пізнання, зв’язку способів дослідження і способів організації отриманого знання доцільно виділити два рівня наукового пізнання — емпіричний і теоретичний. До емпіричного рівня відносяться такі форми і методи, які безпосередньо пов’язані з науковою практикою, з тими видами діяльності в науці, завдяки яким накопичується, групується й узагальнюється науковий матеріал. Серед них - наукове спостереження, експеримент, наукові факти та способи їх обробки. До теоретичного рівня відносяться такі методи пізнавальної діяльності, а також способи організації знання та всі форми його втілення, які пов’язані зі створенням наукової теорії. Тут слід вказати на саму теорію, наукові закони, ідеї, гіпотези, логічні засоби тощо. У реальному житті науки обидва рівні, безперечно, взаємопов’язані. Розглянемо деякі основні методи і форми наукового пізнання обох рівнів.

Спостереження. Це важливий пізнавальний процес емпіричного рівня. Спостереження - цілеспрямоване сприйняття об’єкта, що здійснюється безпосередньо, або за допомогою приладів. Не слід переносити наші буденні уявлення про спостереження на наукові. За наукове спостереження вважається тільки таке, що підпорядковане вирішенню наукової проблеми, воно дає фактичний матеріал, який дозволяє підкріпити або спростувати яку-небудь гіпотезу та зібрати дані для нових теоретичних узагальнень. Цілеспрямованість спостереження, його організованість та планомірність свідчать про активність суб’єкта пізнання. Специфікою наукового спостереження є те, що суб’єкт фактично не втручається в сам хід об’єктивного процесу, а в деяких науках навіть прагне бути непомітним (етологія, соціальна психологія, соціологія). Оскільки спостереження є нашою чуттєвою діяльністю, то воно має природно обмежені можливості. Так, людина може сприймати електромагнітні коливання у якості зорових відчуттів тільки у діапазоні 390-750 мілімікронів, а механічні коливання у якості звуку тільки в частотному діапазоні від 20 до 20 тисяч герців. Частина цих труднощів знімається приладами й інструментами. Існують прилади-підсилювачі (мікроскоп, телескоп) і прилади-замісники (магнітометр). У зв’язку з застосуванням приладів і подальшим їх широким використанням у сучасній науці деякі дослідники поставили під сумнів результати наукових спостережень, буцімто прилад, взаємодіючи з об’єктом, дає суб’єктові спотворену картину дійсного стану речей. Такі побоювання безумовно мають об’єктивні підстави, та вчені враховують їх у кінцевих висновках шляхом введення певних поправок, корекцій та практичних перевірок.

Експеримент, на відміну від спостереження, є активним втручанням суб’єкта у процеси зовнішнього світу з метою пізнання. Він є цілеспрямованим впливом на об’єкт шляхом його вилучення, ізоляції від випадкових обставин і таких, що приховують його власну природу. Під час експерименту досягаються такі цілі: об’єкт пізнання ізолюється, багаторазово відтворюється хід процесу у строго фіксованих умовах, планомірно варіюються умови з метою отримання певного результату. Класифікують експерименти за видами наук (фізичний, біологічний, соціальний тощо), виділяють також польовий і лабораторний, прямий і модельний. У сучасній науці набув надзвичайного поширення модельний експеримент. Для розуміння його суті важливе значення має поняття моделі. У спеціальній літературі дається таке визначення моделі: модель (від фр. modele - зразок) це існуюча реально або в думці система, яка, відтворюючи об’єкт дослідження, здатна заміщати його так, що її вивчення дає дослідникові нову інформацію про цей об’єкт[536]. Побудова моделі і наступне її дослідження думкою або шляхом реального експерименту називається моделюванням.

Безпосередньою метою наукового спостереження і експерименту є накопичення наукових фактів. Термін «факт» (від лат. factum - зроблене, дія, вчинок) вживається у двох значеннях: або як певна подія, явище; або як емпіричне висловлювання чи речення для опису події, що стала результатом пізнання. Маючи на увазі скоріше перше значення, але враховуючи й друге, можна сказати, що факт - це такі події, явища, процеси, які попали до сфери наукового пізнання і зафіксовані шляхом спостереження або експерименту. У науці факти оформляються з допомогою мови. Наукові теорії спираються не на окремі факти, а на їх систему, тому факти потребують обробки, вивчення. До методів дослідження і обробки фактів належать аналіз, синтез, систематизація (як процес їх групування, класифікації), математичні методи. Отже, «на виході» емпіричного рівня наукового дослідження мають факти і їх опис. Умовно кажучи, емпіричний рівень завершується відповіддю на питання «як?», тобто: як об’єктивно виглядає стан справ.

До емпіричного рівня відносять процедуру опису. Під описом розуміється вся система фіксування даних спостережень або експериментів за допомогою прийнятих у науці позначень. Для опису використовується природна і штучна мова зі спеціальними термінами, правилами, символами, графіками тощо. Описом дослідження завершеним бути не може. Факти ще треба пояснити, визначити каузальні (причинно-наслідкові) зв’язки між явищами, відповісти на питання «чому?», тобто: чому, з яких причин стан справ складається саме так.

Перехід від емпіричного до теоретичного рівня - це перехід від фактів до теорії. На цьому шляху широко використовуються методи індукції і дедукції. Індукція - перехід від знання окремих фактів до знання загального, коли висновки про загальні властивості предметів якогось класу робляться на основі дослідження окремих фактів. До класу індуктивних висновків відноситься також міркування за аналогією. Але якщо індукція - перехід від знання про окреме до загального знання, то аналогія — перехід від знання одного об’єкта (системи) до знання іншого об’єкта (системи). До індуктивного методу відноситься і метод модельної екстраполяції, тобто перенесення знань, отриманих при вивченні моделі, на сам об’єкт з використанням коефіцієнта схожості моделі й об’єкта за різними параметрами. Дедукція — метод переходу від загальних положень до часткових, або інакше - це виведення за правилами логіки нових істин з істин вже відомих. Скажімо, якщо з висловлювання А випливає висловлювання В, і при цьому А істинне, то і В теж істинне. Відмінність індукції і дедукції в тім, що