Історія без міфів. Бесіди з історії української державності - Раїса Петрівна Іванченко

ЦДАГОУ: Ф. І. — Оп. 70. — Спр. 997. — Арк. 91.

Література Україна. — 1992. — 27 лют. — № 8. Див. також: Чуев Феликс. Солдаты империи. Беседы. Воспоминания. Документы. — Москва: Ковчег, 1998.

24 серпня 1946 року

На початку 1946 р. вийшов з друку “Нарис історії української літератури”, виданий Інститутом мови і літератури Академії наук УРСР під редакцією члена–кореспондента Академії наук УРСР С. І. Маслова і кандидата філологічних наук Є. П. Кирилюка. Автори “Нарису” І. Н. Плісецький, М. М. Ткаченко, С. І. Маслов, Є. П. Кирилюк, І. І. Пільгук, С. М. Шаховський […].

ЦК КП(б)У відзначає, що автори “Нарису” перекрутили марксистсько–ленінське розуміння історії української літератури і подали її в буржуазно–націоналістичному дусі.

Історія української літератури висвітлюється в “Нарисі” поза зв’язком з боротьбою класів, як процес ізольований від цієї боротьби. Автори “Нарису” ігнорують класову боротьбу як основний закон розвитку класового суспільства, і замість цього надають вирішальну роль в розвитку творчості письменників національному моментові.

Всупереч ленінській вказівці про те, що “є дві національні культури в кожній національній культурі”, в “Нарисі” затушовується різниця і суперечність між реакційними і прогресивними течіями в літературі і розвивається “теорія єдиного потоку” в українській літературі. Тим самим в “Нарисі” протаскується теорія про безкласовість і безбуржуазність українського народу в минулому, яка становить суть буржуазно–націоналістичної концепції “школи” М. Грушевського.

Автори “Нарису”, у відповідності з схемою М. Грушевського та його теорією про “виключність” українського народу, ігнорують спільність походження, єдність і взаємодіяння в історичному розвитку російського і українського народів, їх мови і культури. Тому в “Нарисі” історія української літератури не показана у взаємозв’язку з іншими спорідненими літературами, особливо з російською літературою.

Культура і література Київської Русі подані в “Нарисі” як тільки українські, всупереч науковим положенням, що розглядають Київську Русь як спільне джерело культур трьох східнослов’янських народів: російського, українського, білоруського.

В “Нарисі” затушували боротьбу між прогресивним і реакційним напрямами в літературі, не піддали критиці політичні погляди ліберальної течії в українській літературі (П. Куліш, Б. Грінченко та ін.), вихваляючи буржуазно–націоналістичних письменників початку XX ст. (Олесь), діячів контрреволюційної Центральної ради та Директорії (В. Винниченко, І. Стешенко), принизили роль і значення революційно–демократичної течії в українській літературі (Шевченко, Леся Українка, Франко, Коцюбинський та ін.).

В “Нарисі” не знайшов правильного відображення вплив на українську літературу руху декабристів, діяльності Бєлінського, Чернишевського, Добролюбова, великого пролетарського письменника Горького, ігнорується такий вирішальний фактор у формуванні нової соціалістичної ідеології, як розвиток марксизму в Росії і роль партії більшовиків.

В розділі “Українська радянська література” не показано відображення в літературі боротьби партії і радянського народу за перемогу соціалістичного ладу в нашій країні, не показана роль літератури в формуванні соціалістичного світогляду радянських людей.

В цьому ж розділі не показана боротьба партії більшовиків проти ворогів народу — троцькістів, бухарінців, а також проти українських буржуазних націоналістів — шумськістів, хвильовістів, скрипниківців, які намагалися використати літературу як один із засобів відриву українського народу від великого російського народу і перетворення Радянської України в колонію.

Поява такого шкідливого “Нарису” не зустріла належної відсічі з боку наукових установ і Спілки радянських письменників України.

Президія Спілки радянських письменників України і, зокрема, її голова т. М. Рильський не вжили ніяких заходів, щоб вчасно засудити в пресі, на зборах письменників проникнення чужих радянській літературі тенденцій.

Партійні організації Інституту літератури Академії наук УРСР і Спілки радянських письменників України ліберально, по–примиренському поставились до оцінки перекручень і помилок, допущених в “Нарисі”.

На партійних зборах не було дано належної відсічі авторам — членам партії Кирилюкові, Плісецькому і Шаховському, які не тільки не визнали і не розкритикували допущених перекручень та помилок, навіть захищали в своїх виступах ряд шкідливих тверджень.

Засудити перекручення і помилки, припущені в “Нарисі історії української літератури” Кирилюком, Шаховським, Плісецьким, Масловим, Пільгуком, Ткаченком, які через “Нарис” пропагують буржуазно–націоналістичні погляди в питаннях історії і літератури.

Доручити управлінню кадрів ЦК КП(б)У, Управлінню пропаганди і агітації ЦК КП(б)У та Президії Академії наук УРСР розробити заходи щодо поліпшення роботи Інституту літератури Академії наук УРСР і зміцнення його кадрами.

Література газета. 1946. 5 верес.

Національні процеси в Україні. — Ч. 2. — С. 406–409.