Співучасть у злочині - Ігор Іванович Митрофанів
З об’єктивної сторони діяльність організатора є можливою тільки в активному прояві. Це безпосередньо випливає із самого змісту терміна «організатор». Слово «організатор» бере свій початок від французького слова organizo, що означає: 1) внутрішню упорядкованість, погодженість, взаємодію більш-менш диференційованих і автономних частин цілого, обумовлених його будовою; 2) сукупність процесів чи дій, що приводять до утворення й удосконалювання взаємозв’язків між частинами цілого; 3) об’єднання людей, які спільно реалізують програму та мету і діють на підставі певних правил та процедур[105].
Слово «організатор» позначає того, хто організовує, засновує що-небудь; людина, яка має здібності до організаційної роботи. Організувати: 1) створювати, засновувати, здійснювати щось, залучаючи однодумців, спираючись на них; 2) проводити певні заходи громадського масштабу, значення, готуючи їх заздалегідь, плануючи; 3) згуртовувати, об’єднувати людей заради спільної справи: зосереджувати, спрямовувати когось на щось; 4) надійно, чітко налагоджувати, впорядковувати щось[106].
Організатор злочину може діяти не тільки у складі організованої групи, але й за співучасті з розподілом ролей, коли злочин вчиняється групою осіб за попередньою змовою.
Організація злочину — поняття ємне. Вона охоплює цілу низку ознак, що характеризують діяльність організатора, у тому числі й таку, як керівництво злочином[107]. Організатор злочину — найнебезпечніша фігура серед співучасників. Саме його зла воля, яка підкорює собі волю інших співучасників, визначає сам факт вчинення злочину. Організатор є тим мотором, тією рушійною силою, яка запускає механізм злочину[108].
Організація вчинення злочину полягає в залученні співучасників всіх видів (виконавців, підбурювачів, пособників, інших організаторів) або лише одного з них і здійснюється у формі наказу, угоди, прохання, підкупу тощо.
Організатора злочину відрізняє від інших учасників насамперед ініціатива, виявлена у підготовці до злочину, тобто залучення до злочину інших осіб, активна участь у розробці плану спільної діяльності і можлива активна участь у злочині, вчиненому групою. Цим організація злочину відрізняється від підбурювання і пособництва. Як справедливо зазначає Ф. Г Бурчак, ініціатором злочину, як правило, є підбурювач[109]. Однак його роль, його зусилля зводяться до того, щоб зародити у виконавця намір на вчинення злочину. Однак, якщо така особа докладає зусиль для підшукування учасників, готує план вчинення злочину, розподіляє ролі, здійснює керівництво їх діяльністю, то вона перестає бути підбурювачем, перетворюючись на організатора злочину. Саме Ф. Г Бурчак чіткіше за всіх відокремив фігуру організатора злочину від інших співучасників. «Для того, щоб бути організатором, — пише він, — особа повинна не тільки збудити в іншої особи рішучість вчинити злочин, але й зробити щось більше. Вона повинна, як вказує закон, організувати вчинення злочину, тобто розробити його план, розподілити ролі між співучасниками чи навіть точно в деталях визначити роль одного виконавця»[110]. Під організацією злочину окремі автори розуміють діяльність, спрямовану на створення злочинної групи тієї чи іншої форми[111].
На нашу думку, обсяг такої діяльності є значно ширшим. Організація вчинення злочину означає керівництво підготовкою конкретного злочину. Можна виокремити такі функції при здійсненні цієї діяльності:
а) підшукування й залучення учасників до спільної діяльності з підготовки і вчинення злочину;
б) визначення об’єкта злочинного посягання;
в) розподіл між співучасниками функціональних обов’язків (ролей);
г) розробка плану вчинення злочину та інструктування учасників злочину;
ґ) визначення місця, часу, засобів, способів вчинення злочину;
д) створення сприятливих умов для його вчинення;
е) забезпечення учасників знаряддями і засобами вчинення злочину;
є) спрямування спільних зусиль на його вчинення;
ж) розробка заходів із приховання знарядь і слідів злочину, а також цінностей, здобутих злочинним шляхом.
Зазначені й інші можливі різновиди організаційної діяльності не можна визнавати обов’язковими для всіх випадків організованого вчинення злочину. Їх обсяг і поєднання можуть бути різними. Слід визнати правильною думку більшості вчених про те, що для визнання особи організатором злочину досить наявності в її діях ознак виконання нею хоча б однієї з названих функцій. Матеріали судової практики свідчать, що організатор рідко концентрує у своїх руках усі види організаційної діяльності. Таким чином, під організатором злочину, за влучним висловом М. Й. Коржанського, повинна розумітися особа, яка є ініціатором і двигуном злочину[112].
Однак закон про кримінальну відповідальність (ч. 3 ст. 27 КК України) організатором злочину визнає не тільки особу, яка організувала вчинення злочину (злочинів), але й керувала його (їх) підготовкою чи вчиненням, тобто керівництво припускає здійснення організаційних функцій у ході вже початого злочину. Тому під керівником злочину варто розуміти особу, що очолює злочинне посягання у ході його реалізації. На цьому етапі діяльність організатора полягає у надаванні вказівок співучасникам, координуванні їхніх дій, контролі за їх виконанням,