Дохристиянські вірування українського народу - Іван Іванович Огієнко

Етнографічний матеріял дає багато оповідань про співжиття зо змієм, те саме дають і письменники. Напр. П. Мирний, «Хіба ревуть воли»: «Казали, що до Мотрі кожної ночі змій у димар літає» 18. Нечуй: «Одна жінка бачила на свої очі, як огневий змій упав у. вивід над хатою» І. 133.

Взагалі змії — постійна погроза світу, чому з ними борються лицарі — герої, а особливо Святі: Юрій, Димитрій та Феодор. Змієборство — це давній і дуже поширений мотив у наших казках та легендах. Сюди належить і наша стародавня легенда про київського змієборця Кирила Кожем'яку, що забив змія, який вимагав собі великої людської данини й щоденно пожирав усіх.

Християнство перетворило змія на нечисту силу, а то й на простого перелесника. Постає змій з тієї гадюки, що сім літ не чує ані людського голосу, ані дзвону, тоді в гадюки виростають крила, і за сім літ вона стає змієм.

Легенди про змія відомі багатьом народам, і на утворенні їх знати багато найрізніших впливів.[49]

Про віру в оборотництво подаю далі, в розділі VIі: Відунство, ст. 184–187.

Дуже часто пізнають погоду по птахах чи по худобі. Напр. Коли ворони понадуваються, — то на мороз. Як гусак ховає носа, то на холод. Поговірка: Надувся, як кулик на вітер (М. Вовчок II. 83, III. 281). У «Люборацьких» Свидницького 4: «Знать на вітерець збиралось, бо свиня попала шлею в зуби й почала тормосить».

На зиму пташинний світ відлітає в Ірій чи Вирій, а на весну вертається назад. Лророк Єремія 8. 7 вже подає про це: І відає бусел у повітрі умовлений час свій, а горлиця й ластівка та журавель стережуть час прилету свого.

Про Вирій розповідаю далі, в розділі VIII.

У давнину було багато оповідань про різних дивовижних звірів та птахів, і ці оповідання були по різних рукописних збірниках, словниках і ін. книгах. Для прикладу я подам деякі оповідання з друкованого Лексиса Лаврентія 3ізанія 1596-го року.

«Гієна єсть звір дикий а окрутний, которий, пршедши до пастухів, пристосовуєть свой голос до чоловічого, і перевикаєть імена пастушії, і на змордованиї пси нападши, поїдаєть їх» (Лист 215).

«Онокротал — птах, подобний кшталтом (видом) лебедеві, которий писок уложивши в воду, гукаєт як осел, гупач, гуковище» (Лист 215).

«Онокентавр — звір ніякісь, от голови як человік, а от ног як осел. По словенску китоврас» (Лист 215).

«Неясыт, по грецку пелекан, — птах єсть в Єгипті, подобний бусюлові, которий в пустині рад мешкати, которому змії врогують, і діти єго умерщвляють. А он, прилетівши, клюється в перси (груди) свої і кров іспущаєт на них, і так оживают» (Лист 20).

Не мало подає оповідань про дивовижних звірів, птахів і ін. також київський «Лексикон славеноросскій» 1627 р. Ієромонаха Памви Беринди. Ось хоч трохи:

«Івин» — птах, ужами кормячійся, боцянові подобний» (ст. 412).

«Саламандра — бестійка вел(ика) як ящорка. Так зимна, же огнем жиєт й пломень гасит» (стр. 450).

«Сирена — див морський: до пояса стан панянський, а далій рибій» (стр. 454).

«Скилла — звіря морскоє, о шести голов песіх, а постать красної невісти. А остаток тіла уж. В тісном місці живеть, где і харивдист, тоєсть тісноє море, где як вир пожираєт кораблі» (стр. 455).

«Xімера — коза, спереду лев, а ззаду змій, а в середині хімера».

Різні Збірники та Словники також подають багато оповідань про дивовижні рослини, дерева та явища природи. Напр. той же Лексис 1596-го року Лавріна Зізанія подає:

«Драчіє єсть хоіна, которая, в вині зварена, злічуєт уха, ропи полни й очи уразовиі, то ест раненні албо ударенні». (Лист 12). Це драч, колючий кущ (Б. Грінченко І. 441). Алфавит початку XVII ст. на л. 1245 дає те саме.

«Сморщ — оболок, которий, з Неба спустившися, воду з моря смокчет, і єсли корабль набігнет на тоє місце, то і корабль з людми порвет, а потом пустит, й розобєт корабль» (Лист 27). Це смерч, вихор на морі. В Алфавиті початку XVII ст. це смерчь на ст. 320.

У розвої первісних вірувань звичайно було так, окремі явища природи уосібнювалися, і з бігом віків перетворювалися в окремих самостійних богів. У деяких народів, напр. у греків чи римлян, ця антропоморфізація (очоловічення) окремих явищ природи й життя з бігом часу дробилася все більше та далі, чому через це постало багато окремих богів. Про богів з часом народжувалося все більше різних оповідань, мітів (по стародавньому — кощун), що в кінці склалися в певну систему, мітологію. Кожен бог-божок мав свій окреслений родовід, чому вони спочатку не плуталися один з одним.

Звичайно, щоб говорити про українську дохристиянську мітологію, ми не маємо ще потрібного матеріялу, а той, що є, ще не опрацьований належно, — можемо говорити про мітологію всеслов'янську, і вже на її тлі виділювати й українську. Питання своєї мітології розроблені в нас мало, а цілих систем і зовсім нема, хоч матеріялу зібрано вже