Співучасть у злочині - Ігор Іванович Митрофанів

П. Л. Фріс вважає, що позиція законодавця стосовно питання визнання організатором осіб, які здійснюють фінансування чи приховування діяльності злочинної організації, повністю не може бути підтриманою. Він зазначає, що такий підхід містить у собі внутрішній дисбаланс із загальним підходом до визначення того чи іншого виду співучасника. Справді, як можна в одному випадку (для ситуації злочинної організації) визнавати фінансування і переховування як організаційну діяльність, а в усіх інших — як пособництво? Це створює систему подвійних стандартів, яка не має права на існування в законі про кримінальну відповідальність[113].

Відповідно до Постанови ПВСУ «Про практику розгляду судами кримінальних справ про злочини, вчинені стійкими злочинними об’єднаннями» від 23 грудня 2005 р. № 13 встановлено, що керування підготовкою злочину передбачає спрямування дій виконавця, пособника, підбурювача на готування до одного чи декількох злочинів.

Керування вчиненням злочину передбачає спрямування зусиль інших співучасників на безпосереднє виконання діянь або на забезпечення такого виконання.

На думку М. І. Ковальова, керівництво вчиненням злочину полягає в дачі розпоряджень щодо безпосереднього виконання об’єктивної сторони складу злочину без фактичної участі у злочині[114]. Така думка уявляється спірною, тому що, крім такого керівництва, керівник злочину може не тільки сприяти настанню злочинного наслідку, але й разом з виконавцем вчиняти злочин. Так, суд Центрально-Міського району м. Кривого Рогу визнав, що Тадич Д., будучи неодноразово судимим у Югославії та, знаходячись з 1997 р. у розшуку за вчинені злочини періодично, а потім (з 2001 р.) і постійно, проживав на території України (м. Кривий Ріг).

Перебуваючи на території Сербії, приблизно у 2001 р. Тадич Д. вступив у злочинну змову з громадянином Сербії Філіпович Д. про те, що з метою сексуальної експлуатації жінок перший, знаходячись на території України (м. Кривий Ріг), залучить для реалізації злочинних намірів громадян України, які будуть підшукувати, вербувати, доставляти жінок через державний кордон України на територію Угорщини для подальшої передачі сербу Філіповичу.

Реалізуючи свої злочинні наміри, у грудні 2001 р. серб Т на автомобілі ВАЗ 2109 під керуванням гр. Иошило М., співучасника злочину, перевіз громадянку Ч. через державний кордон України до Сербії. Прибувши до Сербії, Иошило М. передав громадянку Ч. сербу Філіповичу Д., який разом із невстановленими слідством особами продав її Ремзі Я. (м. Косово), де під погрозою застосування фізичного насильства сексуально експлуатували потерпілу.

Із тією ж метою Тадич Д. повторно, десь у лютому 2002 р. зустрівшись у Кривому Розі з іншою громадянкою Т, переконав її поїхати за кордон на роботу. Із цією метою він придбав авіаційні квитки до Турції і 13 березня 2002 р. відправив її з аеропорту м. Кривого Рогу до Туреччини. В аеропорту її мав зустріти Ремзі Я. Останній переправив Т. у Косово, де під погрозою застосування фізичного насильства почав її сексуально експлуатувати.

Знаходячись у м. Кривому Розі, Тадич Д. у 2000–2001 рр. також залучив до вказаної діяльності та сексуальної експлуатації жінок: мешканця м. Кривого Рогу З., який повинен був за винагороду підшукувати молодих жінок для подальшого їх переміщення на територію Угорщини, та мешканця м. Чоп О., який перевозив би їх з України до Угорщини на автомобілі ВАЗ 2105.

Таким чином, у 2001 р. з метою укладення незаконних угод, пов’язаних з підшукуванням та переміщенням через кордон України осіб для подальшої передачі іншій особі з метою сексуальної експлуатації було створено міжнародну організовану злочинну групу. До її складу входили: громадяни Сербії — Тадич Д. та Філіпович Д., громадяни України — З. та О. Злочинці один з одним були знайомі та обізнані про роль кожного члена кримінальної групи у вчиненні злочину.

Вищевказаною організованою злочинною групою для подальшої сексуальної експлуатації у травні 2002 р. шляхом обману було схилено та перевезено з території України та територію Угорщини три громадянки України, мешканки Кривого Рогу.

Суд Центрально-Міського району м. Кривого Рогу засудив Н., Д. та Г., які діяли у складі міжнародної організованої злочинної групи та поставляли українських дівчат для сексуальної експлуатації у нічні клуби Чехії.

Матеріали кримінальної справи з обвинувачення членів злочинного угруповання, створеного К., що діяло на території м. Ковеля, також свідчать про те, що організатор може здійснювати організаційні функції безпосередньо при виконанні об’єктивної сторони злочину. Так, організатор злочинної групи К. одночасно виконував функції організатора ряду розбійних нападів на квартири громадян, при цьому беручи в них особисту участь[115].

Визначальна роль організатора полягає в тому, що він поєднує зусилля всіх співучасників і концентрує їх волю на вчинення конкретних злочинів[116]. Від всіх інших співучасників організатор відрізняється тим, що він поєднує, направляє, контролює злочинні дії інших співучасників. Саме тому, на думку більшості вчених і практиків, організатор — головна фігура у злочині, вчиненому у співучасті.

З’ясування форм організаційної діяльності та їх обсяг має важливе значення для розуміння об’єктивної сторони діяльності організатора злочину. Але при цьому, як зазначає М. І. Бажанов, організатор посідає особливе місце у співучасті, він ніби стоїть над всіма співучасниками, регулюючи і направляючи всю їх діяльність. З об’єктивної сторони, організаторська діяльність повинна відповідати вимогам спільності. І з цього погляду дії організатора завжди причинно пов’язані із тим злочином чи злочинами, що вчиняє виконавець (співвиконавець)[117].

Організатором у кримінальному праві визнається не лише особа, що здійснює організаційні функції із підготовки і здійснення окремих