Дохристиянські вірування українського народу - Іван Іванович Огієнко
Оповідання про створення Сатанаїла попало навіть до нашого Початкового Літопису (986 рік, Іпат. Літ. ст. 58–59), який подає, що той був створений четвертого дня творення світу: «Видів же первий от Ангел, старійшина Чину ангельську, помисли в собі, рек: Сниду на землю, і приіму землю, і поставлю престол свой на облаціх сіверських, і буду подобен Богу. І ту абьє сверже й (його) с Небеси, а по нем спадоша, іже биша под ним Чин десятий. Бі же ім'я противнику Сатанаїл, в неже (на його місце) місто постави старійшину Михаїла. Сотона же, грішив помисли своєго і отпад Слави первия, наречеся противник Богу».
У Літопису ж волхв розповідає про дуалістичне створення людини таке передання (під 1071 р., Іпат. Літ. ст. 124): «Мився Бог в мовьници (лазні) і, воспотився, отерься віхтем, і сверже с Небеси на землю. І распреся (посварився) Сотона с Богом, кому в нем створити человіка. І створи дьявол че-ловіка, а Бог душю в онь (в нього) вложи, тим же, аще умреть человік, в землю ідеть, а душа к Богу».
Дуже давня і українська легенда апокриф про дуалістичне створення людини. Ось вона: Бог належно виліпив людину з глини, та й поставив сушитися, але наказав собаці стерегти її. Собака довго стеріг, а вкінці заснув. Диявол підгледів, і коли побачив, що собака заснув, то підійшов до людини, розірвав у неї груди й наплював туди. Запримітивши таке, Бог удихнув у людину душу живу. Але все ж таки в людину було заложено Боже й дияволове, і людина ще «й тепер, кашлявши, харкає.[53]
У творах Панаса Мирного подається багато первісних вірувань, у тому й дуалістичні. Напр.: «Як побачить Бог, що сатана вмішається в його Святе діло, почне світом каламутити, то й шле Святого Ілію на вогненній колесниці вбити сатану. Ото як Ілля котить, то грім гремить, а як стрельне вогняною стрілою, то блискавка заблисне».[54]
Про сотворення людини за апокрифами богумилів див. у М. Возняка «Історія укр. літератури» т. І ст. 109.
Кидається в вічі, що серед Вищих Сил у нас вдавнину було сотворено багато персоніфікованих шкідливих осіб, як Біда, Голод, Мара, Мороз, Посуха й т. ін. Вони скрізь підстерігали людину й шкодили їй.
6. Згадки про божків по давніх пам'ятках
Деякі давні пам'ятки, а їх немало, згадують різних наших стародавніх богів. Так, у договорі кн. Олега з греками 907-го року згаданий Перун і Велес; у договорі 944 р. Ігоря з греками згаданий Перун, а в договорі з ними ж кн. Святослава 971 р. знову Перун і Волос. Під 980 р. Початковий Літопис розповідає, що князь Київський Володимир, почавши княжити, поставив у Києві на холмі поза своєю палатою ідоли богів: «Перуна і Хбрса, Даждьбога і Стрйбога, і Симарегла, і Мбкошь», — це вже Київський Олімп.
В «Слові о полку Ігоревім», пам'ятці певне 1187 року, згадані боги: Стрибог, Даждьбог, Велес, Хоре, Див, Обида, Желя, Троян. В апокрифі XII віку «Хожденіє Богородиці по мукам» читаємо, що люди «человіческіє імена Трояна, Хбрса, Велеса, Перуна на боги обратиша» (видання Срезневського в «Изв. Акад. Н.» т. 10).
У «Слові нікоєго Христолюбця» XI віку найповніше подано списка слов'янського Олімпу: «Вірують в Перуна, і в Хбрса, і в Мокошь, і в Сима, і в Регла, і в Вили, їх же числом тридевять сестриниць глаголять (кажуть) невігласи, і мнять богинями…, і огневі моляться, зовуще єго Сварожичем… і Вилам, і Мокоші, і Симу, і Реглу, і Перуну, і Рбду, і Рожаниці, і всім тим, іже суть тим подобні».[55]
Пам'ятка десь чи не XII віку, але відома «нам у спискові XVI віку: «Слово і откровеніє Св. Апостол» твердить, що люди звуть «боги многи: Перуна і Хорса, Дія і Трояна, і інії многі… То человіци били суть старійшиі… Хоре в Кипрі». В Густинському Літопису XVII віку згадуються ще Купайло, Ладо, Коляда, Позвизд.[56]
Є багато ще й дрібніших згадок про слов'янських богів по різних давніх пам'ятках. У Житті князя Володимира: «А Волоса, єго же іменоваху яко скотіа бога, повелі в Почайну ріку воврещи». Проложне життя його ж: «Ізбі вся ідоли: Перуна, Хорса». У Житті Авраамія, Ростовського Чудотворця, читаємо, що при ньому «чюдський конец (пригород) поклоняшеся ідолу каменному Велесу». Паісіїв Збірник XIV в. ганьбить тих, хто вірує «в Перуна, і в Хорса» (Пам. Учит. лит. III. 224). «Бесіда трьох Святителів» подає, що «два ангела громная єсть: елленьский старец Перун і Хоре жидовин».[57]
В Уставі Св. Сави ставиться питання: «Ли (чи) молилася еси Вилам, ли Роду й Роженницам, і Перуну, і Хурьсу». Слово Св. О. нашого Івана Златоустого: «А друзі віруюють в Стрибога, Даждьбога і Переплута» (Памятники учит. лит. НІ. 258). Слово Св. Григорія Богослова: «І нині по українам (по окраїнах) моляться ему, проклятому богу Перуну, Хорсу, Мокоші» (Памятники, III. 235).
Оце головні найдавніші джерела,
