💙💛 Класика💙💛 Зарубіжна література💙💛 Дитячі книги💙💛 Сучасна проза💙💛 Фантастика💙💛 Детективи💙💛 Поезія💙💛 Наука, Освіта💙💛 Бойовики💙💛 Публіцистика💙💛 Шкільні підручники💙💛 Фентезі💙💛 Блог💙💛 Любовні романи💙💛 Пригодницькі книги💙💛 Біографії💙💛 Драматургія💙💛 Бізнес-книги💙💛 Еротика💙💛 Романтична еротика💙💛 Легке чтиво💙💛 Бойовик💙💛 Бойове фентезі💙💛 Детектив💙💛 Гумор💙💛 Езотерика💙💛 Саморозвиток, Самовдосконалення💙💛 Психологія💙💛 Дім, Сім'я💙💛 Еротичне фентезі💙💛 Жіночий роман💙💛 Сучасний любовний роман💙💛 Любовна фантастика💙💛 Історичний роман💙💛 Короткий любовний роман💙💛 Детектив/Трилер💙💛 Підліткова проза💙💛 Історичний любовний роман💙💛 Молодіжна проза💙💛 Бойова фантастика💙💛 Любовні романи💙💛 Любовне фентезі💙💛 Інше💙💛 Містика/Жахи💙💛 Різне
всі жанри
Свіжі відгуки
Гість Тетяна
9 листопада 2024 18:08
Інтригуючий детектив. Дуже сподобалася книга
Червона Офелія - Лариса Підгірна
Олена
31 жовтня 2024 19:00
Cучасне українське любовне фентезі - обожнюю 👍 дякую авторці
Неідеальна потраплянка - Ліра Куміра
Таміла
29 вересня 2024 17:14
Любовна фантастика - це топ!
Моя всупереч - Алекса Адлер
Василь
23 вересня 2024 12:17
Батько наш Бандера, Україна Мати…
...коли один скаже: Слава Україні! - Степан Бандера
Сайт україномовних книжок » 💙💛 Наука, Освіта » Українська Держава — жорсткі уроки. Павло Скоропадський Погляд через 100 років - Кирило Юрійович Галушко

Українська Держава — жорсткі уроки. Павло Скоропадський Погляд через 100 років - Кирило Юрійович Галушко

Читаємо онлайн Українська Держава — жорсткі уроки. Павло Скоропадський Погляд через 100 років - Кирило Юрійович Галушко
керувалася російською національною ментальною звичкою крайнього радикального вирішення соціального питання. Більшовизм в Україну був експортований із Півночі, не мав національних коренів. Більшовицька партія в Україні формувалася з російського, або зденаціоналізованого, елемента — мешканців пролетарських міст. У містах України, де не була розвинена велика промисловість, більшовицький елемент не перевищував 10—15 % серед інших революційних партій. Незначною була й підтримка українського населення цієї політичної сили. Отже, без збройного силового нав’язування комуністичних цінностей із Росії місцеві більшовики ніколи б не прийшли до влади в Україні.

Та й ліві партії в Україні не мали відверто більшовицького зафарбування. Ні укапісти, ні боротьбисти, що створили український національний комунізм, по суті, не мали більшовицької безкомпромісності та крайнього радикалізму. Готові були толерувати приватну власність, не були противниками багатоукладності, мали більш демократичні погляди й більш схильні були до парламентаризму. Більшість членів цих партій стали комуністами лише під тиском обставин, щоб не відставати від російського більшовизму, мати можливість поділити з російським лівацтвом владу в Україні. Тому з кінцем українізації саме ті комуністи, які колись належали до цих партії, попри їх нібито союзну функцію протягом десятиліття першими підпали під репресії, їх заарештовували, вони потрапляли під показові судові процеси, були в розстрільних списках, кінчали життя самогубством. Російська комуністична влада не вірила в добрі наміри українців-комуністів, підозрювала їх у націоналізмі.

Надкласовість українського соціалізму

Український соціалізм від дореволюційних часів намагався визначити своє місце між класовим і національним пріоритетом. У період української революції національний пріоритет остаточно переміг. Завдання будівництва національної держави стало нагальною справою, а здобуття соціальних вигод для робітничого класу — другим завданням, що залежало від розв’язання національної проблеми. Попри декларування національного соціалізму серед українського пролетаріату есдеки мали популярність серед українізованої маси лівої інтелігенції та селянства, яке в містах поповнило лави інтелігенції або робітництва.

І самі есдеки-українці мали не так робітницьке, як сільсько-інтелігентське походження. С. Петлюра був із козаків і духівництва, О. Скоропис-Йолтуховський і М. Меленевський були представниками право­бережного шляхетства, зі священиків був Валентин Садовський, з дідичів походив Левко Юркевич, селянами-козаками з Полтавщини були Андрій Жук і Володимир Дорошенко. За своїми соціальними настановами українські есдеки радше були відповідниками російського меншовизму. Ортодоксальні позиції хіба займали Л. Юркевич і Микола Порш.

У добу Директорії УНР есдеки блокувалися з правоцентристськими силами — соціалістами-федералістами, що в соціальних питаннях не були реально соціалістами, а радше за сучасною термінологією — народною партією, виразником інтересів інтелігенції та дрібної буржуазії. Якби ж ішлося про соціального союзника, то логічно було сподіватися блокування есдеків з есерами, чого не сталося.

Ще в 1909—1912 рр. усередині УСДРП розгорнулася внутрішня дискусія про необхідність надкласового підходу в діяльності, про перетворення партії з виразника інтересів пролетаріату на виразника волі взагалі всього спектру сил від лівих до центристів, про пере­творення партії на локомотив українського визвольного руху94. На такій платформі стояли майбутні члени СВУ А. Жук, В. Дорошенко, О. Назаріїв, В. Степанківський та ін. Фактично в період української революції УСДРП і стала таким локомотивом, центром сил тяжіння всіх партійних груп від лівих до націонал-демократів, які прагнули державної незалежності.

На жаль, український соціалізм, на відміну від німецького, французького чи австрійського або навіть російського, не виробив своєї національної теорії. В українців не знайшлося свого К. Каутського чи Ж. Прудона, а ідеологічні постулати запозичувалися живосилом із теорії і практики російської соціал-демократії (меншовиків і більшовиків). Українські соціалісти поділяли хибну теорію єдиного російсько-українського революційного фронту, що позначився на підпорядкованості української революції реаліям революції російської.

Відмінності в революційних стратегіях і практиках на Україні Східній і Західній

Лонгин Цегельський — міністр закордонних справ Західноукраїнської Народної Республіки, у своїх спогадах95 описує відмінності в ментальностях західного і східного українців. Коли урядовці ЗУНР прибували в провінцію на Галичині, то їх зустрічав уже сформований місцевий уряд. На периферії не чекали команд згори, українське суспільство мало вже висунених на урядництво і місцевих комісарів, і суддів, і працівників народної освіти та ін. Західні українці в культурному сенсі вже доросли до власної держави, маючи виховану інтелігенцію, «Просвіти», національну греко-католицьку церкву, свої кооперативи і банки. В Україні ж поїзд із делегацією ЗУНР до Києва перепинив на Волині озброєний загін отамана Божка, який порядкував своїм регіоном як місцевий ватажок, не підконтрольний центру. Люди на сході України розбудовували не сучасні форми влади, а відтворювали двохсотрічні часи старої козаччини.

Українці-галичани під впливом австрійських традицій і беручи приклад з поляків, будували модерне національне суспільство з духом парламентаризму і толеранцією до особистості. На Наддніпрянщині село від’єдналося від російського міста й покозачилося, творило за звичаєвим правом свої громади, що мали автономне плавання, а не переймалися загальнодержавними проблемами.

Галицьке суспільство було не лише європейським, а й буржуазним. Головна партія націонал-демократії не мала соціалістичного забарвлення, хотіла в Україні будувати відкритий світ для заможної людини. Старалася підтягнути до стандартів австрійського і польського суспільства українську людність. Велика Україна перебувала в полоні соціалістичної доктрини. Усі партії боялися бути несоціалістичними, навіть якщо вони за своєю суттю такими не були. Префікс «соціалістична» мала й центристська партія УПСФ (соціалістів-федералістів) і партія УПСС (соціалістів-самостійників). Лише соціалізм (а комунізм тоді кваліфікували частиною соціалізму) мав право для Центральної Ради на існування в майбутній українській державі. У сфері власності українські партії намагалися наслідувати російський більшовизм, копіювали його кроки, хоч і були ці соціалісти за своєю суттю євросоціалістами на кшталт ППСівців Й. Пілсудського чи німецької соціал-демократії К. Каутського.

Чи щастя тільки в соборності?

Соборність — один з пріоритетних принципів української політики ХІХ—ХХ ст. Вона дала змогу проголосити політику «Галицького П’ємонту», перетворити Західну Україну на своєрідну суспільну лабораторію, загальноукраїнський громадсько-культурний інкубатор. Завдяки ідеї соборності Галичина стала центром спільної інтелектуальної думки для підросійських і підавстрійських українців. У добу визвольних змагань 1917—1921 рр. соборність закладали як головну засаду державного будівництва в ідею злуки УНР і ЗУНР.

Але в період державотворчого занепаду вона, на думку деяких політиків, зашкодила повстанню на будь-якому з українських етнічних теренів територіально урізаної української держави. Теоретично держава західних українців могла утвердитися (хоч і без Львова) на теренах Станіславівського і Тернопільського регіонів. Західні держави і принцип самовизначення В. Вільсона утвердив за народами колишньої Австро-Угорської монархії право на свою національну державність, зокрема формально й за українцями. За націями Російської імперії такого визнання, принаймні щодо всіх без винятку народів, не було. Такі пропозиції від представників Антанти при штабі УГА надходили (згадати б часи т. зв. лінії Бертельмі), але керівництво ЗУНР чітко дотримувалося засад соборності.

Андрій Жук з погляду наддніпрянських політичних емігрантів у Галичині після збройного протистояння писав С. Петлюрі, що варто було зробити не Східну, а Західну Україну базою української державності96. Не на Наддніпрянщині, а на більш готовій до цієї ідеї Галичині скупчити спільні українські збройні сили і матеріальні ресурси. Проте сталося навпаки: УГА намагалася захистити східноукраїнську державність, віддавши під польську окупацію Східну Галичину. Велика Україна лише на окремих західних і центральних землях сприймала ідею незалежної держави. Сьогодні про це ми можемо говорити лише як про політологічну

Відгуки про книгу Українська Держава — жорсткі уроки. Павло Скоропадський Погляд через 100 років - Кирило Юрійович Галушко (0)
Ваше ім'я:
Ваш E-Mail: